ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2016 року Справа № 916/2766/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоГончарука П.А. (доповідача),СуддівВовка І.В., Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіміст" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 7 квітня 2016 року у справі №916/2766/15 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіміст" до приватного акціонерного товариства "Ізмаїльський виноробний завод" про стягнення суми, -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю "Оптіміст" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з приватного акціонерного товариства "Ізмаїльський виноробний завод" 63 056,76 грн. вартості поставленого товару неналежної якості та збитків у сумі 11 039,04 грн. у вигляді витрат на комплексне експертне дослідження.

Рішенням господарського суду Одеської області від 21 вересня 2016 року у справі №916/2766/15 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 63 056,76 грн. вартості поставленого товару неналежної якості та 945,85 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 7 квітня 2016 року рішення місцевого господарського суду скасовано, прийнято у справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено повністю. Стягнуто з позивача на користь відповідача 1 630,11 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Сторони не скористались правом на участь у судовому засіданні.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, 1 квітня 2013 року між ПрАТ "Ізмаїльський виноробний завод", як продавцем, та ТОВ "Оптіміст", як покупцем, укладено договір поставки №73/ПА/73-13, за умовами якого продавець, відповідно до заявок та товарно-транспортних накладних передає, а покупець приймає та оплачує на умовах викладених у даному договорі алкогольні напої.

Пунктом 2.2. договору сторони встановили, що порядок приймання товару за якістю здійснюється за товарно-транспортними документами, відповідно до вимог Інструкції №П-7, узгодженої Держарбітражем СРСР. Обумовлено, що якщо якість товару не відповідає вимогам даного договору, покупець має змогу відмовитися від приймання товару, за умови, що факт невідповідності якості товару підтверджується двостороннім актом або висновком торгово-промислової палати.

Інформація (маркування) на етикетці/контр-етикетці кожної пляшки товару, згідно п. 7.2. договору, повинна відповідати вимогам ДСТУ, іншим нормативним документам.

За видатковими накладними №753 та №754 від 17 жовтня 2014 року відповідач поставив позивачу товар (Шампанське України "Радянське шампанське Ізмаїл") на загальну суму 266 728,80 грн. (у тому числі ПДВ та акциз) у кількості 12 360 пляшок, які позивач отримав без зауважень та сплатив їх повну вартість.

16 березня 2015 року на підставі ухвали слідчого судді Суворовського районного суду м. Херсона у справі №668/3106/15-к, слідчим управлінням фінансових розслідувань ГУ Міндоходів у Херсонській області у приміщенні позивача, яке знаходиться за адресою м. Херсон, Миколаївське шосе, 5, у зв'язку із підозрою у фальсифікації алкогольної продукції, проведено обшук та вилучено 2 922 пляшки "Советского шампанского" виробництва Ізмаїльський виноробний завод для передачі на зберігання третій особі.

Позивач, з власної ініціативи, звернувся до Харківського науково-дослідного інституту, яким було проведено комплексне експертне дослідження наданих ним, спиртових сумішей, і за результатом проведеної експертизи 13 травня 2015 року складено висновок №3708, відповідно до якого, надані на дослідження рідини у двох пляшках не відповідають вимогам "ДСТУ 4800:2007 Шампанське України. Технічні умови", вміст наданих 2-х пляшок не відповідає вмісту зазначеному на етикетках цих пляшок. (а.с.25-31)

У липні 2015 року позивач звернувся до відповідача з претензією про повернення сплаченої за товар грошової суми у розмірі 63 056,76 грн. та відшкодування збитків спричинених поставкою товару неналежної якості, а саме вартість комплексного експертного дослідження спиртових сумішей у розмірі 11 039,04 грн.

Вказану претензію відповідач залишив без відповіді і задоволення, на підставі чого позивач звернувся до господарського суду із цим позовом.

Місцевий господарський суд вказавши, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджено факт порушення відповідачем умов договору щодо якості поставленого товару, дійшов висновку, що заявлена позивачем до оплати сума вартості поставленого товару підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі та відсутності правових підстав для стягнення витрат за проведення експертного дослідження, оскільки такі витрати не є збитками в розумінні ст. 678 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції з такими висновками господарського суду першої інстанції не погодився, рішення скасував та прийняв нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову повністю.

В обґрунтування своєї правової позиції апеляційною інстанцією зазначено, що позивач отримав поставлений йому товар без зауважень, питання приймання товару за якістю перед представником відповідача не ставив, двосторонній акт про поставку неякісного товару не складав, зразки поставленого товару (2 пляшки шампанського) направив на експертизу лише через 8 місяців після поставки, після чого і звернувся до відповідача із претензією щодо повернення вартості поставленого товару неналежної якості, тобто він порушив вимоги п. 2.2. договору та вимоги Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по якості, затвердженої постановою Держарбітражу СРСР від 25 квітня 1966 року №П-7 (далі - Інструкція №П-7), і як наслідок не довів належними та допустимими доказами факт поставки відповідачем товару неналежної якості, на підставі чого заявив позов.

Висновки суду апеляційної інстанції є правильними з наступних підстав.

Предметом позову у даній справі є вимога позивача (покупця) про зобов'язання відповідача (постачальника) повернути вартість товару неналежної якості, який поставлений на підставі договору поставки.

Частиною 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Правовідносини, що склалися між сторонами у справі, виникли на підставі договору поставки, за умовами якого, відповідно до ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1); до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2).

Якість товару, переданого продавцем покупцю, відповідно до вимог ст. 673 ЦК України, має відповідати умовам договору купівлі-продажу.

Відповідно до п. 1 Інструкції №П-7 її положення застосовуються у всіх випадках, коли стандартами, технічними умовами, Основними та Особливими умовами поставки чи іншими обов'язковими для сторін правилами не встановлений інший порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення по якості та комплектності, а також тари під продукцію чи товарами. В договорах поставки можуть бути передбачені особливості приймання відповідних видів продукції і товарів.

Приписами пунктів 15, 16 цієї ж Інструкції встановлено, що при перевірці на якість партії товарів в разі виявлення невідповідності якості отримувач призупиняє подальше приймання товару, про що складає відповідний акт, а пунктами 26, 27 - що у всіх випадках, коли стандартами, технічними умовами, договором для визначення якості продукції передбачений відбір проб, особи, які приймають участь у прийманні продукції за якістю, зобов'язані відбирати такі проби. Відбір проб здійснюється у точній відповідності з вимогами зазначених нормативних актів. Відібрані проби опечатуються або опломбовуються і забезпечуються етикетками, підписаними особами, які приймають участь у відборі. Про відбір проб складається акт, який підписується всіма особами, які беруть участь у відборі проб.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Встановлено, що умовами договору, укладеного сторонами, передбачено, що приймання товару за якістю здійснюється за товарно-транспортними документами, відповідно до вимог Інструкції П-7, узгодженої Держарбітражем СРСР; у разі невідповідності якості товару вимогам даного договору, покупець має змогу відмовитися від приймання товару, за умови, що факт такої невідповідності підтверджується двостороннім актом або висновком Торгово-промислової палати; інформація (маркування) на етикетці/контр-етикетці кожної пляшки товару повинна відповідати вимогам ДСТУ, іншим нормативним документам.

Встановивши, що відповідач здійснив поставку спірного товару з дотриманням п.п. 1.1, 6.3 договору, позивач прийняв поставлений 17 жовтня 2014 року товар без перевірки та зауважень щодо його якості, питання про приймання товару за якістю перед представником відповідача не ставив, відповідача про неналежну якість поставленого товару у передбачені чинним законодавством строки не повідомляв, продукцію для визначення її якості направив до експертної установи лише 5 червня 2015 року (через 8 місяців після отримання товару), суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що позивач порушив вимоги п.п. 26, 27 Інструкції №П-7, оскільки Акт про неналежну якість товару із залучення представника продавця не складав, не залучав фахівців Торгово-промислової палати для складання висновку про якісь поставленого товару.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, на відміну від місцевого господарського суду, дійшов правильного висновку про безпідставність позовних вимог про зобов'язання відповідача сплатити позивачу вартість товару неналежної якості у зв'язку з недоведеністю факту поставки неякісного товару.

Доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права ґрунтуються на неправильному розумінні та тлумаченні позивачем вказаних положень права, що унеможливлює прийняття таких доводів судом касаційної інстанції в якості підстави для зміни або скасування постановленої оскаржуваної постанови.

Інші твердження касаційної скарги зводяться до аналізу наявних у справі доказів, встановлення та переоцінка яких, в силу вимог ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, не входить до компетенції касаційної інстанції.

З огляду на викладене, постанову апеляційної інстанції слід залишити в силі, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіміст" залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 7 квітня 2016 року у справі №916/2766/15 - без змін.

ГоловуючийП.А. ГончарукСуддіІ.В. Вовк Л.В. Стратієнко