ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2016 року Справа № 910/17610/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Божок В.С.- головуючого, Костенко Т.Ф., Сибіги О.М.перевіривши матеріали касаційної скаргитовариства обмеженою відповідальністю "ТВИЧ"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.11.2015 у справігосподарського суду м. Києваза позовомтовариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Поліпром"дотовариства обмеженою відповідальністю "ТВИЧ"простягнення 65 164,01 грн в судовому засіданні взяли участь представники:від позивача:не з'явились;від відповідача:Гончарова О.В. - дов. б/н від 01.02.2016;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням від 03.09.2015 господарського суду м. Києва (суддя: Ващенко Т.М.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнено з ТОВ "ТВИЧ" на користь ТОВ Науково-виробниче підприємство "Поліпром" 27996,10 грн. основного боргу, 20 218,60 грн. збитків від інфляції, 975,83 грн. 3% річних, 1379 грн. судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою від 26.11.2015 Київського апеляційного господарського суду (судді: Шаптала Є.Ю. - головуючий, Власов Ю.Л., Гончаров С.А.) рішення від 03.09.2015 господарського суду м. Києва залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що відповідач порушив свої зобов'язання за договором поставки товару. Відповідно ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином згідно умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Щодо позовних вимог про відшкодування збитків від інфляції та 3% річних, то господарські суди зробили перерахунок враховуючи періоди їх настання.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, ТОВ "ТВИЧ" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, передати справу на новий розгляд, посилаючись на те, що судами порушені норми матеріального права, зокрема ст.ст.530, 625, 692, 698 Цивільного кодексу України. Скаржник вказує, що оскільки сторонами договору поставки узгоджено оплату товару після його реалізації, на момент звернення позивача до господарського суду з цим позовом цього не було здійснено, тому строк оплати товару ще не настав.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ Науково-виробниче підприємство "Поліпром" просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.11.2015 залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним задовольнити касаційну скаргу.

Господарськими судами встановлено, що 01.04.2014 ТОВ Науково-виробниче підприємство "Поліпром" (постачальник) та ТОВ "ТВИЧ" (покупець) уклали договір поставки № 101-142-ДА14, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити товар згідно із замовленням покупця, а покупець прийняти його відповідно накладних та протоколу узгодження цін, що є невід'ємною частиною договору, та оплатити товар у строки, зазначені в п. 3.2 договору.

Пунктом 2.13 договору сторони передбачили, що якщо товар не реалізується протягом 30 календарних днів, покупець має право повернути його постачальникові, попередньо повідомивши про це постачальника. Повернення нереалізованого товару здійснюється в присутності відповідальних представників покупця й постачальника на підставі видаткових накладних протягом 7 календарних днів з моменту виставлення вимоги в письмовій формі

Відповідно п.п.3.1. та 3.2 договору загальна сума договору становить суму вартості товару, поставленого за всіма разом узятими накладними до договору. Покупець оплачує суму за поставлений товар за цінами, зазначеними у накладних, один раз на тиждень за проданий товар. Оплата може здійснюватись в тому числі й шляхом готівкових розрахунків, в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2014 (п. 4.16 договору). Якщо за 20 календарних днів до закінчення дії договору жодна із сторін не відмовляється від даного договору, то договір вважається продовженим на один календарний рік (п.4.17 договору).

На виконання умов договору позивач у 2014 році здійснив поставку товару на загальну суму 137082,50 грн., що підтверджується видатковими та податковими накладними, підписаними сторонами.

Поставлений товар відповідач оплатив частково на суму 109086,40грн.

Договором поставки №101-142-ДА14 сторони чітко не визначили строк виконання покупцем зобов'язання з оплати поставленого товару, оскільки прив'язка такого обов'язку визначення в пункті 3.2 договору "за проданий товар" не вказує на подію, що має неминуче настати, та не є відкладальною обставиною, а отже розрахунок за поставлений товар має здійснюватися з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Предметом позову є вимоги ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Поліпром" про стягнення з ТОВ "ТВИЧ" основної заборгованості за поставлену продукцію в сумі 69082,50 грн., 1706,69 грн. 3% річних та 35461,22 грн. інфляційних втрат.

Відповідно ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

За ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Приписами ст. 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно ч.1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), зобов'язання строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 251 Цивільного кодексу України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Подія є явищем об'єктивної реальності, яке відбувається незалежно від волі людини та її суб'єктивної поведінки, на відміну від дій, під якими розуміють обставини, що виникають за волею людини, тобто вольові акти, з якими закон пов'язує виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 ст. 212 Цивільного кодексу України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Отже, укладаючи умовний правочин з відкладальною обставиною, його сторони пов'язують виникнення прав і обов'язків за таким правочином з певною обставиною, щодо появи якої в майбутньому у сторін існує лише відповідна вірогідність

Відкладальна обставина може полягати у діях як однієї із сторін договору, так і третьої особи, яка нею не є, але у будь-якому разі повинна обумовлювати настання (зміну) відповідних прав і відповідних обов'язків обох сторін договору, а не лише однієї з них, та у момент укладання договору стосовно такої обставини має бути невідомо, настане вона чи ні.

Таким чином, на відміну від строку, яким є визначений проміжок часу до відомого моменту або події, яка неминуче має настати, відкладальна обставина має характер такої обставини, що може і не настати.

Отже, враховуючи, що умовами договору поставки №101-142-ДА14 від 01.04.2014 передбачено оплата поставленого товару за обставин продажу товару відповідачем стосується лише виникнення обов'язку останнього, при цьому ніяким чином не обумовлюючи виникнення відповідного обов'язку позивача з поставки товару, така умова не є відкладальною у розумінні ч.1 ст. 212 Цивільного кодексу України, а отже розрахунок за поставлений товар, за відсутності конкретного строку оплати отриманого товару в договорі, мав бути здійснений відповідачем за правилами ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

Частиною 2 ст. 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За п. 3.2 договору поставки №101-142-ДА14 від 01.04.2014 покупець оплачує суму за поставлений товар за цінами, зазначеними у накладних, один раз на тиждень за проданий товар.

При цьому, пунктом 2.13 договору сторони визначили, що в разі не реалізації товару протягом 30 календарних днів, покупець має право повернути його постачальникові, попередньо повідомивши про це постачальника.

Отже, аналіз загального змісту укладеного між сторонами правочину свідчить, що його умови не містять ні граничного строку, протягом якого поставлений товар міг би бути реалізований покупцем, ані граничної дати, з настанням якої переданий, втім не реалізований, товар підлягав би поверненню постачальнику.

Тобто, умовами вказаного договору сторони не визначили конкретної дати чи строку, з настанням якого у відповідача виникає обов'язок з оплати товару, що, однак, не свідчить про відсутність обов'язку останнього оплатити отриманий товар, адже, хоча вказані вище пункти договору, і не містять конкретного строку виконання зобов'язання відповідачем щодо оплати поставленого товару, втім, безперечно свідчать про згоду сторін на виконання вказаних дій у майбутньому, а не в момент прийняття товару та товаророзпорядчих документів на нього, тому, враховуючи приписи ч.2 ст.530, ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України, пов'язують момент виконання такого зобов'язання з моментом відповідної вимоги.

Однак, в контексті пунктів 2.13, 3.2 договору, право постачальника вимагати оплати переданого товару виникає не з наступного дня після прийняття товару покупцем, а з перебігом наданого йому 30-ти денного строку на реалізацію отриманого товару.

Касаційна інстанція вважає, що господарські суди не надали істотного значення вимогам ст.ст.32, 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України дотримання яких забезпечує об'єктивне встановлення фактичних обставин справи, як необхідну передумову правильного застосування норм матеріального права.

Господарськими судами при розгляді справи не надано належної оцінки тому, що розрахунок передбачених нормою ст. 625 Цивільного кодексу України інфляційних втрат та 3% річних здійснений позивачем саме з наступного дня після передачі товару, а у який спосіб і за який період прострочення цей розрахунок перероблений господарськими судами не зазначено.

Викладене свідчить, що встановлення факту прострочення виконання відповідачем зобов'язань з оплати отриманого товару здійснено господарськими судами попередніх інстанцій без врахування вказаних вище законодавчих приписів і без надання належної оцінки умовам укладеного між сторонами договору поставки, а отже конкретний строк виникнення у відповідача грошового зобов'язання та, відповідно, строк, з якого у позивача виникає право нарахування 3% річних та інфляційних втрат, судами не встановлений.

Неповне з'ясування всіх обставин справи, які мають значення для справи, дає підстави для скасування ухвалених у справі судових рішень та передачі справи на новий розгляд.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки господарського суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

При вирішенні спору господарський суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні господарського суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Зважаючи на те, що відповідно ст.1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

При новому розгляді справи необхідно повно та всебічно з'ясувати всі обставини справи, дати їм належну правову оцінку та постановити законне та обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.1115, п.3 ст. 1119, ст.11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу задовольнити.

Постанову від 26.11.2015 Київського апеляційного господарського суду та рішення від 03.09.2015 господарського суду м. Києва зі справи №910/17610/15 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду м. Києва.

Головуючий В.С.Божок

Судді Т.Ф. Костенко

О.М. Сибіга