ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2016 року Справа № 910/24533/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Іванової Л.Б.суддівГольцової Л.А. (доповідач), Козир Т.П.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна"на рішення та постановуГосподарського суду міста Києва від 16.09.2015 Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2015у справі№ 910/24533/14Господарського судуміста Києваза позовомПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія АСКО-Донбас Північний"доПриватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна"простягнення страхового відшкодування в порядку суброгаціїза участю представників:

позивача: Матушевська А.Є., дов. від 04.12.2015;

відповідача: Подкуйко О.Ю., дов. від 01.01.2016;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.09.2015 у справі № 910/24533/14 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Чинчин О.В., суддя - Курдельчук І.Д., Марченко О.В.) позов задоволений частково. Суд стягнув з відповідача на користь позивача 30515,39 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Федорчук Р.В., судді - Лобань О.І., Майданевич А.Г.) рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2015 у справі № 910/24533/14 залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх інстанцій, ПАТ "АСК "ІНГО Україна" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відповідачем, в порядку ст. 1211 ГПК України, подано заяву про зупинення виконання судового рішення у даній справі, проте колегія суддів Вищого господарського суду України відмовляє в задоволенні заяви, оскільки не знаходить підстав для її задоволення.

Позивач надав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення, просить прийняті у даній справі судові рішення залишити без змін.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що між ПАТ "СК АСКО - Донбас Північний" (Страховик) та ОСОБА_6 (Страхувальник) 26.04.2013 укладений договір страхування В № 059480, предметом якого є страхування транспортного засобу "Део", державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

01.07.2013 по вул. Шосе Будівників, 31 у м. Сєверодонецьк Луганської області відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу "Део", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_6 та транспортного засобу "Опель", державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_7 (довідка №9224003 про дорожньо - транспортну пригоду). В результаті дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено застрахований позивачем автомобіль "Део", державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

Вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобілю "Део" (державний реєстраційний номер НОМЕР_1) в результаті дорожньо-транспортної пригоди станом на 17.07.2013 становить 46249,60 грн. (звіт про оцінку транспортного засобу від 17.07.2013 №10/07), а ринкова вартість зазначеного транспортного засобу станом на 16.10.2013 складає 15224,21 грн (звітом про оцінку транспортного засобу від 16.10.2013 №05/10).

Суди дослідили, що ухвалою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 15.01.2014 встановлено порушення ОСОБА_7 вимог п.п. 10.1, 12.6 (г), 12.9 (б) Правил дорожнього руху України та визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України.

До того ж, висновком автотехнічної експертизи Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру ГУ МВС України в Луганській області від 12.11.2013 №558/6 встановлено, що дорожньо-транспортна пригода 01.07.2013 сталась в результаті порушення водієм ОСОБА_7 вимог п.п. 10.1, 12.6 (г), 12.9. (б) Правил дорожнього руху України та зазначено, що дії водія транспортного засобу "Опель", державний реєстраційний номер НОМЕР_2, які не відповідали вимогам п. 10.1 Правил дорожнього руху України, знаходились у причинному зв'язку з виникненням події даної дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до страхового акту від 12.11.2013 № 341/13 позивач здійснив виплату страхового відшкодування в сумі 31025,39 грн (платіжне доручення від 14.11.2013 № 4611).

Судом першої інстанції встановлено, що цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу "Опель", державний реєстраційний номер НОМЕР_2, застрахована у відповідача на підставі полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АС/1665615, розмір франшизи згідно із зазначеним полісом складає 510,00 грн.

Підставою для звернення до суду з даним позовом стала несплата відповідачем страхового відшкодування на користь позивача; відповідач, як страховик особи, винної у вчиненні вищезазначеної дорожньо-транспортної пригоди, зобов'язаний відшкодувати матеріальну шкоду в сумі 30515,39 грн відповідно до поліса № АС/1665615 лімітів відшкодування по майну.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 9438,87 грн та 3% річних в сумі 584,39 грн.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив з положень Законів України "Про страхування", "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", ЦК України та, надавши оцінку всім матеріалам справи в сукупності дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача коштів в сумі 30515,39грн.

Касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду (ч. 2 ст. 1115 ГПК України).

Відповідно до абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

Статтею 1191 ЦК України, яка кореспондується зі ст. 38 Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку; франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування (ч. 16 ст. 9 Закону України "Про страхування").

Згідно абз. 2 п. 12.1 ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього пункту.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України).

У відповідності до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

З огляду на встановлені попередніми судовими інстанціями обставини справи, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди вірно застосували норми вищенаведеного матеріального та процесуального права та цілком обґрунтовано визначили наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 30515,39 грн.

Крім того, позивачем нараховані до стягнення з відповідача 3% річних та пеня, однак суди попередніх інстанцій відмовили в задоволенні таких вимог виходячи з наступного.

Як встановили суди, даний господарський спір виник з правовідносин відшкодування шкоди в порядку регресу, а не з договірних зобов'язань.

Відповідно до ст. 547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 1 та ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Згідно з п.1 ч.2 ст.551 ЦК України, предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Однак, правові підстави для стягнення суми пені відсутні, оскільки розмір пені договором або актом цивільного законодавства у спірних регресних правовідносинах сторін не визначено.

Разом з цим, згідно з п. 36.5 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", в редакції чинній на момент виплати позивачем страхового відшкодування, за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Отже, положення п. 36.5 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не розповсюджується на правовідносини між сторонами у даній справі, оскільки сторони є страховиками, а у вищевказаній нормі чітко йдеться про обов'язок страховика сплатити саме на користь страхувальника (потерпілої особи) або ж вигодонабувача пеню в разі прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика.

Крім того, відповідно до ст.992 ЦК України, у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Таким чином, виходячи зі змісту норм ст. 992 ЦК України та п. 36.5 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", право на стягнення пені у розмірі, встановленому законом або договором, належить лише страхувальнику або вигодонабувачу.

Разом з цим, згідно з ч. 1 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 ЦК України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Одним з видів забезпечення виконання зобов'язань є неустойка (ч. 1 ст. 546, ч. 1, ч.3 ст. 549 ЦК України).

Однак, ні ЦК України, ні Законами України "Про страхування" та "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не встановлено, що виконання регресного зобов'язання відповідальної особи перед страховиком забезпечується неустойкою (пенею).

За таких обставин, для позадоговірних (регресних) зобов'язань у сфері страхування чинне цивільне законодавство не передбачає можливість забезпечення виконання таких зобов'язань шляхом встановлення неустойки, а договірні відносини між сторонами з цього приводу відсутні.

(Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України в постанові від 26.09.2012 у справі №4/17-3520-2011).

Що стосується заявлених до стягнення 3% річних, то суди обґрунтовано виходили з того, що дія ч. 2 ст. 625 ЦК України не поширюється на правовідносини, що виникають внаслідок завдання шкоди, а тому підставно відмовили в задоволенні такої вимоги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що вищезазначені висновки господарських судів відносно часткового задоволення позовних вимог, зроблені з дотриманням вимог ст. 43, 47, 43 ГПК України щодо повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи і перевірки їх наявними доказами з урахуванням визначених меж позовних вимог та правильного застосування законодавства під час розгляду справи.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 1117 ГПК України).

Доводи скаржника були предметом розгляду в суді апеляційної інстанції і фактично зводяться до оцінки доказів та переоцінки обставин справи, що не є компетенцією касаційної інстанції, з огляду на приписи ст. 1115, 1117 ГПК України.

Враховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись статтями 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2015 у справі № 910/24533/14 - без змін.

Головуючий суддя Л.Б. ІВАНОВА

Судді Л.А. ГОЛЬЦОВА

Т.П. КОЗИР