ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2016 року Справа № 910/5252/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач), Гольцової Л.А., Кочерової Н.О.,розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення постанову Господарського суду міста Києва від 14.04.2016 Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2016у справі№ 910/5252/16 Господарського суду міста Києва за позовомОСОБА_4до1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Муніципальна іпотечна компанія" 2. Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик"провизнання поруки припиненоюза участю представників сторін:

позивача: не з'явилися

відповідача-1: не з'явилися

відповідача-2: Орендівський В.І., дов. від 06.06.2016 № 44

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Муніципальна іпотечна компанія" та Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" про визнання поруки за договором поруки № 47-2/20-10-П/2 від 14.12.2007 припиненою на підставі ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.04.2016 у справі № 910/5252/16 (суддя Привалов А.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2016 (колегія суддів у складі: головуючого судді Рябухи В.І., суддів Калатай Н.Ф., Ропій Л.М.), у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_4 звернулася до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2016 та рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2016 у справі № 910/5252/16, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Скаржник вказує на те, що судами в порушення ст. 43 Господарського процесуального кодексу України не досліджено обставини припинення поруки; не наведено мотивів відхилення висновків Верховного Суду України щодо застосування ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України, на які посилалася позивач; не взято до уваги порушення корпоративного права позивача як учасника товариства на отримання прибутку.

Сторони згідно з приписами статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак позивач та відповідач-1не скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено місцевим і апеляційним господарськими судами та підтверджується матеріалами справи, 14.12.2007 між Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк "Хрещатик", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Хрещатик", і Товариством з обмеженою відповідальністю "Житлоспецбудпроект" (позичальник, боржник) було укладено кредитний договір № 47-2/20-10 (далі - кредитний договір), відповідно до умов якого кредитор відкриває позичальнику невідновлювальну мультивалютну (гривні, долари США) кредитну лінію з лімітом кредитування в сумі еквівалентній 800000 доларів США, строком до 14.01.2009 зі сплатою процентів із розрахунку 20% річних за користування кредитом у гривні та 13,5% річних за користування кредитом у доларах США (п. 1.1 кредитного договору).

Договором № 17 від 18.11.2010 про внесення змін до кредитного договору сторонами погоджено, що зобов'язання за цим договором мають бути виконані до 20.05.2011.

14.12.2007 між Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк "Хрещатик", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Хрещатик", та Товариством з обмеженою відповідальністю "Муніципальна іпотечна компанія" (далі - поручитель) укладено договір поруки № 47-2/20-10-П/2 (далі - договір поруки), за умовами якого (з урахуванням договору № 10 від 25.03.2011 про внесення змін до договору поруки) поручитель зобов'язався перед банком нести в повному обсязі солідарну відповідальність за невиконання ТОВ "Житлоспецбудпроект" зобов'язань перед банком по погашенню одержаного кредиту відповідно до умов кредитного договору від 14.12.2007 № 47-2/20-10, укладеного між позичальником та банком, за умовами якого позичальник зобов'язаний повернути банку в термін до 20.05.2011 кредит, наданий у формі мультивалютної (долари США, гривня) кредитної лінії з лімітом кредитування в сумі 569214,05 доларів США та 536000 грн., сплатити відсотки за користування кредитними коштами з розрахунку 19% річних за користування кредитом у гривні та 12,5% річних за користування кредитом у доларах США, а також комісії, можливі штрафні санкції відповідно до умов кредитного договору.

Пунктом 1.2 договору поруки передбачено, що у разі порушення позичальником зобов'язань за кредитним договором, позичальник і поручитель відповідають перед банком як солідарні боржники, і банк вправі звернутись з вимогою про виконання зобов'язань за кредитним договором до поручителя.

Згідно із п.п. 2.1, 2.2 договору поруки, у випадку неповернення позичальником кредиту, несплати процентів за користування кредитом, комісій та штрафних санкцій в строки і в сумах, передбачених кредитним договором, банк направляє поручителю відповідне повідомлення з розрахунком суми непогашеної заборгованості (п. 2.1). Отримавши письмове повідомлення банку про факт невиконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, поручитель повідомляє про це позичальника і протягом п'яти днів з дня, наступного за отриманням повідомлення, перераховує банку суму заборгованості згідно з розрахунком банку.

Такий обов'язок поручителя настає і тоді, коли банк у випадках, передбачених кредитним договором, вимагатиме дострокового повернення кредиту та сплати всіх інших платежів за договором (п. 2.2).

Судами попередніх інстанцій з'ясовано, що у зв'язку з неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "Житлоспецбудпроект" умов кредитного договору щодо повернення кредиту, сплати відсотків за його користування та неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "Муніципальна іпотечна компанія", як поручителем, зобов'язань за договором поруки, банк звернувся з позовом до суду.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.06.2014, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 06.08.2014 у справі № 35/478, рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2014 у цій справі змінено; позов задоволено; стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлоспецбудпроект" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Муніципальна іпотечна компанія" на користь Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" 453454,05 доларів США заборгованості за кредитом, 529574,72 грн. заборгованості за кредитом, 351107,73 грн. пені за прострочення сплати кредиту у іноземній валюті, 41541,70 грн. пені за прострочення сплати кредиту у гривні, 30383,98 грн. пені за прострочення сплати відсотків за кредитом у іноземній валюті, 4801,33 грн. пені за прострочення сплати відсотків за кредитом у гривні, 271418,56 грн. 3% річних за кредитом у іноземній валюті, 32006,13 грн. 3% річних за кредитом у гривні та судовий збір.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що на час укладення спірного договору поруки учасниками Товариства з обмеженою відповідальністю "Муніципальна іпотечна компанія" були: ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, якими було прийнято рішення про погодження питання щодо надання фінансової поруки по кредитних зобов'язаннях ТОВ "Житлоспецбудпроект" перед ВАТ КБ "Хрещатик" в сумі 1300000 доларів США терміном на 24 місяці.

Позивач є учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Муніципальна іпотечна компанія", починаючи з січня 2012, що підтверджується п. 7.3 Статуту цього товариства, затвердженого загальними зборами учасників, протокол від 27.01.2012 № 150.

Посилаючись на те, що невизнання банком права Товариства з обмеженою відповідальністю "Муніципальна іпотечна компанія" на припинення поруки у зв'язку із непред'явленням банком вимоги до поручителя протягом шестимісячного строку, встановленого ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України, порушує корпоративні права позивача як учасника Товариства з часткою у розмірі 61% статутного капіталу Товариства на отримання прибутку, позивач звернулася із позовом у цій справі про визнання поруки за договором поруки № 47-2/20-10-П/2 від 14.12.2007 припиненою на підставі ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України.

Згідно із ст. 55 Конституції України та статями 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист судом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Разом з тим, законом не передбачено права учасника (засновника, акціонера, члена) юридичної особи звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів цієї особи поза відносинами представництва. Водночас згідно з положеннями статті 16 ЦК України, пункту 4 частини першої статті 12 та статті 167 ГК України незалежно від суб'єктного складу, якщо учасник (засновник, акціонер, член) юридичної особи обґрунтовує позовні вимоги порушенням його корпоративних прав, то він має право подати відповідний позов. Такий спір підвідомчий господарським судам і підлягає вирішенню у загальному порядку (п. 2.2 постанови Пленум Вищого господарського суду України від 25.02.2016 № 4 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин").

Як передбачено ст. 167 Господарського кодексу України, під корпоративними права слід розуміти права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Статтею 10 Закону України "Про господарські товариства" визначено, що учасники товариства мають право: а) брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом; б) брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів; в) вийти в установленому порядку з товариства; г) одержувати інформацію про діяльність товариства. д) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом. Учасники можуть мати також інші права, передбачені законодавством і установчими документами товариства.

При цьому, під час вирішення корпоративних спорів слід виходити з того, що особа стає носієм корпоративних прав з моменту набуття права власності на акції АТ або вступу до інших юридичних осіб. Тому рішення органів юридичної особи, прийняті до вступу позивача до складу її учасників або придбання ним акцій, не можуть бути визнані такими, що порушують його корпоративні права (п. 2.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 25.02.2016 № 4 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин").

Як з'ясовано судами, на час укладення спірного договору поруки учасниками Товариства були: ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, якими було прийнято рішення про погодження питання щодо надання фінансової поруки по кредитних зобов'язаннях ТОВ "Житлоспецбудпроект" перед ВАТ КБ "Хрещатик", натомість позивач стала учасником Товариства тільки з січня 2012.

Таким чином, ні на момент укладення договору поруки, ні на момент настання строку виконання зобов'язання за кредитним договором, ні на момент звернення банку до суду у справі № 35/478 про солідарне стягнення заборгованості з боржника і поручителя позивач не була учасником Товариства.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із правомірним висновком судів попередніх інстанцій про недоведеність позивачем порушення його корпоративних прав.

Крім цього, колегія суддів касаційної інстанції звертає увагу на таке.

Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Принцип правової визначеності вимагає, серед іншого, щоб якщо суди ухвалили остаточне рішення в питанні, то їх рішення не піддавалося би сумніву. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру.

Разом з тим, як встановлено судами попередніх інстанцій, постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.06.2014, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 06.08.2014 у справі №35/478, стягнуто солідарно з ТОВ "Житлоспецбудпроект" та ТОВ "Муніципальна іпотечна компанія" на користь ПАТ "КБ "Хрещатик" заборгованість за кредитом, пеню за прострочення повернення кредиту та сплати відсотків за кредитом, а також 3% річних за кредитом.

При вирішенні спору у справі № 35/478, яка розглядалася судами неодноразово, апеляційний господарський суд, з яким погодився суд касаційної інстанції, надавав оцінку доводам відповідача про сплив шестимісячного строку на пред'явлення вимоги до поручителя та дійшов висновку про дотримання Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Хрещатик" вказаного строку звернення до поручителя з вимогою погашення ним заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлоспецбудпроект".

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, на переконання колегії суддів, звернення позивача із позовом у цій справі при тому, що позивач не був учасником Товариства ні на момент укладення договору поруки, ні на момент настання строку виконання зобов'язання за кредитним договором, ні на момент звернення банку до суду у справі № 35/478 про солідарне стягнення заборгованості, свідчить про намагання позивача переглянути остаточне та обов'язкове рішення суду, домогтися нового слухання справи та нового її вирішення, що не узгоджується із принципом правової визначеності.

Враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується із висновком судів попередніх інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, який відповідає встановленим обставинам справи та зроблений із вірним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції лише перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Оцінка та перевірка обставин справи і доказів не віднесена до повноважень касаційної інстанції.

Матеріали справи свідчать про те, що господарськими судами попередніх інстанцій в порядку ст. 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Викладені у касаційній скарзі доводи скаржника по суті зводяться виключно до заперечень щодо здійсненої судами першої та апеляційної інстанції оцінки доказів у справі та доведення інших обставин, ніж ті, що були встановлені судами попередніх інстанцій, в той час як згідно з вимогами ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Посилання скаржника на те, що судами не наведено мотивів відхилення висновків Верховного Суду України, на які посилалася скаржник, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки при вирішенні спору суди дійшли висновку про недоведеність позивачем порушення її корпоративних прав, що є умовою судового захисту, у зв'язку із чим і відмовили у задоволенні позову.

З огляду на встановлені судами обставини справи та з урахуванням наведених приписів процесуального закону, касаційна інстанція, перевіривши відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні суду першої інстанції та постанові суду апеляційної інстанції, дійшла висновку про відсутність підстав для їх зміни чи скасування.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2016 у справі № 910/5252/16 залишити без змін.

Головуючий суддя: Л. Іванова

судді: Л. Гольцова

Н. Кочерова