ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2016 року Справа № 910/314/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіГольцової Л.А.(доповідач), суддів:Губенко Н.М., Іванової Л.Б.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "ТехНова"на рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2016та на постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2016у справі№ 910/314/16Господарського судуміста Києва за позовомПублічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Сумигаз"доТовариства з обмеженою відповідальністю фірми "ТехНова"простягнення коштівза участю представників:

позивача: Замкова М.О., дов. від 30.12.2015;

відповідача: Новик О.В., дов. від 04.01.2016;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.02.2016 у справі № 910/314/16 (суддя - Сташків Р.Б.) позов задоволений повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Шапран В.В., судді - Руденко М.А., Смірнова Л.Г.) рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2016 у справі № 910/314/16 залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Позивач надав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення, просить прийняті у даній справі судові рішення залишити без змін.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що сторонами підписаний протокол № 1 про погашення векселів від 03.01.2007, відповідно до якого, відповідач, як учасник безперервного індосаментного ряду, взяв на себе зобов'язання по опротестованим векселям № 3222830515 на суму 250000,00 грн та №3222830515 на суму 750000,00 грн, складених ТОВ "Агротрейд-Технолоджі".

Сторони також домовились, що з метою погашення взятого на себе зобов'язання позивач отримає від відповідача зворотній вексель на суму 1000000,00 грн.

На виконання протоколу та взятих на себе зобов'язань, 03.01.2007 відповідач передав позивачу зворотній простий вексель № 3223020291 дата складання якого 03.01.2007, дата оплати - 03.01.2010, номінальна вартість - 1000000,00 грн, про що сторонами 03.01.2007 складено акт прийому-передачі векселів.

Позивач, звертаючись з даним позовом, як вірно зазначають суди попередніх інстанцій, обґрунтовує свої вимоги тим, що відповідач не визнає та не виконує свого зобов'язання за векселем №3223020291 щодо сплати позивачу обумовленої векселем суми.

Проте, відповідач, заперечує проти доводів позивача та зазначає, що ним було отримано неналежний пакет документів (копії двох векселів, старого та нового, засвідчені позивачем), а також, що позивач не пред'явив оригінал векселю до платежу та не надав можливість відповідачу перевірити оригінал векселю і право власності на нього, чим позбавив останнього можливості перевірити реквізити векселя.

До того ж, рішення суду про видачу нового векселя постановлено в жовтні 2009 року, а позивач направив до відповідача вимогу про його виконання лише в січні 2015 року.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив з положень ЦК України, Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, Закону України "Про обіг векселів в Україні" та, надавши оцінку всім матеріалам справи в сукупності, в т.ч. взявши до уваги обставини, встановлені рішенням Подільського районного суду міста Києва у справі №2-0-209/11, Господарського суду міста Києва у справі № 9/31 (ст. 35 ГПК України), дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно до абз. 2 п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

Згідно з ч.3 ст. 197 ЦК України (в редакції, чинній на момент переходу права вимоги за простим векселем), для передання іншій особі прав, посвідчених цінним папером на пред'явника, достатньо вручення цінного паперу цій особі.

Судами попередніх інстанцій досліджено, що простий вексель №3223020291 разом з актом прийому-передачі векселів та протоколом погашення векселів, з часу їх отримання перебували віданні позивача, проте в січні 2008 року була виявлена відсутність векселя, що відбулось внаслідок обставин, пов'язаних з організаційним процесом на підприємстві позивача.

В зв'язку з наведеним, в жовтні 2009 року позивач звернувся до Подільського районного суду міста Києва із заявою про визнання простого векселя № 3223020291 недійсним і про відновлення права на втрачений цінний папір.

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 10.10.2011 у справі № 2-0-209/11, на підставі ст. 262 ЦПК України, в засобах масової інформації, визначених судом, опубліковане оголошення про виклик держателя втраченого цінного папера до суду та щодо заборони здійснювати будь-які операції за втраченим цінним папером (векселем №3223020291).

Частиною 3 ст. 262 ЦПК України встановлено, що з дати постановлення ухвали суду зупиняється перебіг усіх строків щодо обігу втраченого цінного папера на пред'явника або векселя, встановлених законодавством про обіг векселів.

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 02.03.2012 у справі № 2-0-209/11, залишеним в силі ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 24.05.2012, заяву позивача задоволено. Визнано простий вексель № 3223020291 недійсним та відновлено право позивача на втрачений вексель, шляхом спонукання відповідача видати аналогічний вексель, замість векселя, що був визнаний недійсним.

На підставі ч. 2 ст. 267 ЦПК України рішення Подільського районного суду міста Києва від 02.03.2012 у справі № 2-0-209/11, відповідне оголошення опубліковано 05.07.2012 у газеті "Голос України" № 120 (5370) та 03.07.2012 в газеті "Хрещатик" № 85 (4105).

В подальшому, 12.06.2012 Подільським районним судом міста Києва видано виконавчий лист № 2-0-209/11, який направлений до ВДВС Подільського РУЮ для примусового виконання.

Господарські суди встановили, що вищезазначене рішення Подільського районного суду міста Києва виконане відповідачем лише 16.12.2014, а 10.12.2014 позивачем отримано у ВДВС оригінал простого векселя серії АА/2668239 виданого відповідачем, дата складання - 03.01.2007, дата оплати - 03.01.2010 на суму 1000000,00 грн, про що державним виконавцем складений відповідний акт.

27.03.2015 позивач звернувся до відповідача з претензією про прийняття в десятиденний термін заходів щодо погашення вексельної заборгованості на 1000000,00 грн, однак вимога останнім не виконана.

Статтею 70 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі визначено, що позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу.

Відповідно до ст. 17 додатку ІІ до Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, законодавству кожної з Високих Договірних Сторін належить право визначати підстави перерви або зупинення відліку строків позовної давності у разі пред'явлення позовів за переказними векселями в їхніх судах. Інші Високі Договірні Сторони мають право визначити умови, на яких вони визнають такі підстави. Такі ж самі положення застосовуються до юридичної сили позову як засобу для початку відліку строків позовної давності, встановлених абз. 3 ст. 70 Уніфікованого закону.

У даному випадку таким національним законодавством виступає ЦПК України, ст.262 якого вказує, що з дати постановлення ухвали суду зупиняється перебіг усіх строків щодо обігу втраченого цінного папера на пред'явника або векселя, встановлених законодавством про обіг векселів.

Згідно з ч. 1 ст. 267 ЦПК України, рішення про визнання втраченого цінного папера на пред'явника або векселя недійсним є підставою для видачі заявникові цінного папера на пред'явника замість визнаного недійсним або проведення визначених ним операцій; для здійснення платежу за векселем або для видачі заявникові векселя замість визнаного недійсним та для відновлення зобов'язаними за векселем особами передавальних написів.

Враховуючи, що Уніфікований закон в Україні діє з урахуванням застережень, обумовлених додатком II, та враховуючи положення ст. 17 цього Закону та ст. 262, 267 ЦПК України, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач у жовтні 2009 року, тобто до настання строку платежу за векселем, звернувся до Подільського районного суду міста Києва із заявою про визнання простого векселя № 3223020291 недійсним і про відновлення права на втрачений цінний папір, та на підставі винесеної Подільським районним судом міста Києва ухвали від 10.10.2011 у справі № 2-0-209/11, саме з 10.10.2011 зупинився перебіг строку щодо пред'явлення простого векселя № 3223020291. Зазначений строк поновлено після набрання законної сили судовим рішенням у справі № 2-0-209/11 та виконання цього рішення відповідачем через ВДВС у вигляді видачі позивачу (отримання ним) 10.12.2014 нового оригіналу простого векселя серії АА/2668239.

Таким чином, суди дійшли вірного висновку, що позивачем не пропущений трирічний строк на погашення векселя.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Згідно зі ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України визначено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на наведене, а також те, що судовими актами встановлено право власності на вексель №3223020291 за позивачем, тому даний вексель, за приписами ст. 11 Закону України "Про обіг векселів в Україні" та ст. 77, 38, 44 Уніфікованого закону підлягає оплаті відповідачем, що досліджено судами першої та апеляційної інстанції і колегія суддів Вищого господарського суду України з цим погоджується.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч. 1 ст. 43 ГПК України).

Матеріали справи свідчать про те, що як місцевим, так і апеляційним господарськими судами в порядку ст. 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 1117 ГПК України).

Доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження судів попередніх інстанцій, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судами висновків. При цьому, в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам ст. 1115, 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України, касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Оскільки твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм законодавства при прийнятті судових рішень у даній справі не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для їх зміни чи скасування колегія суддів касаційної інстанції не вбачає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "ТехНова" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2016 у справі №910/314/16 - без змін.

Головуючий суддя Л.А. ГОЛЬЦОВА

Судді Н.М. ГУБЕНКО

Л.Б. ІВАНОВА