ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 лютого 2016 року Справа № 922/3408/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого суддіКорсака В.А.суддів Данилової М.В., Данилової Т.Б.розглянувши матеріали касаційної скарги ОСОБА_4 на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 16.12.2015 у справі № 922/3408/15 Господарського суду Харківської області за позовомХарківської міської ради до Циркунівської сільської ради треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: 1. ОСОБА_5, 2.Головне управління Держземагенства у Харківській області, 3.Головне управління Держгеокадастру у Харківській області третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 4. ОСОБА_4 провизнання недійсним та скасування рішення; визнання недійсним державного акта на право приватної власності
в судовому засіданні взяли участь представники :
- - позивачаМаксимовський С.О.- - відповідачане з'явився - - третьої особи-1не з'явився- - третьої особи-2не з'явився- - третьої особи-3не з'явився- - третьої особи-4ОСОБА_7, ОСОБА_8
В С Т А Н О В И В:
У червні 2015 року Харківська міська рада звернулася до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Циркунівської сільської ради, в якій просила суд: 1) визнати недійсним та скасувати рішення виконавчого комітету Циркунівської сільської ради № 744 "Про передачу у приватну власність земельної ділянки гр. ОСОБА_4 для будівництва індивідуального житлового будинку" від 20.10.1994; 2) визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю, зареєстрований в книзі записів державних актів на право приватної власності від 06.12.1996 за № НОМЕР_1, виданого ОСОБА_4 на земельну ділянку АДРЕСА_1
Позовні вимоги мотивовано тим, що прийняттям спірного рішення порушено норми земельного законодавства та інтереси територіальної громади в особі позивача.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 12.06.2015 до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, було залучено: на стороні позивача - ОСОБА_5, Головне управління Держземагенства у Харківській області; на стороні відповідача - ОСОБА_4.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 07.10.2015 (головуючий Кухар Н.М., судді: Макаренко О.В., Суярко Т.Д.) у позові відмовлено повністю.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.12.2015 (Черленяк М.І. - головуючий, судді: Івакіна В.О., Хачатрян В.С.) вказане судове рішення скасовано. Прийнято нове рішення, яким позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, ОСОБА_4 звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на не правильне застосування судом норм процесуального права, просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції про відмову у позові - залишити в силі.
05.02.2016 на адресу суду від ОСОБА_4 надійшли додаткові пояснення до касаційної скарги, які залучені до матеріалів справи та враховані судом.
У відзиві на касаційну скаргу Харківська міська рада заперечує проти доводів касатора і просить суд залишити його скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційної інстанції - без змін.
Циркунівська сільська рада, ОСОБА_5, Головне управління Держземагенства у Харківській області, Головне управління Держгеокадастру У Харківській області, не скористались правом, наданим статтею 1112 Господарського процесуального кодексу України, не надіслали свої відзиви на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується та не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином.
Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням виконавчого комітету Циркунівської сільської ради від 20.10.1994 № 744 гр. ОСОБА_4 у приватну власність передано земельну ділянку загальною площею 0,10 гектарів, яка розташована на території Циркунівської сільської ради в АДРЕСА_1 що підтверджено державним актом на право приватної власності на землю серії НОМЕР_2 зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право приватної власності за № 1979.
Відповідно до листа Управління містобудування та архітектури Департаменту містобудування, архітектури та генерального плану виконавчого комітету Харківської міської ради від 07.04.2014 № П-5-21866/1-13.08-39 адресу зазначеної земельної ділянки було змінено з АДРЕСА_1, у зв'язку з упорядкуванням адрес земельних ділянок на території, яка включена до меж міста Харкова.
Рішенням 16 сесії Харківської міської ради 6 скликання № 759/12 від 22.06.2012 гр. ОСОБА_5 було надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки площею, орієнтовно, 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2
Рішенням Харківської міської ради 6 скликання № 1266/13 від 25.09.2013 на підставі погодженого проекту землеустрою вказану земельну ділянку передано у приватну власність гр. ОСОБА_5
На підставі цього рішення, за ОСОБА_5 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га по АДРЕСА_2 кадастровий номер НОМЕР_3 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
В своєму позові позивач послався на те, що своїм рішенням № 744 від 20.10.1994 про передачу земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_4 Циркунівська сільська рада порушила інтереси територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради, як власника земельної ділянки у м. Харкові.
З наведених підстав, позивач просить суд визнати недійсним та скасувати рішення виконавчого комітету Циркунівської сільської ради № 744 "Про передачу у приватну власність земельної ділянки гр. ОСОБА_4 для будівництва індивідуального житлового будинку" від 20.10.1994 та визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю, зареєстрований в книзі записів державних актів на право приватної власності від 06.12.1996 за № НОМЕР_1, виданий ОСОБА_4 на земельну ділянку АДРЕСА_1
Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив того, що земельна ділянка на час її передачі у власність ОСОБА_4, тобто до набрання чинності постановою Верховної Ради України "Про зміну і встановлення меж міста Харків, Дергачівського і Харківського районів Харківської області" від 06.09.2012 № 5215-ІV, перебувала в межах села Циркуни Харківського району Харківської області. Оскільки позов визнано судом необґрунтованим, у застосуванні позовної давності відмовлено.
Постанова апеляційного господарського суду, якою скасовано зазначене рішення суду, мотивована тим, що Циркунівська сільська рада не мала права розпоряджатися спірною земельною ділянкою, оскільки з копії планшету стереотопографічної зйомки, на якій нанесена лінія розмежування, а також з картографічної схеми територій, які додаються до земель м. Харкова, вбачається, що спірна земельна ділянка розташована на території, яку віднесено до земель територіальної громади м. Харкова, а не с. Циркуни. Суд дійшов висновку, що позовна давність позивачем не пропущена.
Колегія суддів вважає, що судові рішення попередніх інстанцій у справі прийняті при неповному дослідженні усіх обставин справи, тому підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд з наступних підстав.
Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів (частина перша статті 2 ГПК України).
Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені, невизнані або оспорюються.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення, невизнання або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Розпорядження своїм суб'єктивним правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Статтею 20 Господарського кодексу України та статтею 16 Цивільного Кодексу України визначені способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання.
Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Відповідно до змісту позовних вимог, в даному випадку, предметом позову є визнання недійсним та скасування рішення про передачу у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_4 та визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю, виданого цій особі. При цьому, в своїй позовній заяві позивач, фактично, сам визнає, що він не є власником земельної ділянки, відносно якої виник спір у справі, оскільки вона передана на підставі його рішення у власність іншій особі - ОСОБА_5
В своїй постанові суд апеляційної інстанції послався на те, що прийняття спірного рішення порушує права територіальної громади в особі Харківської міської ради.
В той же час, задовольняючи позов, судом апеляційної інстанції не надано оцінки стосовно того, яким чином обраний позивачем спосіб захисту щодо визнання недійсним та скасування рішення про передачу у приватну власність земельної ділянки та визнання недійсним відповідного державного акта на право приватної власності на земельну ділянку, власником якої позивач не є, призведе до відновлення його порушених прав та інтересів. Відповідних висновків текст постанови суду апеляційної інстанції не містить.
Судам слід з'ясувати яке саме право позивача порушено щодо спірної земельної ділянки, власником якої він не є, та яким, у такому випадку, має бути спосіб захисту порушеного права (з посиланням на норми матеріального законодавства).
Колегія вважає недостатньо обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій щодо визначення процесуального статусу гр. ОСОБА_7, як третьої особи без самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, оскільки виходячи із змісту позовних вимог позивачем, фактично, оспорюється право приватної власності вказаної особи.
Крім того, суди обох інстанцій, розглядаючи цей спір, не зробили чітких висновків про те, чи є земельна ділянка, яка була надана рішенням виконавчого комітету Циркунівської сільської ради № 744 від 20.10.1994 гр. ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_1 тією ж самою земельною ділянкою, яка була надана гр. ОСОБА_5 рішенням Харківської міської ради № 1266/13 від 25.09.2013 за адресою АДРЕСА_2
Враховуючи те, що Закон України "Про Державний земельний кадастр" № 3613-VI від 07.07.2011 набрав чинності 01.01.2013, а земельна ділянка по АДРЕСА_1 передана у приватну власність гр. ОСОБА_4 ще у 1994 році, судам слід було вжити заходів для ідентифікації земельної ділянки на місцевості (встановлення її місця розташування, меж та просторових координат), як переданої гр. ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_1, так і земельної ділянки, переданої гр. ОСОБА_5 за адресою АДРЕСА_2
Встановлення зазначених обставин, з урахуванням правил оцінки належності та допустимості доказів, потребує спеціальних знань.
За приписами статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
До обставин, на яких сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Отже, предметом доказування є сукупність обставин, що їх необхідно встановити для правильного вирішення спору.
Згідно з приписами статті 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до частини першої статті 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас і згідно з частиною першою статті 41 Господарського процесуального кодексу експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань.
Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
Як вбачається з матеріалів даної справи, судова експертиза із вищезазначених питань не призначалася. Відповідні процесуальні дії судами не вчинялися.
Крім того, в матеріалах даної справи містяться не засвідчені належним чином копія рішення виконавчого комітету Циркунівської сільської ради №744 від 20.10.1994 та копія державного акта на право приватної власності на землю, що не відповідає вимогам до оформлювання документів ДСТУ 4163-2003, затверджених наказом Держспоживстандарту України № 55 від 07.04.2003 та вимогам частини другої статті 36 ГПК України, якою встановлено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії (т.1., 21-23).
Таким чином, господарські суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення без повного дослідження усіх обставин справи, тоді як відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України оцінка доказів повинна ґрунтуватися на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Зважаючи на це, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у зв'язку з визначеними Господарським процесуальним кодексом України повноваженнями Вищого господарського суду України як касаційної інстанції слід враховувати, що згідно з частиною другою статті 1117 названого кодексу касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
За таких обставин, у колегії суддів відсутні підстави визнати рішення судів попередніх інстанцій такими, що повністю відповідають вимогам законодавства.
Відповідно до пунктів 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 (із змінами і доповненнями) рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Рішення має бути викладено чітко, зрозуміло, грамотно (тобто не містити граматичних і стилістичних помилок, виправлень). Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:
- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;
- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;
- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Оскаржувані судові рішення таким вимогам не відповідають.
Відповідно до пункту 3 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а судові акти попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати все вищевикладене, всебічно і повно з'ясувати обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін. В залежності від встановленого, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Харківської області від 07.10.2015 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.12.2015 у справі № 922/3408/15 скасувати. Справу направити на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.
Головуючий суддя В. А. Корсак
С у д д і М. В. Данилова
Т. Б. Данилова