ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 лютого 2016 року Справа № 907/748/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді: Картере В.І. (доповідач),
суддів: Барицької Т.Л.,
Губенко Н.М.
за участю представників:
позивача - не з'явився,
відповідача - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.11.2015
та на рішення господарського суду Закарпатської області від 18.09.2015
у справі № 907/748/15
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фортіс-Транс Спед"
про стягнення 118 762,01 грн.
ВСТАНОВИВ:
У липні 2015 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулася до господарського суду Закарпатської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фортіс-Транс Спед" про стягнення з відповідача 118 762,01 грн. заборгованості за надані послуги за договорами найму (оренди) транспортних засобів.
Рішенням господарського суду Закарпатської області від 18.09.2015 (суддя Журавчак Л.С.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.11.2015 (колегія суддів у складі: суддя Мельник Г.І. - головуючий, судді Михалюк О.В., Плотніцький Б.Д.), у задоволенні позову відмовлено. Приймаючи рішення, господарські суди виходили з того, що в матеріалах справи відсутні документальні докази, що підтверджують приймання-передачу автомобілів у технічно справному стані від наймодавця (ФОП ОСОБА_2) до наймача (ТОВ "Фортіс-Транс Спед").
У касаційній позивач просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.11.2015, рішення господарського суду Закарпатської області від 18.09.2015 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування касаційної скарги скаржник стверджує, що господарськими судами при прийнятті оскаржуваних рішень порушено вимоги ст.ст. 32, 35 ГПК України, ст.ст. 525, 526, 625, 759, 782, 795 ЦК України, ст.ст. 173, 193 ГК України. Так, на думку скаржника, відсутність акта приймання-передачі орендованого майна не є підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості за договором оренди майна. Крім того, господарський суд безпідставно послався на вимоги ст. 795 ЦК України, якою регулюються питання передання будівлі або іншої капітальної споруди, тоді як у даній справі орендованим майном є транспортні засоби. Також ФОП ОСОБА_2 зазначила про те, що господарським судом першої інстанції безпідставно відхилено її посилання на договір від 22.08.2013 № 62, укладений відповідачем та ПАТ "Ужгородське АТП 12107" про надання відповідачу послуг, пов'язаних з користуванням транспортних засобів, серед яких і орендований транспортний засіб позивача.
Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню виходячи з такого.
Господарські суди попередніх інстанцій, ґрунтуючись на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності встановили наступне:
- 30.11.2012 позивачем (наймодавець) та ТОВ "Фортіс-Транс Спед" (наймач) укладено договір найму транспортного засобу, відповідно до умов якого наймодавець передав, а наймач прийняв за плату в тимчасове володіння та користування на території України та за кордоном автомобіль марки SCANIA, модель R 420, тип Т3 - сідловий тягач-Е, 2007 року випуску, колір білий, шасі (кузов, рама) НОМЕР_3, реєстраційний № НОМЕР_1, на строк з 30.11.2012 до 30.11.2017. Договір найму транспортного засобу посвідчено приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу та зареєстровано в реєстрі за № 2518;
- 18.12.2012 позивачем (наймодавець) та ТОВ "Фортіс-Транс Спед" (наймач) укладено договір найму транспортного засобу, відповідно до умов якого наймодавець передав, а наймач прийняв за плату в тимчасове володіння та користування на території України та за кордоном транспортний засіб марки SCHMITZ, модель S 01, тип Т3- н/причіп бортовий - Е, 2006 року випуску, колір сірий, шасі (кузов, рама) НОМЕР_4, реєстраційний № НОМЕР_2, на строк з 18.12.2012 до 18.12.2013. Договір найму транспортного засобу посвідчено приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу та зареєстровано в реєстрі за № 2675;
- 18.12.2012 позивачем (наймодавець) та ТОВ "Фортіс-Транс Спед" (наймач) укладено договір найму транспортного засобу, відповідно до умов якого наймодавець передав, а наймач прийняв за плату в тимчасове володіння та користування на території України та за кордоном транспортний засіб марки KRONE, модель SDP 27, тип Т3 - н/причіп бортовий - Е, 2000 року випуску, колір сірий, шасі (кузов, рама) НОМЕР_5, реєстраційний НОМЕР_6, на строк з 18.12.2012 до 18.12.2013;
- згідно з п. 5 вказаних договорів наймодавець зобов'язаний передати вказаний автомобіль у технічно справному стані за актом приймання-передачі, який підписується представниками сторін договору;
- відповідно до п. 10 договорів передбачено, що якщо жодна зі сторін не зробить заяву про припинення або зміну умов договору за місяць до закінчення терміну його дії, договір вважається продовженим на той же термін і на тих же умовах, що викладені у ньому. Сторони допускають можливість дострокового розірвання цього договору за умови попередження про це другої сторони в місячний термін;
- 07.11.2014 позивач скерував відповідачу лист про відмову від договорів найму (оренди) транспортних засобів та сплату заборгованості за договорами. Вказаний лист відповідач отримав 08.11.2014;
- 18.11.2014 ФОП ОСОБА_2 та ТОВ "Фортіс-Транс Спед" укладено додаткові угоди до договорів найму (оренди) транспортного засобу, відповідно до яких сторонами розірвано два договори найму транспортних засобів, які були укладені 18.12.2012;
- договір найму транспортного засобу від 30.11.2012 у відповідно до ст. 782 ЦК України є розірваним з моменту одержання наймачем (орендарем) листа про відмову від договорів найму (оренди) транспортних засобів, який отримано наймачем 08.11.2014.
Спір у даній справі виник щодо виконанням зобов'язання відповідача за договорами найму транспортних засобів в частині сплати орендної плати.
Сукупності встановлених у справі обставин господарські суди дали належну оцінку і, з урахуванням вимог ст.ст. 67, 173, 174, 179, 193, 283 ГК України, ст.ст. 6, 11, 509, 759, 627, 628 ЦК України, дійшли правильного висновку про безпідставність поданого позову як в частині суми основної заборгованості так і в частині нарахованих на суму заборгованості 3% річних та інфляційних втрат.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 6).
При цьому, як вимоги ГК України так і вимоги ЦК України визначають, що сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов (ст. 627 ЦК України); зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними (ст. 628 ЦК України), сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 ЦК України).
Враховуючи викладене, господарські суди попередніх інстанцій правомірно зазначили, що позивачем в порушенням вимог ст. 33 ГПК України не надано доказів (актів), які б підтверджували приймання-передачу автомобілів у технічно справному стані від наймодавця до наймача, тобто доказів виконання сторонами п. 5 договорів найму транспортних засобів.
При цьому, як правильно визнали господарські суди, сам позивач ні в позовній заяві ні в інших документальних доказах, не зазначив дату передачі транспортних засобів відповідачу, а отже в даному випадку у господарського суду відсутні докази для визначення періоду користування транспортними засобами як і докази взагалі користування відповідачем транспортними засобами.
Посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що господарськими судами не було надано оцінку його доказам на підтвердження перебування транспортних засобів у відповідача не відповідають дійсності, оскільки як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, обидві судові інстанції надавали цим доказам відповідну оцінку в сукупності з іншими доказами і зазначили про те, що за відсутності належних доказів передачі майна в оренду, як це передбачено п. 5 зазначених договорів найму транспортних засобів, подані позивачем матеріали не мають доказової сили і не стосуються спірних правовідносин сторін.
Водночас Вищий господарський суд України вважає за необхідне зазначити, що апеляційний господарський суд помилково послався на ст. 795 ЦК України, якою регулюється передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформленням відповідного документа (акта), оскільки в даних правовідносинах сторін об'єктом оренди є транспортні засоби.
Проте наведена обставина не вплинула на правильність прийнятої господарським судом апеляційної інстанції постанови в цілому.
За таких обставин правові підстави для зміни або скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.11.2015 та рішення господарського суду Закарпатської області від 18.09.2015 у справі № 907/748/15 залишити без змін.
Головуючий суддя:В. Картере Судді: Т. Барицька Н. Губенко