ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2016 року Справа № 910/6412/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Данилової М.В., - головуючий Данилової Т.Б., Корсака В.А., за участю представників:позивача відповідача Вознюк Є.В. (довіреність від 11.06.14 р., № 14-167) не з'явився (про час та місце судового засідання повідомлено належним чином)розглянувши матеріали касаційної скаргиПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 13.06.2016 р.у справі№910/6412/13 Господарського суду м. Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доДочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" простягнення 81 385 355,32 грн.

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про стягнення 66 965 424,68 грн. суми основного боргу , 8 365 702,45 грн. інфляційних нарахувань та 6 054 228,19 грн. 3% річних за порушення грошових зобов'язань, які виникли з договору поставки природного газу №302-09/8 від 18.12.2009 р.

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.10.2015 р. (суддя Паламар П.І.), позов задоволено частково: стягнуто з Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на користь Публічного акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 66 965 424,68 грн. боргу, 56 626,41 грн. витрат по оплаті судового збору. У позовних вимогах в іншій частині було відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2016 р. (колегія у складі суддів: головуючий суддя Зеленіна В.О., судді Ропій Л.М., Зубець Л.П.), рішення господарського суду міста Києва від 20.10.2015 р. залишено без змін, з тих же підстав.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2016 р. повністю, а рішення господарського суду міста Києва від 20.10.2015 р в частині відмови у стягненні 6 054 228,19 грн. 3% річних та 8 365 702,45 грн. інфляційних втрат, прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 8 365 702,45 грн. збитків внаслідок інфляції за прострочення та 6 054 228,19 грн. 3% річних, в іншій частині оскаржувані судові рішення залишити без змін.

В касаційній скарзі Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" посилається на неналежне дослідження всіх доказів в їх сукупності та встановлення всіх обставин, необхідних для правильного вирішення спору, що призвело, на думку скаржника, до порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 09.08.2016 р. касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні 17.08.2016 р. представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 18.12.2009 р. між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (постачальник) та Дочірнім підприємством "Нафтогазмережі" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (правонаступником якого є Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України") (покупець), було укладено договір № 302-09/8 поставки природного газу, до якого в подальшому були укладені додаткові угод № 1 від 31.12.2009 р., №2 від 28.01.2010 р., № 3 від 27.05.2010 р., згідно з умовами яких постачальник зобов'язався передати покупцю протягом 2010 року імпортований природний газ для виробничо-технологічних витрат та нормованих втрат філій ДП "Нафтогазмережі" за наявності ресурсу в обсязі до 54669900 м.куб. згідно погодженого графіку, а останній - прийняти та оплатити вартість одержаного газу та послуг з його транспортування.

Додатком № 1 до договору в редакції пункту 4 додаткової угоди № 3 від 27.05.2010 р. до нього сторони погодили обсяги газу, що передаються філіям ДП "Нафтогазмережі" для виробничо-технологічних витрат та нормованих втрат у 2010 році за даним договором.

У розділі 4 договору сторони погодили ціну природного газу та тариф на транспортування.

Згідно з п. 5.1 договору розрахунки за газ з урахуванням вартості його транспортування здійснюється покупцем протягом місяця, в якому здійснюється постачання газу. Остаточний розрахунок проводиться на підставі акту приймання-передачі газу до 25-го числа місяця, наступного за місяцем поставки.

Строк дії договору відповідно до умов п. 10.1 договору встановлений з моменту його підписання сторонами і діє в частині поставки газу з 1 січня до 31 грудня 2010 р., в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що актами передачі-приймання природного газу №№ 01/10-НГМ-ВТВ від 31.01.2010 р., 02/10-НГМ-ВТВ від 28.02.2010 р., 03/10-НГМ-ВТВ від 31.03.2010 р., 04/10-НГМ-ВТВ від 30.04.2010 р., 05/10-НГМ-ВТВ від 31.05.2010 р., 06/10-НГМ-ВТВ від 30.06.2010 р., двохстороннім актом звіряння розрахунків станом на 31.12.2012 р., позивачем передано правопопереднику відповідача протягом січня - червня 2010 року 28940605 м3 природного газу та надано послуги з його транспортування загальною вартістю 72 010 545,88 грн., заборгованість покупця по оплаті за одержаний газ станом на 20.03.2013 р. складала 66 965 424,68 грн.

У зв'язку із несплатою вищевказаної заборгованості, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" у квітні 2013 року звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Дочірньої Компанії "Газ України" НАК "Нафтогаз України" про стягнення 66 965 424,68 грн. основного боргу, 8 365 702,45 грн. інфляційних нарахувань та 6 054 228,19 грн. 3% річних.

Щодо стягнення з Дочірньої Компанії "Газ України" НАК "Нафтогаз України" основного боргу у розмірі 66 965 424,68 грн. суди попередніх інстанцій вказували про наступне.

Так, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Приписами частини 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вже зазначалось вище, за актами приймання-передачі природного газу Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" поставило протягом січня - червня 2010 року 28 940 605 м.куб. природного газу та надало послуги з його транспортування на загальну суму - 72 010 545,88 грн.

В свою чергу, за поставлений позивачем природній газ відповідач розрахувався частково.

Станом на 20.03.2013 р. несплаченою була заборгованість у розмірі 66 965 424,68 грн.

Оскільки Дочірньою Компанією "Газ України" НАК "Нафтогаз України" не було надано доказів сплати вищевказаної заборгованості за поставлений газ (заборгованість підтверджується матеріалами справи та не заперечується самим же відповідачем - ні у судах попередніх, ні у суді касаційної інстанції), колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 66 965 424,68 грн.

Звертаючись до суду з даним позовом Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", окрім основного боргу, просило стягнути 8 365 702,45 грн. інфляційних нарахувань та 6 054 228,19 грн. 3% річних.

Колегія суддів касаційної інстанції перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права зазначає про наступне.

Відповідно до частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Крім того, відповідно до частини першої статті 47 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Недодержання судом цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, також є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини першої статті 1119 Господарського процесуального кодексу України), оскільки касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суди попередніх інстанцій вказували про те, що утримавшись від нарахування фінансових санкцій до та під час дії Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію", позивач не вправі нараховувати ці суми після втрати чинності цим Законом, адже здійснення прав у такий спосіб всупереч вимог частини 2 статті 13 Цивільного кодексу України - порушує права відповідача, позбавляє його можливості списання заявлених сум та призводить до не передбачених чинним законодавством матеріальних втрат.

Колегія суддів касаційної інстанції такий висновок судів вважає передчасним з огляду на таке.

12.05.2011 р. було прийнято Закон України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" № 3319-VI, який діяв до 30.06.2012 р.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію", дія цього Закону поширюється на підприємства незалежно від їхніх форм власності, що виробляють, транспортують і постачають теплову та електричну енергію, надають послуги з диспетчерського управління об'єднаною енергетичною системою України, суб'єктів господарювання, що здійснюють постачання природного газу та електричної енергії за регульованим тарифом, Національну акціонерну компанію "Нафтогаз України" та її дочірні підприємства ДК "Газ України", ДК "Укртрансгаз", ДК "Укргазвидобування", ДАТ "Чорноморнафтогаз" та ДП "Енергоринок".

Пунктом 2.1.1 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" визначено, що заборгованість ДК "Газ України" перед Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (у тому числі реструктуризована) списується в межах сум, списаних підприємствам, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, і суб'єктам господарювання, що здійснюють постачання природного газу за регульованим тарифом, перед ДК "Газ України".

Згідно пункту 2.2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" заборгованість (у тому числі встановлена судовими рішеннями) з пені, штрафних та фінансових санкцій (3 % річних та індекс інфляції), які нараховані підприємствам, визначеним у статті 1 цього Закону, на заборгованість за природний газ, спожитий ними у період з 1 січня 1997 року по 1 січня 2011 року, і не сплачена станом на дату набрання чинності цим Законом.

Відповідно до пункту 2.5 статті 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" списання заборгованості відповідно до цього Закону здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

08.08.2011 р. на виконання пункту 2.5 статті 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію", Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову "Про затвердження Порядку списання заборгованості за природний газ та електричну енергію" №894.

Пунктом 3 Порядку визначено, що учасники процедури списання протягом 30 днів після закінчення строку дії Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" проводять звіряння розрахунків і підписують відповідні акти станом на 31 грудня 2011 р., в яких фіксується сума заборгованості, що обліковується в їх бухгалтерському обліку після списання заборгованості.

Відповідно до пункту 6 Порядку, для списання заборгованості кожен учасник процедури списання утворює комісію з питань списання заборгованості, до складу якої обов'язково входить керівник такого учасника як голова комісії та головний бухгалтер і яка визначає обсяг заборгованості, що підлягає списанню, у розрізі контрагентів. Списання заборгованості проводиться на підставі протоколів зазначеної комісії, затверджених її головою. Датою списання заборгованості є дата затвердження протоколу.

Згідно пункту 8 Порядку, учасники процедури списання подають протягом 10 днів після затвердження зазначеного в пункті 6 цього Порядку протоколу, але не пізніше 31 грудня 2011 р. кредиторам інформацію про суми списаної заборгованості (основної суми заборгованості, пені, штрафних та фінансових санкцій) в розрізі договорів щодо постачання природного газу, а також видів заборгованості.

Вищевказаним Порядом передбачена відповідна процедура списання заборгованості, зокрема, створення комісії з питань списання заборгованості, яка визначає обсяг заборгованості, що підлягає списанню у розрізі контрагентів; складання протоколів зазначеної комісії, затверджених її головою; подання кредиторам інформації про суми списаної заборгованості, а також обов'язок щомісячно повідомляти про суму заборгованості, що підлягає списанню.

Разом з тим, при прийнятті рішення суди попередніх інстанцій зазначене вище не врахували, а також не дослідили питання щодо дотримання обов'язкової до виконання процедури списання заборгованості та не з'ясували чи вчинялись сторонами хоч якісь дії, направлені на здійснення списання такої заборгованості.

Колегія суддів зауважує і про наступне.

Так, частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України. Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Стаття 6 Конвенції детально описує процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі при розгляді цивільного позову в національному суді, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Приписами статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 р. із змінами і доповненнями рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи, що в силу статті 1117 Господарського процесуального кодексу України у суду касаційної інстанції відсутнє право встановлювати або вважати доведеними обставини справи, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, так само як і надавати їм власну юридичну оцінку, колегія суддів зазначає, що у розумінні статті 1119 названого Кодексу усі вищевикладені обставини є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень і передачі справи на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

За таких обставин колегія суддів, беручи до уваги доводи, викладені в касаційній скарзі Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої та постанова апеляційної інстанцій - частковому скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду міста Києва, під час здійснення якого суду необхідно врахувати вищезазначені обставини.

Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2016 р. у справі № 910/6412/13 та рішення господарського суду міста Києва від 20.10.2015 р. в частині відмови у стягненні інфляційних втрат та 3% річних скасувати, в цій частині справу направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

В іншій частині постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2016 р. та рішення господарського суду міста Києва від 20.10.2015 р. залишити без змін.

Головуючий суддя М. Данилова

Судді: Т. Данилова

В. Корсак