ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2016 року Справа № 925/1099/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М. (доповідач),суддівКоробенка Г.П., Кравчука Г.А.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргузаступника прокурора міста Києвана постановуКиївського апеляційного господарського судувід29.10.2015у справі№925/1099/15Господарського судуЧеркаської областіза позовомпрокурора Чигиринського району в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській областідо1. Чигиринської районної державної адміністрації 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Маїс"третя особаКрасносільська сільська радапровизнання недійсним розпорядження, визнання недійсним договору оренди землі, зобов'язання повернути земельні ділянкиза участю

- відповідача-2:Конош В.В. (довіреність від 07.12.2015)- прокурора:Томчук М.О. (посвідчення №006606 від 01.08.2012),

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись в суд з даним позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області (далі - позивач), прокурор Чигиринського району просив визнати недійсним розпорядження Чигиринської районної державної адміністрації (далі - відповідач-1) від 16.03.2011 №70 "Про надання в оренду земельних ділянок товариству з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Маїс""; визнати недійсним договір оренди 11 земельних ділянок загальною площею 131,8437 га, укладений 01.04.2011 між відповідачем-1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Маїс" (далі - відповідач-2), та зареєстрований у відділі Держкомзему у Чигиринському районі 08.04.2011 під номером 712548254000006; зобов'язати відповідача-2 повернути державі в особі позивача земельні ділянки, передані в оренду відповідно до вказаних розпорядження та договору оренди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що передача в оренду землі державної форми власності відбулась без проведення земельних торгів, що порушує також інтереси суспільства.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 21.08.2015 (суддя Скиба Г.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді Коротун О.М., Сулім В.В.), в позові відмовлено.

У касаційній скарзі заступник прокурора міста Києва просить скасувати вищевказані судові рішення та прийняти нове, про задоволення позову, посилаючись на порушення і неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права.

У відзиві відповідач-2 просить залишити касаційну скаргу без задоволення, вказуючи, що суди обох інстанцій повно встановили обставини справи та правильно застосували норми права.

Позивач, відповідач-1, та третя особа відповідно до приписів статті 1114 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак не використали наданого законом процесуального права на участь своїх представників у судовому засіданні.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 16.03.2011 відповідачем-1 було прийнято спірне розпорядження №70 про передачу позивачу в оренду земельних ділянок загальною площею 131,8437 га за межами населеного пункту в адмінмежах Красносільської сільської ради.

01.04.2011 між відповідачами був укладений спірний договір оренди цих земельних ділянок (з додатками), також підписано акти приймання-передачі землі.

У суд з даним позовом прокурор району в інтересах держави в особі позивача звернувся 01.07.2015.

Приймаючи рішення місцевий господарський суд мотивував його тим, що прокурором та позивачем не доведені обставини, на які вони посилаються, як на підставу для задоволення своїх вимог, та не доведено порушення права і господарського інтересу держави у спірних правовідносинах, оскільки земельна ділянка державної власності передана в оренду на відповідних правових підставах, порушень при її передачі в оренду не доведено прокурором та позивачем, земельна ділянка не вибувала з власності держави. Також суд виходив із того, що на його вимогу матеріали перевірки, на які посилався прокурор у позові, надані не були, звернення зацікавлених осіб, перелік питань, суть порушення законодавства відповідачами прокурором не надані. Крім того, суд виходив із того, що прокурор не вказав осіб, які зверталися із заявами в прокуратуру про порушення їх прав та результат розгляду їх заяв (скарг), не вказав на наявність інших претендентів на спірні ділянки, не вказав про намір використання спірної ділянки в майбутньому.

Залишаючи без змін це рішення, суд апеляційної інстанції мотивував свою постанову тим, що спірними актами про передачу в оренду землі права держави були порушені оскільки суд першої інстанції за відсутності належних доказів дійшов до висновку, що земельні торги з передачі в оренду спірної землі було проведено, тому у позові слід відмовити за пропуском строку позовної давності.

При цьому цей суд виходив із того, що прокурор, визначивши орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах - Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області, не врахував того факту, що його було створено на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 року № 15, тобто після спливу строку позовної давності.

Прокурор у касаційній скарзі також погоджується з тим, що спірними актами права держави було порушено, однак обґрунтовує її тим, що строк позовної давності пропущено не було.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення суд касаційної інстанції виходить із наступного.

Приймаючи рішення місцевий господарський суд виходив із того, що земельна ділянка державної власності передана в оренду на відповідних правових підставах, порушень при її передачі в оренду не доведено прокурором та позивачем.

Не погодившись із такими висновками суд апеляційної інстанції свою постанову мотивував тим, що суд першої інстанції за відсутності належних доказів дійшов до висновку, що земельні торги з передачі в оренду спірної землі було проведено.

Відповідно до положень частини першої статті 134 Земельного кодексу України у редакції, що була чинною на час прийняття оспореного розпорядження, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Судами встановлено і сторонами не заперечується, що спірна земля підлягала передачі в оренду на конкурентних засадах.

Однак приймаючи рішення місцевий господарський суд не навів доказів про те, що земельна ділянка передана відповідачу-2 в оренду на конкурентних засадах.

Відповідно до приписів статті 84 ч.1 п.3, статті 105 ч.2 п.7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення є законними і обґрунтованими тоді, коли всі обставини справи, що входять до предмету доказування в справі та мають значення для її розгляду, відображені, в судових рішеннях, а висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Оскаржене рішення суду першої інстанції вказаним вимогам не відповідає.

Отже висновки суду апеляційної інстанції у цій частині є правильними.

Крім того, дійшовши до висновку, що у даній справі пропущено строк позовної давності суд апеляційної інстанції у своїй постанові зазначив, що строк позовної давності щодо оскарження розпорядження Чигиринської РДА №70 від 16.03.2011 минув 18.03.2014 (16.03.2014 року припадає на вихідний день), а щодо оскарження договору оренди від 01.04.2011 року - 02.04.2014 року, а до господарського суду з даним позовом прокурор звернувся 01.07.2015, тобто з пропуском встановленого статтею 258 Цивільного кодексу України трирічного строку позовної давності, про застосування якого заявив відповідач, що є підставою для відмови в позові.

Частинами 4, 5 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі статті 267 Цивільного кодексу України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

При цьому визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Початок перебігу позовної давності визначається відповідно до правил статті 261 Цивільного кодексу України, згідно частини 1 якої, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом із тим ч. ч. 1, 2, 4 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Конституційний Суд України (далі - КСУ) у Рішенні від 08.04.1999 року № 3-рп/99 визначив, що представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа, представник, на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи, довірителя, і виконує процесуальні дії у суді в її інтересах, набуваючи, змінюючи, припиняючи, для неї права та обов'язки (п.6).

У справі що переглядається прокурором визначено орган, як уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах - Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області, який набув статус позивача, тому прокурор не наділяється статусом самостійного позивача.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 23.12.2014 зі справи №3-194гс14, яка відповідно до приписів статті 11128 Господарського процесуального кодексу України має враховуватися судами.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до положень статті 14 Конституції земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" у редакції, що була чинною на час прийняття спірного розпорядження, основними завданнями державного контролю за використанням та охороною земель є:

забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України;

забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони та раціонального використання земель;

запобігання порушенням законодавства України у сфері використання та охорони земель, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення;

забезпечення додержання власниками землі та землекористувачами стандартів і нормативів у сфері охорони та використання земель, запобігання забрудненню земель та зниженню родючості ґрунтів, погіршенню стану рослинного і тваринного світу, водних та інших природних ресурсів.

Відповідно до статті 6 цього Закону до повноважень спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель належать:

а) здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині: додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; виконання вимог щодо використання земельних ділянок за цільовим призначенням; додержання вимог земельного законодавства в процесі укладення цивільно-правових угод, передачі у власність, надання у користування, зокрема в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; ведення державного обліку і реєстрації земель, достовірності інформації про земельні ділянки та їх використання; розміщення, проектування, будівництва та введення в дію об'єктів, що негативно впливають або можуть вплинути на стан земель; виконання комплексу необхідних заходів щодо захисту земель від ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, переосушення, ущільнення, псування, забруднення, засмічення відходами, заростання бур'янами, чагарниками та дрібноліссям; дотримання строків своєчасного повернення тимчасово зайнятих земельних ділянок та обов'язкового виконання заходів щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням; виконання умов зняття, збереження і використання родючого шару грунту підчас проведення гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт, пов'язаних з порушенням ґрунтового покриву, своєчасного проведення рекультивації порушених земель в обсягах, передбачених проектом рекультивації земель; дотримання правил, установленого режиму експлуатації протиерозійних, гідротехнічних споруд, збереження захисних насаджень і межових знаків; додержання встановленого законодавством порядку визначення та відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва; додержання строків розгляду заяв чи клопотань щодо набуття і реалізації прав на землю;

б) внесення до органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування клопотань щодо: приведення у відповідність до законодавства прийнятих ними рішень з питань регулювання земельних відносин, використання та охорони земель; обмеження або зупинення освоєння земельних ділянок у разі розробки корисних копалин, зокрема торфу, проведення геологорозвідувальних, пошукових та інших робіт з порушенням вимог земельного законодавства України, припинення будівництва та експлуатації об'єктів у разі порушення вимог земельного законодавства України до повного усунення виявлених порушень і ліквідації їх наслідків; припинення права користування земельною ділянкою відповідно до закону;

в) одержання в установленому законодавством порядку від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, власників і користувачів, зокрема орендарів, земельних ділянок документів, матеріалів та іншої інформації, необхідної для виконання покладених на нього завдань;

г) видачі спеціальних дозволів на зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок відповідно до затверджених в установленому законом порядку проектів;

ґ) участь у розробці нормативно-правових актів з питань державного контролю за використанням та охороною земель;

д) вжиття відповідно до закону заходів щодо повернення самовільно зайнятих земельних ділянок їх власникам або користувачам;

е) вирішення інших питань відповідно до закону.

Із постанови Кабінету Міністрів України від 22.11.2010 № 1068 "Про ліквідацію Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель" вбачається, що на час прийняття спірного розпорядження та укладення спірного договору оренди у зв'язку із ліквідацію Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель обов'язки із здійснення державного контролю за використанням і охороною земель було покладено на Державний комітет із земельних ресурсів.

Вирішуючи спір у даній справі суди обох інстанцій погодились із позовом прокурора у тій частині, що Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області може бути позивачем у даній справі, та встановивши що його створено на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 року № 15, тобто після прийняття спірних актів, не дослідили чи є останнє правонаступником територіального органу Державного комітету із земельних ресурсів чи іншого державного органу, який здійснював вищенаведені функції чи не дублює воно функції такого територіального органу чи іншого органу, а відтак не дослідили дійсних прав та обов'язків позивача, тому висновки суду апеляційної інстанції щодо початку перебігу позовної давності, зроблені при неповному з'ясуванні усіх обставин справи та неправильному застосуванні положень частини першої статті 261 Цивільного кодексу України.

Оскільки судові рішення обох інстанцій прийнято з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, ухвалені судові рішення згідно приписів ст.ст.1115, 1117 Господарського процесуального кодексу України підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене в цій постанові, всебічно, повно й об'єктивно встановити обставини справи та вирішити спір відповідно до вимог чинного законодавства.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.3, 11110 ч.1, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу заступника прокурора міста Києва задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2015 та рішення Господарського суду Черкаської області від 21.08.2015 у справі №925/1099/15 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді Г.П. Коробенко

Г.А. Кравчук