ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2017 року Справа № 922/1435/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Корнілової Ж.О.-головуючого (доповідач), Ковтонюк Л.В., Кондратової І.Д.,розглянувши матеріали касаційної скарги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 13.04.2017у справі№ 922/1435/15 Господарського суду Харківської областіза позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_5доФізичної особи - підприємця ОСОБА_4проСтягнення основного боргу, інфляційних втрат, 3% річних за участю представників сторінвід позивача:ОСОБА_6,від відповідача:не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2015 року позивач, Фізична особа - підприємець ОСОБА_5 (далі ФОП - ОСОБА_5), звернувся до Господарського суду Харківської області із позовом, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить стягнути із Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (далі-ФОП ОСОБА_4.) 45670,00 грн. заборгованості за договором оренди нежитлових приміщень, з яких: 35820,00 грн. основної заборгованості, 9484,17 грн. інфляційних втрат, 366,05 грн. 3% річних.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 29.08.2016 у справі № 922/1435/15 (суддя Доленчук Д.О.) в позові відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 07.11.2016 ( у складі колегії суддів: Ільїн О.В.-головуючого, Медуниця О.Є., Хачатрян В.С. апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_5 залишено без задоволення, рішення Господарського суду Харківської області від 29.08.2016 у справі № 922/1435/15 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 31.02.2017 (у складі колегії суддів: Корнілової Ж.О.-головуючого, Кондратової І.Д., Могила С.К.) касаційну скаргу ФОП ОСОБА_5Ф задоволено, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07.11.2016 скасовано, а справу № 922/1435/15 направлено на новий розгляд до Харківського апеляційного господарського суду.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13.04.2017 (у складі колегії суддів: Фоміна В.О., Крестьянінова О.О., Шевель О.В.) апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_5 задоволено. Рішення Господарського суду Харківської області від 29.08.2016 у справі №922/1435/15 скасовано, і прийнято нове рішення, яким позов задоволено повністю. Стягнуто із ФОП ОСОБА_4 на користь ФОП ОСОБА_5 45670,22 грн. заборгованості, із яких: 35820 грн. основного боргу, 9484,17 грн. інфляційних втрат, 366,05 грн. 3 % річних, 1827,00 грн. судового збору за подання позову та 2009,71 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Не погоджуючись із постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13.04.2017 у справі №922/1435/15, ФОП ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.04.2017 скасувати, а рішення Господарського суду Харківської області від 29.08.2016 у справі № 922/1435/15 Господарського суду Харківської області залишити без змін.

У касаційній скарзі заявник посилається на порушення норм матеріального та процесуального права судом апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача ОСОБА_1, представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Господарськими судами встановлено, що предметом позову у даній справі є стягнення із відповідача заборгованості за договором оренди нежитлового приміщення, інфляційних та компенсації за користування коштами.

Із позовної заяви вбачається, що між позивачем та відповідачем укладено договір найму частини нежитлового приміщення від 03.01.2012, яким передбачено, що ФОП ОСОБА_5 (наймодавець) зобов'язується передати в платне строкове користування частину нежитлового приміщення, цех з виробництва ковбасних виробів, відповідно до дозволу СЕС Московського району м. Харкова, пожежної частини № 5, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а ФОП ОСОБА_4 (наймит) зобов'язується прийняти, сплатити користування і повернути приміщення наймодавцю на умовах, визначених цим договором (п. 1.1 договору).

Пунктом 1.2 цього договору передбачено, що об'єкт, що орендується, належить ФОП ОСОБА_5 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 06.04.2000, зареєстрованого приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_10 в реєстрі за № 509184.

Площа переданого приміщення складає 477,6 кв.м.

Розділом 4 договору передбачено, що цей договір набуває чинності з моменту підписання 01.01.2012 і діє до закінчення строку - 31.12.2012, але у будь-якому випадку до повного виконання своїх зобов'язань. Наймит, який належним чином виконує свої обов'язки за даним договором, після закінчення строку даного договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору / суборенди на даний строк, або пролонгувати цей договір.

Розділом 5 цього договору передбачено, що наймит зобов'язаний здійснювати оплату за користування приміщення в розмірах та у строки, визначені цим договором. Розмір орендної плати за один календарний місяць включає ПДВ і визначається як сума в гривнях, що обчислюється за наступною формулою:

Орендна плата=орендна ставка*площа приміщення*індекс інфляції.

Сторони дійшли згоди, що орендна ставка за даною угодою складає 35 грн. за 1 кв.м., в т.ч. ПДВ.

Розділом 7 передбачено, що наймит сплачує наймодавцеві орендну плату, на місяць вперед, а також сплачує інші платежі, передбачені цим договором шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок наймодавця згідно виставленим рахункам-фактурам.

Судом апеляційного суду встановлено, що між сторонами 05.01.2009 укладено договір найму нежитлового приміщення. Умовами вказаного договору передбачено, що ФОП ОСОБА_5 (наймодавець) зобов'язується передати в платне строкове користування частину нежитлового приміщення, цех з виробництва ковбасних виробів, відповідно до дозволу СЕС Московського району м. Харкова, пожежної частини № 5, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а ФОП ОСОБА_4 (наймит) зобов'язується прийняти, сплатити користування і повернути приміщення наймодавцю на умовах, визначених цим договором (п. 1.1 договору).

Об'єкт, що орендується належить ФОП ОСОБА_5 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 06.04.2000 (п. 1.2 договору).

Площа переданого приміщення складає 477,6 кв.м.

Розділом 5 договору передбачено, що цей договір набуває чинності з моменту підписання і діє до закінчення строку, але у будь-якому випадку до повного виконання своїх зобов'язань. Наймит, який належним чином виконує свої обов'язки за даним договором, після закінчення строку даного договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди / суборенди на даний строк.

Зміна договору здійснюється за згодою сторін на підставі письмової угоди за 60 календарних днів.

Відповідно до п. 1.4 статті 5 договору сторонами обумовлено, що після закінчення строку договору, а також після розірвання, припинення цього договору, будь-яке користування приміщенням наймитом (за винятком випадків, прямо передбачених цим договором) є неправомірним.

Розділом 6 договору сторонами передбачено, що розмір орендної плати за один календарний місяць включає ПДВ і визначається як сума в гривнях, що обчислюється за наступною формулою:

Орендна плата=орендна ставка*площа приміщення*індекс інфляції.

Сторони дійшли згоди, що орендна ставка за даною угодою складає 25 грн. за 1 кв.м., в т.ч. ПДВ.

Розділом 8 передбачено, що наймит сплачує наймодавцеві орендну плату, на місць вперед, а також сплачує інші платежі, передбачені цим договором шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок наймодавця згідно виставленим рахункам-фактури.

За актом №1, який є додатком № 2 до договору оренди нежитлового приміщення від 05.01.2009 ФОП ОСОБА_5 передано, а ФОП ОСОБА_4 прийнято в оренду нежитлове приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, площею 477,6 кв.м. для користування під цех з переробки м'ясної продукції відповідно до договору оренди нежитлового приміщення від 05.01.2009.

Заперечуючи щодо позовних вимог про стягнення орендної плати, ФОП ОСОБА_4 просив місцевий господарський суд призначити у справі судову технічну експертизу договору найму частини нежитлового приміщення від 03.01.2012. Місцевим господарським судом призначено у справі технічну експертизу, проведення якої доручено Харківському науково-дослідному інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса. Відповідно до висновку експертизи експертами у наданому на дослідження договорі найму частини нежилого приміщення від 03.01.2012, який укладений між ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_4, друковані тексти на аркушах 1 - 5 і на аркуші 6 виготовлені одним шрифтом - Саlіbrі 12 за допомогою одного і того ж знакодрукуючого електрофотографічного пристрою (лазерного принтера або БФП). Друковані тексти договору найму частини нежитлового приміщення від 13.01.2012, на аркушах 1 - 5 і на аркуші 6 виконані у різний час. У друковані тексти, відтиски печаток та підписи, що маються у вданому на дослідження договорі найму частини нежилого приміщення від 03.01.2012, будь-які зміни (підчистка, травлення, дописка, дорисовка елементів шків, додрукування, переробка (виконання одних знаків поверх других), аплікація (переклеювання літер та цифр)) не внесено. При виготовлені наданого на дослідження договору найму частини нежитлового приміщення від 03.01.2012, використовувались частини двох документів (договорів): 1-й - 5-й аркуші від одного документу (договору найму), а 6-й аркуш від іншого документу.

Підставою звернення позивача із даним позовом є несплата відповідачем заборгованості за договором оренди приміщення за період з жовтня по грудень 2014 року.

Позивачем зазначено, у січні та лютому 2015 року ним направлено відповідачу листи - заперечення, вимогу про відсутність намірів у позивача продовжувати дію договору оренди приміщення та вимогу про сплату відповідачем заборгованості за вказаний період.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд у рішенні від 29.08.2016, з урахуванням висновку технічної судової експертизи, де вказано, що договір найму частини нежитлового приміщення від 03.01.2012 є змонтованим, та виходячи з матеріалів даної справи, дійшов до висновку, що надані позивачем до матеріалів справи докази не підтверджують укладання між сторонами договору найму частини нежилого приміщення саме від 03.01.2012; встановив відсутність підстав для стягнення із відповідача на користь відповідача 35820,00 грн. основного боргу за договором найму частини нежилого приміщення від 03.01.2012 р., та стягнення 9484,17 грн. інфляційних втрат та 366,05 грн. компенсації за користування коштами (3% річних).

Проте суд апеляційної інстанції правомірно не погодився із місцевим господарським судом щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості, позивачем вказано, що спірна заборгованість виникла на підставі договору оренди нежитлових приміщень. який укладений між сторонами 03.01.2012. Також позивачем зазначено, що додаткові угоди від 05.01.2013 та від 05.01.2014 укладені між сторонами до договору від 03.01.2012. Окрім цього, позивач посилається на договір оренди нежитлового приміщення 2012 року в листах-запереченнях та вимогах, адресованих відповідачу у січні та лютому 2015 року.

Проте у травні 2015 року під час первісного розгляду справи судом першої інстанції позивачем до матеріалів справи надано договір оренди спірного нежитлового приміщення від 05.01.2009, умови якого досліджено судом апеляційної інстанції, зокрема, вказаним договором передбачено орендну ставку розміром 25 грн. за 1 кв.м. Приміщення передано за актом приймання - передачі від 06.01.2009.

Позивачем надано до матеріалів справи акти здачі-прийняття виконаних робіт, наданих послуг з надання в оренду частини нежилого приміщення від 31.01.2014, 28.02.2014, 31.03.2014, 30.04.2014, 31.05.2014, 30.06.2014, 31.07.2014, 31.08.2014, 30.09.2014, 31.10.2014, 30.11.2014, 31.12.2014, а також платіжні доручення № 102 від 18.06.2014, № 93 від 30.05.2014, № 67 від 10.04.2014, № 65 від 11.09.2014, № 143 від 11.09.2014, № 17 від 11.02.2014, № 25 від 18.02.2014 та № 9 від 30.01.2014.

Вказаними документами підтверджується сплата відповідачем орендної плати за частину нежитлового приміщення у розмірі 11940,00 грн. за кожний місяць.

Заявляючи до стягнення основну суму заборгованості у розмірі 35820,00, позивач зазначає, що вона виникла за три останні місяці 2014 року - жовтень-грудень 2014 року, тобто, 11940 грн. за кожний місяць користування приміщенням, що відповідає розміру орендної плати, визначеному розділом 6 договору від 05.01.2009.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції 10.04.2017 позивачем зазначено, що підставою нарахування заборгованості за користування відповідачем приміщенням є укладений між сторонами договір від 05.01.2009, посилання у позовній заяві на договір від 03.01.2012 вважає помилковим.

Представник відповідача у судових засіданнях суду апеляційної інстанції наполягав на тому, що відповідач з позивачем за договором оренди приміщення від 03.01.2012 ніяких правовідносин не має, його довіритель у судовому засіданні 10.04.2017 зазначене підтвердив, та зазначив, що ніяких документів у межах орендних правовідносин з позивачем не підписував.

У судовому засіданні місцевого господарського суду 23.02.2016 особисто ФОП ОСОБА_4 зазначено, що між ним та ФОП ОСОБА_5 укладено один договір оренди у 2009 році щодо приміщення площею 477,6 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Факт укладення між сторонами у справі договору оренди спірного приміщення від 05.01.2009 та прийняття відповідачем приміщення за актом приймання-передачі від 06.01.2009 підтверджується поясненнями ФОП ОСОБА_4 наданими під час проведення досудового слідства відкритого за фактом вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, відомості про яке внесені до реєстру за № 12015220470000924 та відображених у постанові про закриття кримінального провадження від 27.03.2015.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положеннями статті 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Виходячи із орендних правовідносин, що існують між сторонами, та обставин, які склалися у даній справі, а також доказів, досліджених судом апеляційної інстанції в їх сукупності, судом апеляційної інстанції встановлено, що між позивачем та відповідачем існують орендні правовідносини за договором 2009 року. Зазначене підтверджується заявленою сумою заборгованості, яка обрахована позивачем, виходячи із умов договору від 2009 року, наданими позивачем актами здачі-прийняття виконаних робіт, наданих послуг з надання в оренду частини нежитлового приміщення та платіжними дорученнями про сплату орендної плати у розмірі 11940 грн. кожного місяця та на яких відсутні посилання на договір оренди частини нежитлового приміщення від 2012 року, а також поясненнями позивача та відповідача наданими в суді апеляційної інстанції. Підтвердженням відсутності інших договорів між сторонами є висновок експертизи щодо змонтованості договору від 03.01.2012, тобто правовідносин за цим договором не існувало.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що між сторонами укладено договір оренди нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 477,6 кв.м. від 05.01.2009.

Про виконання вказаного договору свідчить акт №1, який є додатком № 2 до договору оренди нежитлового приміщення від 05.01.2009 відповідно до якого ФОП ОСОБА_5 передано, а ФОП ОСОБА_4 прийнято в оренду нежитлове приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, площею 477,6 кв.м. для користування під цех з переробки м'ясної продукції відповідно до договору оренди нежитлового приміщення від 05.01.2009.

Як зазначалось раніше, умовами вказаного договору передбачено, що цей договір набуває чинності з моменту підписання і діє до закінчення строку, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Проте сторонами не визначено термін його дії, або конкретну дату, до якої укладено вказаний договір.

Суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що вказаний договір укладеним на невизначений строк.

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до частин 1, 5 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором. Якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк. Кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці. Договором або законом може бути встановлений інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк.

За загальним правилом, передбаченим статтями 651 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що умовами договору оренди нежитлового приміщення 2009 року не передбачено підстави припинення або розірвання договору, а тому застосуванню підлягають приписи Цивільного кодексу України.

В матеріалах справи відсутні докази письмового сповіщення позивача із вимогою про звільнення відповідачем спірного приміщення та припинення орендних правовідносин за договором 2009 року, як того вимагають положення чинного законодавства.

Суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що правовідносини між сторонами за вказаним договором тривають.

Відповідно до приписів статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 8 договору найму частини нежитлового приміщення від 05.01.2009, передбачено, що наймит сплачує наймодавцеві орендну плату на місяць вперед тощо. Тобто, умовами договору передбачено обов'язок наймита кожного місяця сплачувати орендну плату за наступний місяць.

За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів сплати орендної плати за жовтень, листопад, грудень 2014 року (період заявлений позивачем), а також триваючі правовідносини між сторонами за договором найму частини нежитлового приміщення від 05.01.2009, та відсутність доказів припинення відносин між сторонами за вказаним договором у встановленому законом порядку, суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що відповідач прострочив виконання зобов'язання за вказаним договором, тому порушив умови договору найму частини нежитлового приміщення від 05.01.2009.

Зазначене є підставою для задоволення вимог позивача про стягнення із відповідача суму основного боргу у розмірі 35820,00 грн.

Що стосується заявлених позивачем до стягнення суми інфляційних втрат та суми компенсації за користування коштами (3% річних), судом апеляційної інстанції встановлено наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" п. 4.1 сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційні нарахування не мають характеру штрафних санкцій, і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Здійснюючи перерахунок заявлених позивачем до стягнення сум інфляційних та річних, судом апеляційної інстанції встановлено їх арифметичну правильність, та за наявності підстав для стягнення із позивача суми основного боргу, вказані суми також підлягають задоволенню.

При розгляді даної справи судом апеляційного суду враховані вказівки Вищого господарського суду України, що містяться у постановах. Зокрема, судом апеляційного суду встановлено, що орендні правовідносини між сторонами є триваючими станом на день звернення із позовом, тому період заборгованості, заявлений позивачем, підтверджується фактичними обставинами справи. Між сторонами існують орендні правовідносини за договором 2009 року. Умовами статті 6 договору передбачено фіксовану суму орендної плати за місяць, порядок оплати якої передбачає сплату на місяць вперед, а статтею 8 договору передбачено, що на підставі виставлених наймиту рахунків - фактури здійснюється оплата інших платежів (комунальні послуги).

Місцевим господарським судом не в повному обсязі досліджено матеріали справи, не надано належну оцінку виявленим під час розгляду справи обставинам, що призвело до неправильного вирішення даного спору по суті.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті із дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі судова колегія вважає непереконливими, і такими, що спростовуються наявними доказами та встановленими матеріалами справи.

Таким чином постанова Харківського апеляційного господарського суду від 13.04.2017 у справі №922/1435/15 Господарського суду Харківської області підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.04.2017 у справі № 922/1435/15 Господарського суду Харківської області залишити без змін, а касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Головуючий, суддя:Корнілова Ж.О. Судді: Ковтонюк Л.В. Кондратова І.Д.