ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2016 року Справа № 916/4940/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Божок В.С.- головуючого, Полянського А.Г., Мачульського Г.М.перевіривши матеріали касаційної скаргитовариства з обмеженою відповідальністю "Реал - Дорожник"на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 07.06.2016 у справігосподарського суду Одеської областіза позовомПриморської сільської ради Татарбунарського району Одеської областідотовариства з обмеженою відповідальністю "Реал - Дорожник"простягнення 494 942,02 грн. та зобов'язання звільнити земельну ділянкув судовому засіданні взяли участь представники:від позивача:Назаренко Ю.В. - дов. від 04.02.2016;від відповідача:не з'явились;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Одеської області від 22.03.2016 (суддя Желєзна С.П.) позовні вимоги задоволено у повному обсязі. Стягнено з ТОВ "Реал-Дорожник" на користь Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області 43316,80 грн. в рахунок відшкодування заборгованості з орендної плати, а також збитки в сумі 451625,22 грн. та судовий збір в сумі 7424,15грн. Зобов'язано ТОВ "Реал-Дорожник" повернути Приморській сільській раді Татарбунарського району Одеської області земельну ділянку площею 1,201 га, яка розташована на території курорту "Рассейка" села Приморське Татарбунарського району Одеської області.

Постановою від 07.06.2016 Одеського апеляційного господарського суду (судді: Лисенко В.А. - головуючий, Ліпчанська Н.В., Ярош А.І.) рішення господарського суду Одеської області від 22.03.2016 залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджені матеріалами справи. Господарські суди встановили необґрунтованість тверджень щодо пропуску позовної давності через наявність обставини, яка перериває перебіг позовної давності.

Не погоджуючись з судовими рішеннями товариство з обмеженою відповідальністю "Реал - Дорожник" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволені позовних вимог. Скаржник посилається на те, що господарські суди порушили ст.ст.264, 616, 623 Цивільного кодексу України, ст. 33 Закону України "Про оренду землі".

Від Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області надійшли пояснення, в яких позивач просить залишити постанову Одеського апеляційного господарського суду без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.07.2016 у даній справі визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Божок В.С., судді Полянський А.Г., Мачульський Г.М.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 25.07.2016 касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду у вказаному вище складі. Ухвалою Вищого господарського суду України від 03.08.2016 розгляд касаційної скарги відкладено на 17.08.2016.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить необхідним відмовити у задоволені касаційної скарги.

Господарськими судами встановлено, що 09.02.2007 Приморською сільською радою Татарбунарського району Одеської області та дочірнім підприємством "Дорожник", правонаступником якого є ТОВ "Реал-Дорожник" укладено договір оренди землі № 46, який зареєстрований у Татарбунарському реєстраційному відділі Одеської регіональної філії Центру ДЗК, про що 14.09.2007 у Державному реєстрі земель вчинено запис № 040753500078.

Пунктом 8 договору оренди від 09.02.2007 сторони передбачили, що вказаний договір укладено до 25.04.2011. До закінчення строку договору орендар має переважне право на поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше, ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору, повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Приписами п.п. 1-3 договору оренди від 09.02.2007 сторони обумовили, що орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території курорту "Рассейка" села Приморське Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області. В оренду передається земельна ділянка, орієнтовною площею 1,201 га земель рекреаційного призначення, в тому числі угіддя - 1,201 га. На земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна: база відпочинку "Дорожник". Інші об'єкти інфраструктури відсутні.

09.06.2009 сторони підписали акт приймання-передачі земельної ділянки.

За умовами розділу 4 договору оренди від 14.09.2007 орендна плата сплачується орендарем у грошовій формі в розмірі 695 548,50 грн. на рік за 1 га, з щорічним коригуванням орендної плати за землю, згідно рішення сесії Приморської сільської ради з наступним інформуванням господаря. Загальна сума орендної плати на рік становить 41 763,93 грн. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції. Згідно ст. 24 Закону України "Про оренду землі" при проведенні експертної грошової оцінки земель орендна плата має бути переглянута згідно з чинним законодавством. Орендна плата вноситься щомісячно у розмірі 1/12 частини річної орендної плати до 10 числа наступного за звітним місяця. Орендна плата, враховуючи невиплачену підлягає щорічній індексації (один раз на рік) відповідно до індексу інфляції, встановленого чинним законодавством України для індексації земельного податку.

Додатковою угодою від 27.01.2011, укладеною на підставі рішення Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області від 20.01.2011 за № 37-VI, сторони погодили, що ставка орендної плати на 2011 рік складає 3% від грошової оцінки землі. Річна сума орендної плати складає 129 998,10 грн. за 1, 206 обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції.

Статтею 93 Земельного кодексу України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.

Згідно ст.ст. 1, 2, 4 Закону України "Про оренду землі", оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.

Відповідно ст.ст. 13 - 15 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Згідно ст.ст. 17, 18 Закону України "Про оренду землі" (в редакції чинній на час укладення договору оренди від 09.02.2007) передача об'єкта оренди орендарю здійснюється орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання-передачі. Договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Статтею 33 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що по закінченню строку, на який укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності). Керівник органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який уповноважений підписувати додаткову угоду до договору оренди землі щодо земельної ділянки державної або комунальної власності, визначається рішенням цього органу. Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді. У разі зміни межі або цільового призначення земельної ділянки поновлення договору оренди землі здійснюється у порядку одержання земельної ділянки на праві оренди.

До спірних правовідносин має застосовуватися саме та редакція закону, яка була чинною на дату, з якої виникло переважне право на поновлення договору оренди земельної ділянки. При цьому, якщо відповідні правовідносини виникли між сторонами до внесення змін Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" (набрав чинності з 12.03.2011) до статті 33 Закону України "Про оренду землі", судами береться до уваги, що попередня редакція зазначеної статті Закону України "Про оренду землі" не передбачала автоматичного поновлення договорів оренди землі. Реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності пов'язувалася з наявністю відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Чинне законодавство, за умови продовження використання орендарем земельної ділянки державної або комунальної власності, передбачає можливість автоматичної пролонгації договору оренди земель державної та комунальної власності, проте за умови обов'язкового укладення між сторонами відповідної додаткової угоди та без прийняття відповідним компетентним органом рішення про поновлення строку відповідного договору. За умови відсутності відповідної додаткової угоди такий договір не може вважатись поновленим.

Господарськими судами встановлено, що сторонами не укладено угоди поновлення договору оренди від 14.09.2007, оскільки ТОВ "Реал-Дорожник" не зверталось до позивача із пропозицією щодо укладення додаткової угоди до вказаного договору після закінчення терміну його дії, так само як і не оскаржувало дії або бездіяльність Приморської сільської ради, пов'язані із зволіканням щодо поновлення даного договору..

Господарськими судами встановлено, що про обізнаність відповідача із фактом припинення дії даного договору свідчить також і подана ТОВ "Реал-Дорожник" до Приморської сільської ради заява від 30.06.2015 про надання в оренду земельної ділянки, яка раніше перебувала у користуванні відповідача.

Відповідно ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, що кореспондується з ст. 526 Цивільного кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання-відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно ст. 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Господарські суди дійшли висновку, що в порушення наведених вище норм закону та умов договору оренди від 14.09.2007, протягом терміну дії вказаної угоди ТОВ "Реал-Дорожник" своєчасно не вносило орендну плату, в результаті чого, станом на момент припинення дії договору оренди від 14.09.2007 за відповідачем рахувалась заборгованість із орендної плати в сумі 43 316,80 грн.

Згідно ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки (п. "д" ч. 1 ст. 156 Земельного кодексу України).

За змістом ст. 157 Земельного кодексу України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно п. 1 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №284 від 19.04.1993, власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок, встановленням обмежень щодо їх використання, погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв'язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок.

Відповідно п. 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №284 від 19.04.1993, відшкодуванню підлягають збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані. При цьому неодержаний доход - це доход, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.

За ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установленні вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, які підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для настання деліктної відповідальності у вигляді відшкодування збитків необхідна наявність складу цивільного правопорушення, а саме: вина особи, яка заподіяла шкоду; протиправна поведінка заподіювача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача.

Відсутність одного з елементів складу цивільного правопорушення, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за заподіяну шкоду, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Господарськими судами встановлено, що позивачем доведено наявність протиправної поведінки відповідача, яка полягає у бездіяльності ТОВ "Реал-Дорожник" з приводу належного оформлення права користування на умовах оренди щодо спірної земельної ділянки після закінчення терміну дії договору оренди від 14.09.2007.

Згідно ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Господарські суди дійшли висновку, що причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та понесеними позивачем збитками полягає у тому, що саме використання відповідачем земельної ділянки без правовстановлюючих документів призвело до неотримання позивачем доходу від орендної плати за землю, який Приморська сільська рада отримала б у разі оформлення відповідачем згідно вимог ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку.

Таким чином, господарські суди визнали обґрунтованим позов Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області та стягнули збитки у розмірі 451 625,22 грн. як суми річної орендної плати, визначеної за період з 2012 по перше півріччя 2015 року, виходячи з розміру річної орендної плати, яка застосовувалась за умовами договору оренди від 14.09.2007 та проіндексована у визначеному законом порядку.

Господарські суди також встановили, що договір оренди від 14.09.2007 є таким, що припинив свою дію з 25.04.2011 у зв'язку із закінченням строку, на який його укладено.

Пунктом 22 договору оренди від 14.09.2007 сторони передбачили, що після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані не гіршому порівняно з тим, в якому він одержав її в оренду, з урахуванням її нормального використання за цільовим призначенням.

В силу положень ст. 34 Закону України "Про оренду землі" у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця. У разі невиконання орендарем обов'язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов'язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки.

Відповідно ст.ст. 256, 257, 260, 261 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 Цивільного кодексу України. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частиною 1 ст. 264 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

Господарські суди встановили, що позивач не пропустив строку позовної давності. Визнання відповідачем існуючого обов'язку погашення заборгованості із орендної плати, яка виникла за час дії договору оренди від 14.09.2007, як наслідок, є обставиною, яка перериває перебіг позовної давності щодо вказаної частини позовних вимог.

Отже, доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права є безпідставними. Інші твердження відповідача, зазначені в касаційній скарзі, дублюють доводи апеляційної скарги, яким суд апеляційної інстанції під час перегляду справи в апеляційному порядку надав відповідну правову оцінку, також вони зводяться до аналізу наявних у справі доказів, встановлення та їх переоцінку.

Відповідно ст.1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє рішення місцевого господарського суду чи постанови апеляційного суду виключно на предмет правильності застосування згаданими судами норм матеріального чи процесуального права, тобто в межах юридичної оцінки фактичних обставин справи; касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що господарськими судами дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому судові рішення відповідають чинному законодавству України та обставинам справи і підстав для їх скасування немає.

На підставі викладеного, керуючись ст.1115, п.1 ст.1119, ст.11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

В задоволені касаційної скарги відмовити.

Постанову від 07.06.2016 Одеського апеляційного господарського суду зі справи №916/4940/15 залишити без змін.

Головуючий В.С. Божок

Судді А.Г. Полянський

Г.М. Мачульський