ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2016 року Справа № 910/13117/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: Полянського А.Г.,

суддів: Кравчука Г.А., Мачульського Г.М.,

розглянувши касаційну скаргу приватного підприємства "Сучасна нерухомість" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2015 рокуу справі Господарського суду№ 910/13117/15 міста Києва за позовомприватного підприємства "Сучасна нерухомість"До 1. 1. ТОВ "Інвестор -1" 2. ТОВ "Інвестиційна компанія "НКМ4"провизнання недійсною додаткової угоди від 17.07.2014 до договору оренди нежитлових приміщень № 01/10012014 від 10.01.2014 за участю представників сторін:

позивача - Ковальчук М.В. дов. від 16.02.2016 р.,

відповідачів - не з"явились,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.07.2015 р. року (суддя - Мудрий С.М.) в позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2015 р. (судді - Кропивна Л.В., Жук Г.А., Баранець О.М.) рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2015 р. року залишено без змін.

Не погоджуючиcь з рішенням господарського суду та постановою апеляційного господарського суду, ПП "Сучасна нерухомість" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, мотивуючи скаргу доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову апеляційного господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.01.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестор-1" (далі ТОВ "Інвестор-1") (орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "НКМ 4" (далі ТОВ "Інвестиційна компанія "НКМ 4") (орендодавець) був укладений договір оренди нежитлових приміщень № 01/10012014, за умовами якого орендодавець зобов'язується передати орендарю, а орендар зобов'язується прийняти у тимчасове користування нежитлові приміщення, визначені у цьому договорі.

Відповідно до п. 1.2 договору, приміщення, які передаються в оренду за цим договором ("нежитлові приміщення") є нежитлові приміщення підвалу № 20-29, першого поверху № 57-62, другого поверху № 26-29, загальною площею 811,4 кв.м, які знаходяться в нежитловій будівлі літ. "А-8", розташованої за адресою: місто Харків, Люксембург Рози майдан, будинок 2. Нежитлові приміщення надаються в оренду на строк 25 місяців, з моменту складання Акту прийому передачі нежитлових приміщень (п.2.1 договору).

Пунктом 5.1.3 договору було передбачено, що орендар має право передавати нежитлові приміщення в подальшу суборенду без попередньої згоди орендодавця.

В подальшому, 14.04.2014 року між ТОВ "Інвестор-1" (суборендодавець) та ПП "Сучасна нерухомість" (суборендар) було укладено договір суборенди нежитлових приміщень № 1404/01, за умовами якого суборендодавець зобов'язується передати суборендареві, а суборендар зобов'язується прийняти у тимчасове користування нежитлові приміщення, визначені у цьому договорі.

Відповідно до п.1.2 договору приміщення, які передаються в оренду за цим договором ("нежитлові приміщення") є нежитлові приміщення підвалу № 20-29, першого поверху № 57-62, другого поверху № 26-29, загальною площею 811,4 кв.м, які знаходяться в нежитловій будівлі літ. "А-8", розташованої за адресою: місто Харків, Люксембург Рози майдан, будинок 2.

Суборендодавець передає нежитлові приміщення суборендареві у суборенду на підставі договору оренди № 01/10012014 від 10.01.2014 р., укладеному між суборендодавцем та ТОВ "Інвестиційна компанія "НКМ 4", строк дії якого до 10 лютого 2016 року (п.1.3 договору).

16.04.2014 року між ТОВ "Інвестор-1" та ПП "Сучасна нерухомість" складено акт приймання-передачі нежитлових приміщень за договором суборенди нежитлових приміщень № 1404/01 від 14.04.2014.

Однак, 17.07.2014 року була підписана додаткова угода про розірвання договору оренди нежитлових приміщень № 01/10012014 від 10.01.2014 року між ТОВ "Інвестор-1" та ТОВ "Інвестиційна компанія "НКМ 4".

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 20.01.2015 року у справі № 922/4166/14, яка була залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 01.04.2015 року встановлено, що за згодою сторін договір оренди нежитлових приміщень № 01/10012014 від 10.01.2014 р., укладений між ТОВ "Інвестор-1" та ТОВ "Інвестиційна компанія "НКМ-4", був розірваний, що підтверджено додатковою угодою від 17.07.2014 р.

ТОВ "Інвестор-1" 17.07.2014 р. направило на адресу позивача - ПП "Сучасна нерухомість" телеграму та цінний лист (№ 01/170714 від 17.07.2014 р.), якими повідомило про розірвання Договору суборенди нежитлових приміщень № 1404/01 від 14.04.2014 р. (а саме: нежитлових приміщень підвалу № 20-29, першого поверху № 57-62, другого поверху № 26-29, загальною площею 811,4 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Харків, майдан Рози Люксембург, будинок 2), у зв'язку з розірванням Договору оренди нежитлових приміщень № 01/10012014 від 10.01.2014 р.

На думку позивача, ТОВ "Інвестор-1" та ТОВ "Інвестиційна компанія "НКМ 4" не можуть без згоди суборендаря припинити дію договору суборенди №1404/01 від 14.04.2014 року укладеного між позивачем та відповідачем - 1, а тому він вирішив звернутися в суд з вимогою про визнання недійсною додаткової угоди від 17.07.2014 року до договору оренди нежитлових приміщень № 01/10012014 від 10.01.2014 року.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Згідно ст. 774 ЦК України, передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Договір піднайму є похідним від договору найму, отже його строк не може перевищувати строку договору найму. У зв'язку з цим в разі дострокового припинення (розірвання на вимогу однієї сторони) договору найму договір піднайму підлягає припиненню. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 07.10.2003.

Відповідно до ч. 1 статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1 статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.

Цією статтею визначено перелік способів судового захисту, одним із яких є визнання правочину недійсним.

Попередніми судовими інстанціями було встановлено, що договір оренди нежитлових приміщень № 01/10012014 від 10.01.2014 р., укладений між ТОВ "Інвестор-1" та ТОВ "Інвестиційна компанія "НКМ-4", був розірваний на підставі додаткової угоди від 17.07.2014 р., тому дія договору суборенди нежитлових приміщень № 1404/01 від 14.04.2014 р., не може перевищувати строку зазначеного договору оренди, а враховуючи те, що ТОВ "Інвестор-1" було повідомлено позивача про розірвання договору суборенди у відповідності до умов договору (п.10.3), суди дійшли правомірного висновку, що права позивача не порушено, та додаткова угода від 17.07.2014 року була укладено за згодою відповідачів, що не суперечило умовам договору № 01/10012014 від 10.01.2014 р. та нормам законодавства.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів вважає, що суд в порядку ст. ст. 43, 47, 43, 99, 101 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував відносини сторін та дійшов обґрунтованих висновків.

Висновки суду апеляційної інстанції відповідають встановленим обставинам справи, доводи касаційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення у справі не вбачається.

В судовому засіданні оголошена вступна та резолютивна частини постанови.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, п. 1 ст. 1119, 11111 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного підприємства "Сучасна нерухомість" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2015 у справі № 910/13117/15 залишити без змін.

Головуючий суддя А.Г. Полянський

Судді Г.А. Кравчук

Г.М. Мачульський