ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2016 року Справа № 910/6618/15-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач) Гольцової Л.А., Кочерової Н.О.,розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2015у справі№ 910/6618/15-г Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ТехноСерв Україна" доПублічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк"прозобов'язання на підставі договору від 07.08.2013 виконати платіжні дорученняза участю представників сторін:

позивача: Матковський В.М., дов. від 16.08.2016; Роік О.І., дов. від 16.08.2016

відповідача: Бурдельна А.В., дов. від 05.08.2016 № 03/2/821

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТехноСерв Україна" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" про зобов'язання відповідача виконати платіжні доручення Товариства з обмеженою відповідальністю "ТехноСерв Україна" №№ 97, 98, 99, 101, 102, 103 від 22.10.2014 та №№ 108, 109, 110 від 13.11.2014.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.04.2015 у справі № 910/6618/15-г (суддя Сташків Р.Б.) у позові відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2015 (колегія суддів у складі: головуючого судді Суліма В.В., суддів Гаврилюка О.М., Коротун О.М.) рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2015 у справі № 910/6618/15-г скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено повністю; зобов'язано Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк" виконати платіжні доручення Товариства з обмеженою відповідальністю "ТехноСерв Україна":

№ 97 від 22.10.2014 на переказ коштів на суму 10 млн. грн. 00 коп.;

№ 98 від 22.10.2014 на переказ коштів на суму 10 млн. грн. 00 коп.;

№ 99 від 22.10.2014 на переказ коштів на суму 1 млн. 300 тис. грн. 00 коп.;

№ 101 від 22.10.2014 на переказ коштів на суму 95 тис. 118 грн. 53 коп.;

№ 102 від 22.10.2014 на переказ коштів на суму 223 тис. 883 грн. 02 коп.;

№ 103 від 22.10.2014 на переказ коштів на суму 347 тис. 244 грн. 39 коп.;

№ 108 від 13.11.2014 на переказ коштів на суму 10 млн. грн. 00 коп.;

№ 109 від 13.11.2014 на переказ коштів на суму 10 млн. грн. 00 коп.;

№ 110 від 13.11.2014 на переказ коштів на суму 1 млн. 560 тис. грн. 00 коп.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТехноСерв Україна" 1218,00 грн. судових витрат.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТехноСерв Україна" 609,00 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить повністю скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2015 у справі № 910/6618/15-г, залишити без змін рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2015 у цій справі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Так, скаржник вказує на те, що судом порушено норми п. 5 ст. 36, ст.ст. 46, 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та не взято до уваги, що внаслідок відкликання у банку банківської ліцензії виконання спірних платіжних доручень є неможливим, а під час ліквідації банку задоволення вимог кредиторів відбувається в особливому порядку, визначено вищевказаним спеціальним законом.

10.08.2016 до Вищого господарського суду України надійшов відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "ТехноСерв Україна" на касаційну скаргу, в якому позивач просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення.

Сторони згідно з приписами статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги та скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового акту, вважає касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено апеляційним господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 07.08.2013 між Публічним акціонерним товариством "ВіЕйБі Банк" (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТехноСерв Україна" (клієнт) було укладено договір банківського рахунку, відповідно до умов якого банк відкрив клієнту поточний рахунок № 26000262402737 та зобов'язувався надавати позивачу послуги з розрахунково-касового обслуговування цього рахунку відповідно до умов цього договору, внутрішніх положень Банку, чинних законодавчих актів України та нормативно-правових актів Національного банку України.

Згідно із п.п. 2.1.2, 2.1.3 договору банк зобов'язаний своєчасно здійснювати розрахункові операції, виконувати доручення клієнта, що містяться в розрахунковому документі, в строки, передбачені чинним законодавством України.

Пунктом 3.1.1 договору передбачено, що банк має право використовувати кошти клієнта, які зберігаються на рахунку, гарантуючи їх наявність та проведення операцій відповідно до внутрішніх положень банку, чинного законодавства України та нормативно-правових актів Національного банку України.

Судами попередніх інстанцій з'ясовано, що 22.10.2014 позивачем було ініційовано шість грошових переказів на загальну суму 21966245,94 грн., для чого були подані до банку наступні платіжні доручення про перерахування коштів з рахунку позивача № 26000262402737:

- № 97 від 22.10.2014 (перерахування 10000000 грн. на рахунок ТОВ "ТехноСерв Україна", відкритий у АТ "Укрексімбанк");

- № 98 від 22.10.2014 (перерахування 10000000 грн. на рахунок ТОВ "ТехноСерв Україна", відкритий у АТ "Укрексімбанк");

- № 99 від 22.10.2014 (перерахування 1300000 грн. податку на додану вартість за вересень 2014 на рахунок УДКСУ у Печерському районі м. Києва);

- № 101 від 22.10.2014 (перерахування 95118,53 грн. податку з доходів фізичних осіб на рахунок УДКСУ у Печерському районі м. Києва);

- № 102 від 22.10.2014 (перерахування 223883,02 грн. ЕСВ за жовтень 2014 на рахунок ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів);

- № 103 від 22.10.2014 (перерахування 347244,39 грн. на виплату заробітної плати співробітників за жовтень 2014 на рахунок відкритий у АТ "Укрексімбанк").

13.11.2014 позивачем ініційовано ще три грошових перекази на загальну суму 21560000 грн., для чого були подані до банку наступні платіжні доручення про перерахування коштів з рахунку № 26000262402737:

- № 108 від 13.11.2014 (перерахування 10000000 грн. на рахунок ТОВ "ТехноСерв Україна", відкритий у АТ "Укрексімбанк");

- № 103 від 13.11.2014 (перерахування 10000000 грн. на рахунок ТОВ "ТехноСерв Україна", відкритий у АТ "Укрексімбанк");

- № 110 від 13.11.2014 (перерахування 1560000 грн. на рахунок ТОВ "ТехноСерв Україна", відкритий у АТ "Укрексімбанк").

Таким чином, позивачем 22.10.2014 та 13.11.2014 було подано відповідачеві платіжні доручення на загальну суму 43526245,94 грн.

Вказані платіжні доручення були прийняті Банком до виконання, однак станом на момент подання позову до суду першої інстанції та розгляду спору по суті переказ за ними проведений відповідачем не був.

На підставі банківської виписки по особовому рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "ТехноСерв Україна" № 26000262402737 судами з'ясовано, що за період з 01.10.2014 по 17.03.2015 вхідний залишок коштів на рахунку станом на 19-28.10.2014 складав 43104856,48 грн., станом на 13.11.2014 - 43544092,55 грн., а станом на 17.03.2015 - становив 43528699,56 грн.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 20.11.2014 № 733 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 20.11.2014 № 123 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "ВіЕйБі Банк", згідно з яким з 21.11.2014 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду. Тимчасову адміністрацію в ПАТ "ВіЕйБі Банк" запроваджено строком на три місяця з 21.11.2014 по 20.02.2015 рік включно.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду № 35 від 17.02.2015 продовжено строк здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "ВіЕйБі Банк" до 20.03.2015 включно.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 19.03.2015 № 188 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк", виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 20.03.2015 № 63 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "ВіЕйБі Банк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку".

Невиконання відповідачем вищевказаних платіжних доручень на загальну суму 43526245,94 грн. стало підставою звернення позивача із позовом у цій справі про зобов'язання відповідача виконати платіжні доручення на переказ коштів №№ 97, 98, 99, 101, 102, 103 від 22.10.2014 та №№ 108, 109, 110 від 13.11.2014.

Вирішуючи спір по суті, місцевий господарський суд виходив з того, що надані позивачем платіжні доручення у встановлений строк, всупереч вимогам діючого законодавства та умовам Договору банківського рахунку, виконані не були і на момент їх подання до банку у останнього не було достатніх підстав для їх не виконання, чим порушено майнове право позивача на вільне володіння та розпорядження належними йому грошовими коштами. Разом з тим, встановивши, що на час розгляду спору в суді відбувається ліквідація банку і Національним банком України у ПАТ "ВіЕйБі Банк" відкликано банківську ліцензію, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що після початку процедури ліквідації ПАТ "ВіЕйБі Банк", задоволення вимог кредиторів відбувається у особливому, передбаченому Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", порядку з дотриманням принципів черговості, у зв'язку із чим перерахування коштів на підставі спірних платіжних доручень на виконання умов договору є неможливим.

За таких обставин місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції у повному обсязі відповідно до положень ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, не погодився із вказаним висновком суду першої інстанції та виходив з того, що невчинення відповідачем дій щодо переказу коштів протягом операційного дня або не пізніше наступного операційного дня є порушенням умов договору та вимог законодавства, платіжні доручення на переказ грошових коштів від 22.10.2014 та від 13.11.2014 були подані позивачем для виконання до введення у ПАТ "ВіЕйБі Банк" тимчасової адміністрації, а запровадження у банку тимчасової адміністрації не звільняє останнього від виконання його договірних зобов'язань щодо виконання платіжних доручень, а передбачає наявність відповідних обмежень та черговості задоволення вимог.

За таких обставин, апеляційний господарський суд дійшов висновку про задоволення позову.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи, колегія суддів Вищого господарського суду України, переглядаючи у касаційному порядку оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції у цій справі, виходить з наступного.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Статтею 1074 Цивільного кодексу України встановлено, що обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Згідно із статтею 1089 Цивільного кодексу України за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

Отже, зобов'язальні правовідносини, що склалися між сторонами на підставі договору банківського рахунка, мають майново-грошовий характер, відтак, у цьому випадку позивач є кредитором за майновою вимогою щодо розпорядження належними йому коштами.

Вказаної усталеної правової позиції дотримується і Верховний Суд України, зокрема у постановах 25.03.2015 № 3-24гс15, від 29.04.2015 № 3-61гс15.

Як встановлено судами, на підставі постанови Правління Національного банку України від 20.11.2014 № 733 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 20.11.2014 № 123, яким запроваджено тимчасову адміністрацію у ПАТ "ВіЕйБі Банк" строком на три місяця з 21.11.2014 по 20.02.2015 включно, а рішенням виконавчої дирекції Фонду № 35 від 17.02.2015 продовжено строк здійснення тимчасової адміністрації до 20.03.2015 включно.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 19.03.2015 № 188 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк", виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 20.03.2015 № 63 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "ВіЕйБі Банк".

Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Статтею 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Зокрема, згідно з підпунктами 1, 2 частини п'ятої статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.

Відповідно до частини другої статті 46 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшений ліквідаційної маси.

Таким чином, на момент звернення позивача із позовом та ухвалення судового рішення у цій справі у банку вже було введено тимчасову адміністрацію і розпочата процедура ліквідації, а тому на правовідносини сторін поширюються обмеження, встановлені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" і задоволення вимог кредиторів відбувається у особливому порядку, визначеному цим Законом, з дотриманням принципів черговості, передбаченої статтею 52 вказаного Закону.

Посилання суду апеляційної інстанції на те, що невиконання відповідачем свого обов'язку з перерахування коштів відбулося до введення тимчасової адміністрації не спростовують необхідності дотримання банком вимог Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації, запровадження якої станом на момент прийняття судового рішення у цій справі унеможливлювало задоволення майнових вимог позивача у будь-який іншій спосіб, ніж встановлено Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Вказаної правової позиції дотримується і Верховний Суд України у постановах від 10.06.2015 у справі №3-223гс15, від 13.06.2016 у справі № 6-1123цс16 та від 20.01.2016 у справі № 6-2001цс15.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, з яким погоджується колегія суддів касаційної інстанції, що після введення тимчасової адміністрації та початку процедури ліквідації банку виконання операцій з перерахування коштів на підставі спірних платіжних доручень на виконання умов договору є неможливим, а задоволення вимог позивача повинно здійснюватися із дотримання процедури, передбаченої Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Висновок суду апеляційної інстанції про те, що Закон "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, які регулюють виконання зобов'язань та захист порушених прав, а тому не може бути підставою для відмови в розгляді вимог або відмови в задоволенні позову, колегія суддів вважає помилковим, оскільки процедура виведення неплатоспроможних банків з ринку врегульована Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним законом у даних правовідносинах.

Матеріали справи свідчать про те, що місцевим господарським судом в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Як визначено ч. 1 ст. 111-10 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст. 111-9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

За таких обставин, постанова апеляційного господарського суду на підставі ст. 111-10 Господарського процесуального кодексу України підлягає скасуванню, а рішення місцевого господарського суду - залишенню в силі.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2015 у справі № 910/6618/15-г скасувати.

Рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2015 у справі № 910/6618/15-г залишити в силі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТехноСерв Україна" на користь Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" 1461,60 грн. судового збору за подання касаційної скарги.

Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

Головуючий суддя: Л. Іванова

судді: Л. Гольцова

Н. Кочерова