ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2016 року Справа № 910/26802/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДанилової М.В., суддівДанилової Т.Б., Корсака В.А.за участю представників:позивачаЗадворна Н.М. (дов. від 11.01.2016 р.)відповідача Овсюк О.Ф. (наказ від 28.01.2006 р. №1-К) Простибоженко О.С. (дов. від 03.02.2016 р.)третіх осібАнтонюк А.О. (дов. від 22.11.2012 р.)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Воля"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 07.06.2016 рокуу справі №910/26802/15 Господарського суду м. Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Заммлер Україна"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Воля"треті особи1.Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ПЗУ Україна", 2.Товариства з обмеженою відповідальністю "Алмі-трейд", 3.Товариства з обмеженою відповідальністю "Марс Україна"простягнення 81907,29 грн.В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Заммлер Україна" звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Воля" про стягнення 121 050,33 грн. в якості відшкодування збитків, завданих нестачею товару при його перевезенні за договором перевезення №Zop-683 від 07.05.2015 р.

12.11.2015 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Заммлер Україна" звернулось із заявою щодо зменшення позовних вимог, в якій просило стягнути з відповідача 81 907,29 грн.

Рішенням господарського суду м. Києва від 14.12.2015 р. у даній справі (суддя Грєхова О.А.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2016 р. (колегія у складі суддів: головуючий суддя Власова Ю.Л., судді Хрипун О.О., Тищенко А.І.), позовні вимоги задоволені повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Воля" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Заммлер Україна" 81 907, 29 грн. відшкодування, завданого нестачею товару та 1228,61 грн. судового збору.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю "Воля" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просило їх скасувати, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 08.08.2016 р. касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

У відзиві на касаційну скаргу представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Заммлер Україна" обґрунтовує свою позицію щодо даного спору, та просить оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні 17.08.2016 р. представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.10.2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Марс Україна" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Заммлер Україна" (експедитор) було укладено договір про надання транспортно-експедиторських послуг з перевезення вантажу автотранспортом №27888-12, відповідно до пункту 1.1. якого замовник доручає, а експедитор бере на себе обов'язок надати транспортно-експедиторські послуги, безпосередньо пов'язані з організацією та забезпеченням перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному і внутрішньому сполученні.

07.05.2015 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Заммлер Україна" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Воля" (перевізник) було укладено договір перевезення №Zop-683, за умовами якого замовник доручає, а перевізник надає послуги з виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом по території України згідно заявок замовника. Перевізник зобов'язується доставити зазначений в заявках замовником вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а замовник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену в заявках плату (п. 2.1. договору).

Відповідно до п. 2.2. договору заявка є невід'ємною частиною цього договору, у якій відображаються істотні умови кожного конкретного перевезення, а саме: найменування, кількість (вага) та пакування вантаж, його особливі характеристики; найменування та місцезнаходження вантажовідправника та вантажоодержувача; пункти відправлення та призначення вантажу; маршрут перевезення; державні номери транспортного засобу; прізвище, ім'я, по-батькові та інші особисті дані водія транспортного засобу; вимоги щодо технічного та санітарного стану транспортного засобу; особливі вказівки замовника; дата і час завантаження та розвантаження або строк виконання доручення; вартість перевезення (сума доручення); інші умови перевезення.

Пунктом 6.2. договору сторони погодили, що перевізник несе повну матеріальну відповідальність за всі діяння третіх осіб, залучених ним для виконання заявок замовника, у тому числі водіїв, експедиторів та інших осіб.

За умовами пунктів 6.3., 6.4. договору перевізник відповідає за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення. Перевізник несе повну матеріальну відповідальність за повну або часткову нестачу/втрату вантажу або його пошкодження/псування, що трапилося в проміжок часу між прийняттям вантажу до перевезення та його здачею належному вантажоодержувачу відповідно до чинного законодавства України. У випадку втрати/нестачі/пошкодження/псування (підмочки, деформації, розриву) одиниць завантаження, перевізник компенсує замовнику повну фактурну вартість продукції в пошкодженій/зіпсованій одиниці завантаження. Перевізник також зобов'язаний відшкодувати: плату за перевезення, а також інші витрати, пов'язані із перевезенням вантажу, повністю - у випадку втрати всього вантажу і пропорційно (відповідно до розміру збитків) - при частковій втраті вантажу.

Строк дії цього договору встановлюється з моменту його підписання і діє до 31.12.2015 р. (п. 9.1. договору).

Також, 07.05.2015 р. сторони договору перевезення підписали договір-заявку на перевезення №73-1505-030, яким визначили, зокрема, вид та найменування вантажу - продукти харчування; пункт завантаження - смт. Велика Димерка, вул. Броварська, 150; найменування відправника - Марс Україна; дату і час завантаження - 07.05.2015 р.; пункт призначення - м. Херсон, пр-т Синявіна, 27; найменування одержувача - ТОВ "Алмі-Трейд"; тип та номер транспортного засобу - "ДАФ" НОМЕР_1; строк доставки вантажу - до 08.05.2015 р.; додаткові умови - водій: ОСОБА_8

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов договору перевезення №Zop-683 від 07.05.2015 р. та договору-заявки на перевезення №73-1505-030 від 07.05.2015 р., в автомобіль НОМЕР_3, причіп/напівпричіп НОМЕР_2, був завантажений вантажем на загальну суму 899 687,46 грн. з ПДВ, про що свідчить товарно-транспортна накладна №845312 від 07.05.2015 р.

Разом з тим, як вбачається з витягу з кримінального провадження №12015230040002591, 08.05.2015 р. невстановлена особа, знаходячись на території оптової бази, розташованої в м. Херсоні по пр. Сенявіна, 27, таємно, шляхом злому пломби на дверях автомобіля "ДАФ" д.н. НОМЕР_3 (кузов НОМЕР_2) викрала товарно-матеріальні цінності.

08.05.2015 р. вантажоодержувачем Товариства з обмеженою відповідальністю "Алмі-Трейд" був складений акт №15 приймання товару, відповідно до якого стан пломби автомобіля - порушена, автомобіль розкрито.

При цьому вказаний акт містить перелік невідповідності товару.

У зв'язку з цим, Товариство з обмеженою відповідальністю "Марс Україна" направило на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Заммлер Україна" претензію №115 від 12.05.2015 р., в якій повідомило позивача про те, що при перевезенні вантажу за накладною №081618536, замовлення №30037624, шипмент №845312 по маршруту пгт. Велика Димерка - м. Херсон (ТОВ "Алми-Трейд"), автомобілем "ДАФ" д.н. НОМЕР_1, відбулось розкрадання продукції. Кількість відсутніх коробів - 65, кількість бракованих коробів - 16, а всього - 81 короб. Загальна вартість втрат склала 121 050,33 грн. Керуючись договором №27888-12 від 10.10.2012 р., ТОВ "Марс Україна" запропонувало ТОВ "Заммлер Україна" сплатити вказану суму на його рахунок.

У свою чергу, Товариство з обмеженою відповідальністю "Заммлер Україна" направило на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Воля" претензію про оплату вартості викраденого при перевезенні товару на загальну суму 121 050,33 грн. (підтверджується описом вкладення у цінний лист, копія якого наявна в матеріалах справи).

Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивачем було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, у зв'язку з врегулюванням з Товариством з обмеженою відповідальністю "Марс Україна" суми претензії №115 від 12.05.2015 р. та зменшення її суми до 81 907,29 грн.

На підтвердження виконання своїх зобов'язань за договором про надання транспортно-експедиторських послуг з перевезення вантажу автотранспортом №27888-12 від 10.10.2012 р., Товариством з обмеженою відповідальністю "Заммлер Україна" було надано платіжне доручення №3218 від 04.11.2015 р. про сплату 81 907,29 грн. на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Марс Україна".

Приймаючи рішення у даній справі суди попередніх інстанцій виходили з наступного.

Так, відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Приписами статей 11, 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

При цьому, зобов`язання в силу вимог статей 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у пункті 1 статті 193 Господарського кодексу України.

З огляду на матеріали справи, укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором перевезення.

Відповідно до частини 1 статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Частиною 2 статті 308 та частиною 3 статті 310 Господарського кодексу України визначено, що відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення та припиняється з моменту його видачі одержувачу в пункті призначення.

За приписами статті 920 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Як вбачається з матеріалів справи, у п.п. 6.2.- 6.4. договору сторони визначили, що перевізник несе повну матеріальну відповідальність, в тому числі за всі діяння водіїв, за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення, а також за повну або часткову нестачу/втрату вантажу, що трапилося в проміжок часу між прийняттям вантажу до перевезення та його здачею належному вантажоодержувачу відповідно до чинного законодавства України.

Разом з цим, частинами 1, 3 статті 314 Господарського кодексу України передбачено, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає: у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає; у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість; у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності - у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу.

Відповідно до статті 11 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. №363 основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Пунктом 15.1. статті 15 Правил встановлено, що у разі зіпсуття або пошкодження вантажу, а також у разі розбіжностей між перевізником і вантажовідправником (вантажоодержувачем) обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актом за формою, що наведена в додатку 4.

Перевізник, вантажовідправник і вантажоодержувач засвідчують в акті такі обставини: а) невідповідність між найменуванням, масою і кількістю місць вантажу в натурі і тими даними, які зазначені у товарно-транспортній накладній; б) порушення або відсутність пломб на кузові автомобіля або контейнері; в) простій автомобіля у пунктах вантаження і розвантаження понад встановлені норми часу; г) інші обставини (пошкодження упаковки, вантажу), які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності сторін (пункт 15.2. статті 15 Правил).

Як визначено в пункті 15.3 статті 15 Правил записи в акті засвідчуються підписами вантажовідправника (вантажоодержувача) і водія. Односторонні записи в акті як вантажовідправника (вантажоодержувача), так і водія вважаються недійсними.

За приписами пункту 15.4 статті 15 Правил жодна із сторін не має права відмовитись від підписання акта. У разі незгоди зі змістом акта кожна із сторін має право викласти в ньому свою думку в рядку "Особливі відмітки" і засвідчити її підписом.

Абзацом 1 пункту 5 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 р. №11-6 встановлено, що в усіх випадках, коли при прийманні вантажу від органів транспорту встановлюється пошкодження чи порча вантажу, невідповідність найменування та ваги вантажу чи кількості місць даним, зазначеним у транспортному документі, а також у всіх інших випадках, коли це передбачено правилами, які діють на транспорті, вантажоодержувач зобов'язаний витребувати від органу транспорту складання комерційного акту (відмітки на товарно-транспортній накладній чи складання акту - при доставці вантажу автомобільним транспортом).

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що складений та підписаний Товариством з обмеженою відповідальністю "Алмі-трейд" і Товариством з обмеженою відповідальністю "Воля" акт прийняття товару №15 від 08.05.2015 р. (в якому встановлено розбіжність у кількості і якості при прийманні товару по ТТН №81618536 від 07.05.2015 р.), відповідає правилам приймання продукції по кількості, передбаченим Інструкцією і п.п. 15.1., 15.2., 15.3., 15.4. Правил, та є належним доказом недостачі вантажу.

До того ж, даний акт не містить зауважень водія ОСОБА_11 про те, що він не погоджується із обставинами, зазначеними в цьому акті.

Згідно з пунктом 15.6 статті 15 Правил для засвідчення складання акта на вільному місці зворотного боку товарно-транспортної накладної записується дата складання і про що складений акт (наприклад: "Про недостачу місць", "Про порушення пломби" та ін.).

Так, в товарно-транспортній накладній №81618536 від 07.05.2015 р. міститься запис: "автомобіль розкрито, складено акт".

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються шляхом їх належного виконання, тоді як невиконання або неналежне виконання відповідних обов'язків є їх порушенням у розумінні статті 610 Цивільного кодексу України, що за змістом статті 611 цього Кодексу має наслідком, у тому числі - необхідність відшкодування збитків.

Збитками в силу вимог статті 22 Цивільного кодексу України є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно з частиною 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками і вина.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Судам попередніх інстанцій встановлено наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправність поведінки відповідача полягає у порушенні пункту 2.1. договору, в частині обов'язку доставити зазначений в заявці замовником вантаж; збитки, як результат протиправної поведінки виражаються в тому, що позивачем виплачено вантажовідправнику - Товариству з обмеженою відповідальністю "Марс Україна" 81 907,29 грн. відшкодування; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою і завданими збитками полягає у тому, що саме у зв'язку неналежним виконанням відповідачем своїх договірних зобов'язань, позивачу були завдані збитки у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу.

Щодо наявності у діях відповідача вини, як елементу цивільної відповідальності, суди зазначили про таке.

Так, статтею 614 Цивільного кодексу України та частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (частина 2 статті 614 Цивільного кодексу України).

Аналіз положень статті 614 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про те, що, установлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов'язання, Цивільний кодекс України покладає на неї обов'язок довести відсутність своєї вини. Боржник звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання.

Разом з тим, відповідачем під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій не було надано жодного доказу на підтвердження того, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення втрати вантажу.

Отже, виходячи з вищенаведеного відповідач, який несе повну матеріальну відповідальність за збереження вантажу, зобов'язаний компенсувати позивачу 81 907,29 грн. відшкодування, завданих нестачею товару при його перевезенні.

Колегія суддів касаційної інстанції з вищевказаними висновками судів попередніх інстанцій погоджується, адже вони відповідають встановленим обставинам справи і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до приписів 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів касаційної інстанції зазначає про те, що зазначені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів, пов'язані з переоцінкою доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції і не є такими, що тягнуть за собою скасування оскаржуваних рішень.

За таких обставин касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Воля" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2016 р. у справі № 910/26802/15 Господарського суду м. Києва залишити без змін.

Головуючий суддя М. Данилова

Судді: Т. Данилова

В. Корсак