ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2016 року Справа № 910/18237/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Дунаєвської Н.Г., суддів:Владимиренко С.В. - доповідач, Мележик Н.І.розглянув касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 02.12.2015р.та рішеннягосподарського суду міста Києва від 22.07.2015р.у справі№910/18237/14 господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія"до Приватного акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС"треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача 1. Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Наста" 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Ілта"провідшкодування шкоди в сумі 8 514,62 грн.

за участю представників:

позивача: Каплі А.С., дов.№202 від 16.09.2015р.

відповідача: Синельнікова М.О., дов.№ГО-15/198 від 14.12.2015р.

третьої особи 1: не з'явились

третьої особи 2: не з'явились

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ТАС" про відшкодування шкоди в сумі 9979,35 грн. (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).

Справа слухалась неодноразово.

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.07.2015р. (суддя Полякова К.В.) у справі №910/18237/14 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ТАС" 1782,49 грн. страхового відшкодування та 326,33 грн. витрат зі сплати судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2015р. (колегією суддів у складі головуючого Смірнової Л.Г., суддів Чорної Л.В., Кропивної Л.В.) рішення господарського суду міста Києва від 22.07.2015р. у справі №910/18237/14 змінено та викладено його резолютивну частину у новій редакції. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» задоволено повністю. Визнано недійсним односторонній правочин, оформлений заявою Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» про зарахування зустрічних однорідних вимог із Товариством з додатковою відповідальністю «Наста» від 08.10.2014р. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» 9979,33 грн. та 1827 грн. - судового збору за подання позову. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1218 грн., а також стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» 913,50 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою, Приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС» звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, зазначаючи про порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2015р. та рішення господарського суду міста Києва від 22.07.2015р. у справі №910/18237/14 скасувати в частині задоволення позову та відмовити позивачу у задоволенні позову повністю.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, пояснення та заперечення на них, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 23.09.2010р. між Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "НАСТА" (страховик) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ілта" (страхувальник) укладено Генеральний договір №401.0008545 добровільного комплексного страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією наземного транспорту, зокрема, транспортного засобу (ТЗ) марки "Peugeot Partner", державний номер НОМЕР_1, та видано страховий сертифікат №3137 від 18.01.2013р.

Внаслідок настання страхового випадку, передбаченого Договором, а саме дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 27.05.2013р. по вул. Клепарівська, у м.Львові за участю ТЗ марки "Renault", державний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_6 та ТЗ марки "Peugeot Partner", державний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_7, застархований ТДВ "СК "НАСТА" ТЗ отримав механічні пошкодження.

Вартість матеріального збитку, спричиненого власнику ТЗ марки "Peugeot Partner", державний номер НОМЕР_1 визначена на підставі Висновку №01/06 від 12.06.2013р. у розмірі 8514,62грн., а вартість відновлювального ремонту без урахування коефіцієнту фізичного зносу - у розмірі 10641,60 грн.

На підставі вказаного Висновку та рахунку-фактури №6062 від 10.06.2013р., виставленого ТОВ "Ілта Львів", страховиком ТДВ "СК "НАСТА" складено страховий акт №2013-05-27/012 від 15.08.2013р., за яким визначено розмір страхового відшкодування у сумі 9980,17 грн.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, виплата вказаної суми страхового відшкодування відбулась шляхом проведення заліку взаємних однорідних вимог між ТДВ "СК "НАСТА" та ТОВ "Ілта", про що складено акт №38 від 15.08.2013р. із додатком №2.

Винною особою у спричиненні дорожньо-транспортної пригоди згідно постанови Червоноградського міського суду Львівської області від 26.06.2013р. у справі № 459/2905/13-п визнано ОСОБА_6, який керував транспортним засобом марки "Renault", державний номер НОМЕР_2.

Статтею 993 Цивільного кодексу України та статтею 27 Закону України "Про страхування" передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_6, який керував транспортним засобом марки "Renault", державний номер НОМЕР_2, на момент скоєння ДТП застрахована Публічним акціонерним товариством "Страхова група "ТАС" (відповідач у справі), за полісом №АЕ/846043, відповідно до витягу з Єдиної централізованої бази МТСБУ.

Таким чином, як встановили суди попередніх інстанцій, до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток, тому 27.09.2013р. ТДВ "СК "НАСТА" звернулось до відповідача із заявою №1622 про страхове відшкодування у розмірі 9980,17 грн., у відповіді на яку відповідач у листі №11831 від 01.11.2013р. зазначив, що сума страхового відшкодування у розмірі 8198,68 грн. буде перерахована ТДВ "СК "НАСТА".

Разом з тим, судами також встановлено, що 25.03.2014р. між Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Наста" (первісний кредитор) та Товариством з додатковою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" (новий кредитор) укладено договір №2503 про відступлення права вимоги, за умовами якого первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору свої права вимоги до боржників, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитору за укладеними договорами страхування та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору у розмірі 278670,58грн., відповідно до п.4.1.Договору, у порядку та строки встановлені цим договором.

Відповідно до п.3.1.1.Договору, права вимоги відступаються (передаються) в розмірі заборгованості боржників перед первісним кредитором.

За п.3.1.3.Договору, право вимоги переходить до нового кредитора з моменту підписання цього Договору та після зарахування коштів у розмірі ціни договору на рахунок первісного кредитора, внаслідок чого новий кредитор набуває прав нового кредитора по відношенню до боржників стосовно їх заборгованостей, які виникли внаслідок заподіяння боржниками збитків страхувальникам первісного кредитора, які уклали Договір страхування із первісним кредитором (вимога відшкодування у порядку регресу заподіяного збитку в межах виплачених сум страхових виплат/страхових відшкодувань).

Пунктом 3.1.4.Договору сторонами погоджено, що у випадку якщо з моменту переходу до нового кредитора прав вимоги, первісний кредитор отримав від боржників/їх страховиків по Договору ОСЦПВ (обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) суму грошових коштів в рахунок повернення заборгованості, права вимоги за якими набув первісний кредитор, первісний кредитор зобов'язаний перерахувати дану суму новому кредитору протягом 10 (десяти) банківських днів, з моменту її отримання. Разом з цим первісний кредитор відправляє новому кредитору електронною поштою на вказану адресу, реєстр даних перерахувань, що повинен містити інформацію щодо кожного платежу отриманого первісним кредитором та відносно якого новий кредитор має право вимоги, а саме: сума платежу, дата отримання платежу, номер Договору страхування та/або письмова вимога первісного кредитора до боржника.

Також, у випадку проведення взаємозаліку однорідних зустрічних вимог із страховиком боржника, де однією/кількома із вимог первісного кредитора є вимога яку останній передав новому кредитору, в такому випадку первісний кредитор зобов'язаний перерахувати на рахунок нового кредитора суму такої зарахованої/зарахованих вимог.

Згідно із п.3.1.6.Договору, новий кредитор зобов'язується протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту переходу до нього прав вимоги надіслати боржникам письмові повідомлення про відступлення новому кредитору прав вимоги за встановленою Додатком 3 до Договору формою.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 16.04.2014р. позивач, як новий кредитор, направив відповідачу лист (повідомлення), у якому зазначив про укладений між ТДВ "СК "НАСТА" та ТДВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" договір відступлення прав вимоги та зміну, внаслідок цього, кредитора у зобов'язанні по виплаті страхового відшкодування за претензією ТДВ "СК "НАСТА" від 27.09.2013 р.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що отримав право вимоги до відповідача за Договором про відступлення права вимоги №2503 від 25.03.2014р. на суму 9980,17грн., яка має бути сплачена відповідачем саме на користь позивача - ТДВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія", враховуючи належне повідомлення відповідача про заміну кредитора у зобов'язанні.

Разом з тим, судами також встановлено, що заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач зазначав про відсутність у нього обов'язку зі сплати заявлених у межах даного позову грошових коштів, оскільки ним із ТДВ "СК "НАСТА" проведено зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 6270 грн. за відповідною заявою від 08.10.2014р., іншу частину грошових коштів у розмірі 1928,68 грн. ним сплачено на рахунок ТДВ "СК "НАСТА" за платіжним дорученням №27032 від 22.10.2014р., а частина страхового відшкодування у сумі 1782,49 грн. виплаті не підлягає, оскільки є зносом на вартість запчастин, який не відшкодовується.

З'ясовуючи обґрунтованість заперечень відповідача, суд першої інстанції встановив, що 18.09.2014р. відповідач направив ТДВ "СК "НАСТА" (первісному кредитору) заяву від 15.09.2014р. про зарахування зустрічних однорідних вимог, за якою АТ "СГ "ТАС" має зобов'язання перед ТДВ "СК "НАСТА" по сплаті грошових коштів за заявою ТДВ "СК "НАСТА" у порядку регресу №1622 від 27.09.2013р. на суму 9980,17 грн. та №1889 від 19.11.2013р. на суму 5354,07 грн., а ТДВ "СК "НАСТА" у свою чергу, має зобов'язання перед АТ "СГ "ТАС" за заявою №Г.05.0.0/395 від 10.09.2014р. на суму 6270 грн. та №Г.05.0.0/396 від 10.09.2014р. на суму 5610грн.

Вказані вище зобов'язання, як відзначає відповідач, вважаються зарахованими на суму 11880 грн., а зобов'язання АТ "СГ "ТАС" перед ТДВ "СК "НАСТА" на суму 1672,75 грн. таким, що не виконане та підлягає оплаті.

22.10.2014р. відповідач направив ТДВ "СК "НАСТА" заяву від 08.10.2014р. про зарахування зустрічних однорідних вимог, у якій зазначено, що за регресною вимогою ТДВ "СК "НАСТА" №1622 від 27.09.2013р. розмір страхового відшкодування становить 8198,68грн., за регресною вимогою АТ "СГ "ТАС" №Г.05.0.0/395 від 10.09.2014р. становить 6270 грн., та, таким чином, вказані зобов'язання вважаються зарахованими, окрім 1928,68 грн., які підлягають сплаті відповідачем на користь ТДВ "СК "НАСТА".

Судом також встановлено, що наявність зустрічних однорідних вимог підтверджується наявними у матеріалах справи документами щодо настання 21.10.2011р. дорожньо-транспортної пригоди з вини ОСОБА_8 під час керування ТЗ марки "Folkswagen", державний номер 713-08ТВ, цивільно-правова відповідність якого забезпечена ТДВ "СК "НАСТА" за полісом №АА/5122644. Внаслідок даної ДТП, забезпечений АТ "СГ "ТАС" за Договором страхування №109-Ф-11/А0222999 від 04.07.2011р. ТЗ марки "ЗАЗ110387", державний номер НОМЕР_3, отримав механічні пошкодження. Вартість відновлювального ремонту даного ТЗ за Висновком авто товарознавчого дослідження становить 7842,26 грн., на підставі якого АТ "СГ "ТАС" виплатило суму страхового відшкодування у розмірі 6270грн., що підтверджується платіжним дорученням №10541 від 12.12.2011 р.

Частково задовольняючи позовні вимоги ТДВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія", суд першої інстанції, пославшись на ч.1 ст.11, 512, 514, 516, 601-603, 1187 Цивільного кодексу України, ч.1 ст.173, ч.1 ст.175, 202 Господарського кодексу України, п.22.1 ст.22,29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" зазначив, що станом на момент отримання відповідачем повідомлення про заміну кредитора у зобов'язанні, між відповідачем та третьою особою вже існували вимоги для зустрічного зарахування та строк їх виконання настав. Відтак, суд дійшов висновку про проведення такого зарахування між зазначеними особами та про припинення зобов'язання ПАТ "Страхова група "ТАС" перед позивачем на суму 6270 грн. При цьому, судом першої інстанції зазначено, що у відповідності до погодженого сторонами у п.3.1.4 Договору про відступлення права вимоги від 25.03.2014р. порядку, позивач має право на стягнення з ТДВ "СК "Наста" грошових коштів у сумі 6270 грн., зарахованих відповідачем згідно заяви від 08.10.2014р. та 1928,68 грн., сплачених ним під час розгляду справи у суді першої інстанції за платіжним дорученням №27032 від 22.10.2014р., з огляду на що суд відмовив у задоволенні позовних вимог до ПрАТ "СК "ТАС" в частині стягнення зазначених коштів та дійшов висновку, про задоволення позову в частині стягнення 1782,49 грн. - зносу на вартість автозапчастин, з підстави набуття ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" права зворотної вимоги до ПрАТ "СК "ТАС".

Водночас, суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення господарського суду міста Києва у даній справі, визнав недійсним здійснене ПАТ "Страхова група "ТАС" зарахування однорідних вимог із ТДВ "НАСТА" від 08.10.2014р., зазначивши, що провівши односторонній правочин, відповідач порушив норми ст. 202 Цивільного кодексу України та позбавив сторону у зобов'язанні "права на захист", що надане Конституцією України (ст. 55), Цивільним кодексом України (ст. 15, 16, 22) та іншими нормативно-правовими актами.

Проте колегія суддів касаційної інстанції вважає зазначений висновок суду апеляційної інстанції передчасним та таким, що здійснений внаслідок неповного з'ясування усіх фактичних обставин справи з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу.

Як визначено у постанові Пленуму Верховного суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" №9 від 06.11.2009р. згідно зі статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

З аналізу норм чинного в Україні законодавства вбачається, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству. Тобто законодавцем передбачено право суду вийти за межі позовних вимог та визнати недійсним повністю чи в певній частині пов'язаний із предметом спору договір, який суперечить законодавству, проте колегія суддів касаційної інстанції відзначає, що такий договір повинен бути пов'язаним із предметом спору, що повинно бути обгрунтовано судом.

Проте колегією суддів апеляційної інстанції всупереч зазначеним вище положенням, а також всупереч статті 43 Господарського процесуального кодексу України не наведено правового обґрунтування підстав для визнання недійсним вчиненого ПрАТ "СК "ТАС" правочину по зарахуванню зустрічних вимог з ТДВ "СК "НАСТА", як і не зазначено конкретних норм матеріального права, які порушено внаслідок вчинення даного правочину відповідачем та на підставі яких цей правочин визнано судом апеляційної інстанції недійсним. Тоді як в п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Проте судом апеляційної інстанції зазначеного враховано не було.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, оскільки це суперечить меті касаційного перегляду справи, що полягає у перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Згідно з п.3 ч.1 ст.1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом.

Враховуючи вищезазначені обставини та з огляду на те, що постанова суду апеляційної інстанції не відповідає нормам чинного в Україні законодавства, вона підлягає скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду в іншому складі суду.

Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції слід прийняти до уваги викладене у цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

Згідно з ч.1 ст. 11112 Господарського процесуального кодексу України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду під час нового розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 1115,1117,1119,11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2015р. у справі №910/18237/14 скасувати, справу №910/18237/14 передати на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду в іншому складі суду.

Головуючий суддя Н.Г. Дунаєвська

Судді С.В. Владимиренко

Н.І. Мележик