ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2016 року Справа № 916/2831/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Саранюка В.І. - доповідача у справі суддівАкулової Н.В. Кочерової Н.О.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Військової частини А 0800та на постанову відОдеського апеляційного господарського суду 10.12.2015у справі господарського суду№ 916/2831/15 Одеської областіза позовомКонцерну "Техвоєнсервіс"доВійськової частини А 0800простягнення 76782 грн. 86 коп.за участю представників:

від позивача - Татарчук Р.О.

від відповідача - Пурдік В.В.

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Господарського суду Одеської області від 29.09.2015 (суддя Д'яченко Т.Ф.) частково задоволено позовні вимоги Концерну "Техвоєнсервіс" (позивач), присуджено до стягнення з Військової частини А 0800 на користь позивача основного боргу у розмірі 42 000,00грн. та 1 004,84 грн. - судового збору, в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 10.12.2015 (головуючий суддя Разюк Г.П., судді: Петров М.С., Колоколов С.І.) у даній справі частково задоволено апеляційну скаргу Концерну "Техвоєнсервіс", частково скасовано рішення Господарського суду Одеської області від 29.09.2015 у справі № 916/2831/15, резолютивну частину викладено в наступній редакції: "Позов Концерну "Техвоєнсервіс" задовольнити. Стягнути з Військової частини А 0800 на користь Концерну "Техвоєнсервіс" 42 000,00 грн. основного боргу, 31 717,44грн. втрат від інфляції, 3 065,41грн. 3% річних та 1 827грн витрат по сплаті судового збору за подання позову." Стягнуто з Військової частини А 0800 на користь Концерну "Техвоєнсервіс" 2 009,7грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Не погоджуючись із вказаною постановою, Військова частина А 0800 звернулась з касаційною скаргою, у якій просить Вищий господарський суд України скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 10.12.2015 та залишити без змін рішення Господарського суду Одеської області від 29.09.2015 у даній справі.

У касаційній скарзі заявник вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема статей 550, 617, 616 Цивільного кодексу України, статей 218, 219 Господарського кодексу України.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, між військовою частиною А2355 (замовник) та Концерном "Техвоєнсервіс" (виконавець) укладено договір про надання послуг за кошти державного бюджету № 83 від 15.11.2012, відповідно до якого виконавець зобов'язується надати послуги з ремонту (модернізації) спеціального автомобіля у кількості однієї одиниці, в терміни та за цінами, що визначені у цьому договорі, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити ці послуги.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що ремонтні роботи проводяться на виробничих потужностях виконавця у відповідності до вимог нормативно-технічної документації. Двигун та КПП для проведення робіт поставляються замовником. Закупівля сировини, матеріалів та інших виробів для проведення ремонтних робіт здійснюється виконавцем.

Згідно з пунктом 2.7 договору приймання-передавання автомобіля після проведення ремонтних робіт здійснюється у відповідності з вимогами нормативно-технічної документації та оформляється актом приймання-передавання і актом наданих послуг, який підписується уповноваженими особами виконавця і представника замовника та затверджується печатками.

Відповідно до пункту 3.1 договору замовник зобов'язаний надати автомобіль у розпорядження виконавця, забезпечити приймання наданих послуг на умовах цього договору, сплатити вартість наданих послуг.

Пунктом 4.3 договору встановлено, що розрахунки з виконавцем здійснюються за фактично надані послуги та за фактично отримані послуги замовником на підставі належним чином оформленого акта приймання-передавання та акта наданих послуг. Розрахунок здійснюється протягом 10 банківських діб з моменту підписання акта приймання-передавання та акта наданих послуг замовником.

Сторони узгодили, що договір діє до 30.12.2012 і в будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов'язань.

Концерн "Техвоєнсервіс" здійснив ремонт (модернізацію) автомобіля УРАЛ-375 вартістю 42 000,00 грн., що підтверджується актом приймання - передавання б/н, затвердженим представниками Концерну "Техвоєнсервіс" та ВЧ А2355. Вказаний акт датований 2012 роком.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у зв'язку з тимчасовою окупацією Автономної Республіки Крим, військову частину А2355 було розформовано. Відповідно до спільної директиви Міністра оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 04.11.2014 № Д322/1/39дск правонаступником військової частини А 2355 визначена військова частина А0800, м. Одеса.

Концерн "Техвоєнсервіс" звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Військової частини А 0800 про стягнення 76 782,86грн. заборгованості у тому числі: 42 000,00грн. основного боргу за ремонт автомобіля, 31 717,44грн. втрат від інфляції за період з 01.02.2013 по 31.05.2015 та 3 065,41грн. 3% річних за період з 01.02.2013 по 08.07.2015.

Судом першої інстанції частково задоволено позовні вимоги позивача. Відмовляючи позивачеві в частині стягнення з відповідача інфляційних та 3% річних, суд вказав на відсутність доказів щодо моменту виникнення зобов'язання відповідно до пункту 4.3 договору, оскільки в акті приймання передавання робіт не зазначено дату.

Суд апеляційної інстанції скасував рішення місцевого господарського суду в частині відмови позивачеві у стягненні інфляційних втрат та 3% річних та прийняв у цій частині нове рішення, яким задовольнив позовні вимоги позивача.

Постанова суду мотивована тим, що виконання позивачем ремонту автомобіля УРАЛ-375 на суму 42 000,00 грн. підтверджується актом приймання - передавання б/н, затвердженим представниками Концерну "Техвоєнсервіс" та ВЧ А2355. У зазначеному акті не вказано конкретну дату його складання, але в трьох місцях вказано 2012 рік, в якому відбулася ця подія. Отже вона не могла статися пізніше 31.12.2012.

Таким чином, з урахуванням умов пункту 4.3 договору, оплата виконаних робіт мала відбутися не пізніше 16.01.2013, а інфляційні та річні відсотки позивач обрахував починаючи з 01.02.2013.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з правовою позицією суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а Замовник зобов'язується оплатити Виконавцеві вказану послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 903 даного Кодексу встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Оскільки відповідачем не оплачено за виконані роботи, судами попередніх інстанцій правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 42 000,00 грн. Відповідач погоджується з рішенням суду про стягнення з останнього вказаної суми.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів погоджується з позицією апеляційного господарського суду щодо строку оплати за виконані роботи, який настав 16.01.2013.

За змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 06.06.2012 у справі № 6-49цс12, від 24.10.2011 у справі № 6-38цс11). Отже, проценти, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання. (постанова Верховного Суду України від 17.10.2011 у справі № 6-42цс11).

Виходячи із встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, з урахуванням того, що апеляційний господарський суд у порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно і повно дослідив подані сторонами докази, усім доводам надав обґрунтовану та належну правову оцінку, проаналізував відносини сторін та правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального і процесуального права, відсутні підстави для зміни або скасування постанови суду апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильного висновку суду апеляційної інстанції, зводяться передусім до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, передбачених статтями 111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України.

Звертаючись з касаційною скаргою, Військова частина А0800 просила Вищий господарський суд України відстрочити сплату судового збору. Ухвалою Вищого господарського суду України від 04.02.2016 у даній справі відстрочено Військовій частині А 0800 сплату судового збору за подання касаційної скарги до розгляду справи в суді касаційної інстанції.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1115 - 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Військової частини А0800 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 10.12.2015 у справі № 916/2831/15 залишити без змін.

Стягнути з Військової частини А 0800 (65012, м. Одеса, Італійський бульвар, 3; код 24981474) до спеціального фонду Державного бюджету України (р/р 31211254700007, отримувач коштів - УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код за ЄДРПОУ 38004897, код класифікації доходів бюджету 22030104, код банку отримувача 820019) 2 192,40 грн. судового збору за подання до Вищого господарського суду України касаційної скарги.

Доручити господарському суду першої інстанції видати відповідний наказ.

Головуючий суддя В. Саранюк

Судді Н. Акулова

Н. Кочерова