ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2016 року Справа № 923/1720/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - суддіГрека Б.М., - (доповідача у справі),суддів :Бондар С.В., Васищака І.М.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Чорнобаївське"на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 13.01.16у справі№923/1720/15господарського судуХерсонської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Макс Безпека"доПублічного акціонерного товариства "Чорнобаївське"простягнення сумиза участю представників від:позивачане з'явилися, були належно повідомленівідповідачане з'явилися, були належно повідомлені

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Макс Безпека" звернулося до господарського суду Херсонської області з позовом про стягнення із Публічного акціонерного товариства "Чорнобаївське" 464963,15 грн., з яких: 244825,50 грн. - борг, 143869,14 грн. - інфляційні втрати, 7855,47 грн. - 3 % річних, 68413,04 грн. - пеня за укладеним між сторонами договором про надання охоронних послуг від 20.07.12 № 2370/650.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 05.11.15 (суддя Чернявський В.В.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 13.01.16 (колегія суддів у складі: головуючого-судді Гладишевої Т.Я., суддів: Головея В.М., Савицького Я.Ф.), позов задоволений повністю з підстав його обґрунтованості та доведеності.

Не погоджуючись із судовими актами у справі, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що позивачем був порушений передбачений положеннями ст. 222 ГК України досудовий порядок врегулювання даного спору та невірно розрахований розмір фінансових нарахувань. Позивач надав відзив, у якому заперечує проти доводів касаційної скарги, судові акти у справі просить залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, 20.07.12 між ТОВ "Макс Безпека" (охорона) та ПАТ "Чорнобаївське" (замовник) укладено договір № 2370/650 про надання охоронних послуг. Загальна сума щомісячної оплати за даним договором складає 91884,00 грн., в тому числі ПДВ 18376,80 грн. У п. 6.2. Договору сторони домовились про те, що оплата щомісячної суми Договору здійснюється до 10 числа місяця, що слідує за звітним. Згідно п. 6.4 Договору у випадку несвоєчасної сплати замовником вартості послуг охорони згідно договору, замовник зобов'язаний сплатити охороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми оплати за кожен день прострочення.

У п. 8.1. Договору визначено, що договір набирає чинності з 27.07.12 і діє до 31.12.12. Згідно п. 8.2. Договору після закінчення терміну дії договору, якщо сторони продовжують виконувати його умови, договір вважається поновленим на невизначений термін, але кожна із сторін має право припинити його дію, попередивши про це іншу сторону за 10 днів до дати розірвання договору.

До договору вносились зміни додатковими угодами № 1 від 01.09.12, № 2 від 11.07.13, № 3 від 19.10.13 та № 4 від 01.10.14, останньою з яких визначено, що вартість охорони за жовтень та листопад 2014 р. становить по 155348,75 грн. у місяць. Додатковою угодою до Договору від 01.12.14 №б/н за взаємною згодою сторін договір 20.07.12 № 2370/650 розірвано з 01.12.14. У пункті 2 вказаної додаткової угоди зазначено, що підписанням цієї додаткової угоди замовник підтверджує відсутність будь-яких претензій до охорони.

Задовольняючи позов, суди виходили з факту невиконання ПАТ "Чорнобаївське" грошових зобов'язань за договором щодо оплати послуг за листопад 2014 та не в повному обсязі виконання цього зобов'язання за жовтень 2014, а відтак, про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь ТОВ "Макс Безпека" 244825,50 грн. боргу, 143869,14 грн. втрат від інфляції, 7855,47 грн. 3 % річних, 68413,04 грн. пені.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне підтримати такі висновки з огляду на наступне.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 ЦК України).

Частиною 1 статті 903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). За приписами п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник зобов'язаний передати кредитору у випадку порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також: три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Розмір заборгованості судами встановлений та не заперечується скаржником (в тому числі, у касаційній скарзі), розрахунок 3% річних, інфляційних та пені судами належним чином перевірений. При цьому відхилені доводи скаржника (які заявляються ним також у касаційній скарзі) про неврахування у розрахунку даних про часткове погашення заборгованості за жовтень 2014, оскільки відповідач виходив з того, що з 11.11.14 його борг за грошовими зобов'язаннями за жовтень складав 89476,75 грн., в той час як за обставинами справи борг за жовтень 2014 р. існував до 12.08.15 у сумі 155348,75 грн., 12.08.15 зменшився на 24872,00 грн., 15.09.15 - на 15000,00 грн., 16.09.15 - на 13000,00 грн., 21.09.15 - також на 13000,00 грн. - до заявленої позивачем суми 89476,75 грн.

При цьому суд касаційної інстанції не вдається до арифметичного перерахунку розміру фінансових нарахувань, оскільки це суперечило б

ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якої, суд касаційної інстанції не переоцінює ні докази, ні обставини справи, ні арифметичну вірність розрахунків; він лише здійснює перевірку правильності застосування норм права, які в даному випадку застосовані вірно.

Доводи касаційної скарги про те, що позивачем був порушений передбачений положеннями ст. 222 ГК України досудовий порядок врегулювання даного спору, також не приймаються, оскільки вони є безпідставними. Так, згідно ч. 2 ст. 222 ГК України, у разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб'єкт господарювання чи інша юридична особа - учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом. Отже, наведеним положенням передбачено саме право, а не обов'язок учасника господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, звернутися до порушника цих прав або інтересів з письмовою претензією. А відсутність претензії не може перешкодити суду здійснити правосуддя та стягнути з відповідача заборгованість.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17.07.97 № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.97, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Отже, доводи касаційної скарги спростовуються вищевикладеним та не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, а тому, постанову апеляційного господарського суду слід залишити без змін, так як вона ухвалена при повному з'ясуванні всіх обставин справи та при вірному правозастосуванні.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Чорнобаївське" залишити без задоволення, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13.01.16 у справі №923/1720/15 залишити без змін.

Головуючий - суддя Б. М. Грек

Судді С. В. Бондар

І. М. Васищак