ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 лютого 2016 року Справа № 910/15501/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді:Дунаєвської Н.Г.,суддів:Владимиренко С.В. - доповідач, Мележик Н.І.,розглянув касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Златобанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Славінського Валерія Івановича на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 11.11.2015р.та рішеннягосподарського суду міста Києва від 11.08.2015р.у справі№910/15501/15 господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Златобанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Славінського Валерія Івановича до Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Національного банку Українипровизнання договору недійсним за участю представників:
позивача: Шевчук А.С., дов.№33 від 15.05.2015р.;
відповідача: Агафонов А.В., дов. від 01.10.2015р.; Мазур С.В., дов. від 02.10.2015р.;
третьої особи: Ліпов С.Л., дов.№18-02025/22981 від 06.04.2015р.
ВСТАНОВИВ:
Публічне акціонерне товариство "Златобанк"в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Славінського Валерія Івановича звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк"про визнання недійсним договору застави майнових прав від 13.02.2015р. №130215/2-Z.
Рішенням господарського суду міста Києва від 11.08.2015р. (суддя Турчин С.О.) у справі №910/15501/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.11.2015р. (колегія суддів у складі головуючого судді Рябухи В.І., суддів Ропій Л.М., Калатай Н.Ф.) у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою, Публічне акціонерне товариство "Златобанк"в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Славінського Валерія Івановича звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, зазначаючи про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення господарського суду міста Києва від 11.08.2015р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.11.2015р. скасувати та прийняти нове рішення, яким визнати недійсним договір застави майнових прав від 13.02.2015р. №130215/2-Z.
У відзиві на касаційну скаргу Публічне акціонерне товариство "Діамантбанк"заперечило стосовно доводів та вимог, викладених у касаційній скарзі, зазначаючи про їх безпідставність та просило залишити в силі оскаржувані судові акти, як такі, що прийняті на підставі та з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою від 01.02.2016р. розгляд касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Златобанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Славінського Валерія Івановича було призначено на 17.02.2016р. об 11:40.
У судовому засіданні, що відбулось 17.02.2016р., представник Публічного акціонерного товариства "Златобанк"навів обґрунтування неправильності оскаржуваних судових актів та просив їх скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Представник Публічного акціонерного товариства "Діамант"заперечував проти вимог заявника касаційної скарги та просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові акти - без змін, з підстав, викладених у відзиві на касаційну скаргу.
Представник Національного банку України підтримав позицію заявника касаційної скарги та навів аналогічні за змістом доводи невірного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на неї, заслухавши пояснення та заперечення на них, заслухавши суддю-доповідача, представників учасників судового процесу, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 24.10.2013р. між Публічним акціонерним товариством "Златобанк"(надалі в тексті постанови - ПАТ "Златобанк», позивач та/або сторона 1) та Публічним акціонерним товариством "Діамантбанк"(надалі в тексті постанови - ПАТ "Діамантбанк», відповідач та/або сторона 2) укладено Генеральний договір про загальні умови і порядок проведення міжбанківських операцій №56/55 (надалі в тексті постанови - Генеральний договір), предметом якого є порядок укладення сторонами угод на проведення міжбанківських операцій і загальні умови їх виконання.
Відповідно до п. 5.1 Генерального договору укладання угод між сторонами відбувається шляхом визначення їх умов у кожному конкретному випадку, шляхом проведення переговорів між дилерами сторін за допомогою системи REUTERS DEALING, по телефону або іншими узгодженими засобами зв'язку та обміну відповідними підтвердженнями по телексу, системі S.W.I.F.T., електронній пошті НБУ або іншими засобами зв'язку.
Як встановлено судами, в рамках Генерального договору 13.02.2015р. між позивачем та відповідачем було укладено міжбанківську кредитну угоду, відповідно до умов якої ПАТ "Дімантбанк"надало ПАТ "Златобанк"короткостроковий міжбанківський кредит у сумі 11000000 доларів США, зі строком повернення всієї суми кредиту не пізніше 17.02.2015р. Розмір відсотків за користування цими коштами становив 0,1% річних.
Разом з тим, судами також встановлено, що 13.02.2015р. між ПАТ"Діамантбанк"(заставодержатель) та ПАТ "Златобанк"(заставодавець) було укладено договір застави майнових прав №130215/2-Z (надалі в тексті постанови - договір застави), предметом якого є правовідносини сторін, що виникають у зв'язку із заставою майнових прав у забезпечення вимог заставодержателя відповідно до міжбанківської кредитної угоди, укладеної між сторонами на підставі генеральної угоди та свіфтових повідомлень від 13.02.2015р..
Предметом застави за цим договором є вказане в п.3.4 майнове право (право вимоги), що належить заставодавцю відповідно до міжбанківської кредитної угоди, укладеної між сторонами на підставі генеральної угоди та свіфтових повідомлень від 13.02.2015р.
За умовами визначеними сторонами у п. 5.1 договору застави заставодержатель має право, зокрема: звернути стягнення на вказане у п. 3.4. цього договору майнове право у випадку, якщо в момент настання терміну виконання будь-якого зобов'язання заставодавця за кредитним договором, що забезпечене заставою у відповідності до цього договору застави, таке зобов'язання повністю чи частково не буде виконане заставодавцем у повній відповідності до кредитного договору (п.п. 5.1.1); незалежно від настання терміну виконання забезпеченого заставою зобов'язання вимагати в судовому порядку переводу на себе заставленого права, якщо заставодавець порушив хоча б один свій обов'язок, передбачений цим договором (п. 5.1.2).
У п. 7.5 договору застави сторони погодили, що він набирає чинності з дня його підписання і діє до повного виконання заставодавцем своїх зобов'язань згідно кредитного договору.
Предметом спору у даній справі є вимоги ПАТ "Златобанк"в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації про визнання зазначеного договору застави майнових прав недійсним з підстав його невідповідності ст.ст.92, 203 на підставі ст.ст.215, 227 Цивільного кодексу України, внаслідок неотримання згоди Національного банку України на його укладення згідно постанови Правління Національного банку України від 04.12.2014р. №777/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Златобанк"до категорії проблемних".
Відповідно до ч. 1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу.
З аналізу норм чинного в Україні законодавства вбачається, що згідно зі статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Зазначеної позиції дотримується Верховний суд України у постанові Пленуму "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009р. №9.
Відповідно до статті 6 та ч.1 статті 43 Господарського кодексу України одним з принципів господарювання в Україні є свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом.
Стаття 5 Закону України "Про банки і банківську діяльність"однією з гарантій банківської діяльності визначає право банку самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що перебуває у його власності.
Згідно з ч.1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 91 Цивільного кодексу України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду. Юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії).
В свою чергу, згідно з ч.1 статті 92 Цивільного кодексу України, якою визначено цивільну дієздатність юридичної особи, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Проте, як встановлено судами попередніх інстанцій, в матеріалах справи відсутні документи, які б свідчили про встановлення обмеження правоздатності позивача за рішенням суду, зокрема в частині розпорядження належними йому майновими правами.
Разом з тим, судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що постановою правління Національного банку України від 04.12.2014р. №777/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Златобанк"до категорії проблемних" ПАТ "Златобанк" віднесено до категорії проблемних строком до 180 днів та для стабільності діяльності банку та відновлення його фінансового стану установлено обмеження в діяльності ПАТ "Златобанк", зокрема, не здійснювати бездокументарних операцій (гарантії, авалі, акредитиви), а також не надавати порук та інших зобов'язань.
Відтак, твердження заявника касаційної скарги про встановлення зазначеною постановою Правління Національного банку України заборони для ПАТ "Златобанк" на передання в забезпечення вкладникам та іншим кредиторам майна та активів банку не відповідає зазначеному вище та спростовується здійсненими судами висновками на підставі належного аналізу наявних у матеріалах справи документів.
Крім того, судами попередніх інстанцій при вирішенні питання щодо недійсності спірного правочину, укладеного сторонами 13.02.2015р., враховано запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Златобанк" з 14.02.2015р. на підставі постанови Правління Національного банку України від 13.02.2015р. №105 "Про віднесення ПАТ "Златобанк" до категорії неплатоспроможних", якою визнано такою, що втратила чинність постанова правління Національного банку України від 04.12.2014р. №777/БТ "Про віднесення ПАТ "Златобанк" до категорії проблемних".
Водночас, колегія суддів касаційної інстанції відзначає, що відповідно до п. 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними"на підставі статті 215 Цивільного кодексу України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку. Зазначене кореспондується з положеннями наведеної вище постанови пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009р.
Згідно зі ст. 4 Закону України "Про банки і банківську діяльність" Національний банк України здійснює регулювання та банківський нагляд відповідно до положень Конституції України, цього Закону, Закону України "Про Національний банк України", інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Національного банку України.
Відповідно до положень, визначених у ст.56 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк видає нормативно-правові акти та розпорядчі акти. Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Національний банк видає розпорядчі акти з питань організаційно-розпорядчого характеру або індивідуальної дії, які не є нормативно-правовими актами. Розпорядчі акти оприлюднюються та набирають чинності в порядку, встановленому Національним банком.
Тобто, постанова правління Національного банку України від 04.12.2014р. №777/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Златобанк"до категорії проблемних"є правовим актом індивідуальної дії та має чітко виражений організаційно-розпорядчий, персоніфікований характер, дія якого вичерпується одноразовим застосуванням та, на відміну, від нормативно-правового акта, спрямована на реалізацію заходів впливу стосовно конкретного проблемного банку, а не щодо невизначеного кола осіб. Зазначеної позиції дотримується і Національним банк України в наданих роз'ясненнях, які містяться в матеріалах справи, про що зазначив і представник Національного банку України у судовому засіданні суду касаційної інстанції.
Крім того, відповідно до ч.3 ст.75 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею.
З огляду на зазначені вище положення, колегія суддів погоджується з обґрунтованими висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для визнання спірного договору недійсним згідно ст.ст.203, 215 Цивільного кодексу України.
При цьому, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з вірними доводами судів попередніх інстанцій щодо застосування приписів ч.3 ст.92 Цивільного кодексу України, згідно якої у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження, з огляду на що обґрунтованими є висновки судів першої та апеляційної інстанції про незастосування до спірних правовідносин положень частини 3 ст. 92 Цивільного кодексу України, яка стосується питання обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, а не випадків обмеження у діяльності самої юридичної особи.
Водночас, як на підставу позову та в обґрунтування порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, ПАТ "Златобанк" заявляє про невідповідність спірного договору застави ст.227 Цивільного кодексу України, згідно якої правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
Проте колегія суддів касаційної інстанції погоджується з обґрунтованим висновками місцевого та апеляційного господарських судів стосовно того, що положення ч. 1 ст.227 Цивільного кодексу України не поширюється на правочини, вчинення яких не потребує отримання дозволу (ліцензії). Натомість, протилежні доводи ПАТ "Златобанк" про те, що спірний правочин укладений без дозволу Національного банку України та в порушення вказаної вище постанови правління останнього є безпідставними, оскільки встановлені зазначеною постановою правління Національного банку України погодження для здійснення діяльності ПАТ "Златобанк"не є дозволом (ліцензією) у розумінні положень чинного законодавства.
Разом з тим колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що доводи заявника касаційної скарги зводяться передусім до посилань на укладення оспорюваного правочину з порушенням господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності) проблемного банку, обмеженої розпорядчим актом Національного банку України, а саме постановою правління Національного банку України від 04.12.2014р. №777/БТ, що згідно з ч.1 статті 207 Господарського кодексу України може бути окремою підставою для визнання недійсним оспорюваного договору в іншому позовному провадженні.
Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України, Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України "Про захист прав споживачів", Законом України "Про оренду землі" та іншими актами законодавства. При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.
Як роз'яснено в абзацах 1, 4 та 5 п.3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 Господарського процесуального кодексу України з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.
Проте, як вбачається з матеріалів справи та встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, позов про визнання недійсним спірного договору застави з підстав порушення господарської компетенції ПАТ "Златобанк" не заявлявся, а відповідних посилань на статтю 207 Господарського кодексу України позовна заява не містить, при цьому матеріали справи також не містять документів, які б свідчили про зміну підстави позову в порядку визначеному ч.4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України.
Разом з тим, слід зазначити, що позовні вимоги ПАТ "Златобанк", викладені у позовній заяві, поданій на розгляд до господарського суду стосуються визнання недійсним договору застави майнових прав в силу положень ст.ст.203,215,227 Цивільного кодексу України і під час розгляду даної справи у судах не змінювались, як і не змінювались підстави позову. Наведені судами попередніх інстанцій висновки в обґрунтування відсутності підстав для визнання вказаного правочину недійсним, відповідають приписам норм матеріального права та є такими, що здійснені без порушення норм процесуального права.
За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій правомірно розглянули справу в межах заявлених предмета та підстав позову. Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України в постанові від 26.10.2015р. у справі №911/1235/15.
За наведених обставин касаційна інстанція погоджується з висновком місцевого та апеляційного господарських судів щодо відсутності правових підстав для задоволення позову.
Натомість, наведені у касаційній скарзі доводи, ґрунтуються на неправильному розумінні та тлумаченні заявником касаційної скарги положень матеріального права, що унеможливлює прийняття таких доводів судом касаційної інстанції в якості підстави для зміни або скасування оскаржуваних судових актів.
Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, оскільки це суперечить меті касаційного перегляду справи, що полягає у перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що постанова та рішення судів попередніх інстанцій в даній справі відповідають нормам матеріального та процесуального права, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують правильних висновків судів, у зв'язку з чим підстави для скасування оскаржуваних постанови та рішення відсутні.
На підставі зазначеного вище і керуючись ст.ст. 1115,1117,1119,11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Златобанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Славінського Валерія Івановича залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.11.2015р. у справі №910/15501/15 залишити без змін.
Головуючий суддя Н.Г. Дунаєвська
Судді С.В. Владимиренко
Н.І. Мележик