ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2016 року Справа № 906/500/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Владимиренко С.В. - доповідач,суддів:Мележик Н.І., Акулової Н.В.,розглянув касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 16.09.2015р.та рішення господарського суду Житомирської області від 26.05.2015р.у справі№ 906/500/15 господарського суду Житомирської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Рембудкомплекс-2005"доДочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"простягнення 97 343,81грн.

за участю представників:

позивача: Безпальчука Ю.О., дов.б/н від 01.08.2015р.

відповідача : Скиданчук І.В., дов. №9 від 06.01.2016р.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Рембудкомплекс-2005" звернулось до господарського суду Житомирської області з позовом до Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення 97343,81 грн., з яких 69625,44грн. основного боргу, 2653,22грн. - 3% річних та 25065,15 грн. інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 26.05.2015р. у справі №906/500/15(суддя Вельмакіна Т.М), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 16.09.2015р. (колегія суддів у складі головуючого судді Маціщук А.В., суддів Гулової А.Г., Петухова М.Г.) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Рембудкомплекс-2005" задоволено частково, стягнуто з Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" 69625,44 грн. основного боргу, 2653,22грн. 3% річних, 24761,43 грн. інфляційних та 1940,80 грн. судового збору, у стягненні 303,72 грн. інфляційних відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою, Дочірнє підприємство "Житомирський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, зазначаючи про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 16.09.2015р. та рішення господарського суду Житомирської області від 26.05.2015р. в частині задоволення позову скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Рембудкомплекс-2005" у задоволенні позову.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши пояснення та заперечення на них, представників сторін, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.03.2013р. Товариством з обмеженою відповідальністю "Рембудкомплекс-2005" та Філією "Народицький райавтодор" дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК Автомобільні дороги України" укладено договір поставки № 4 (надалі в тексті постанови - договір), відповідно до п.1.1. якого постачальник/позивач зобов'язаний поставляти і передавати у власність покупцю/відповідачеві щебеневу продукцію різних фракцій, а покупець зобов'язаний приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату.

Згідно з п.1.2. договору найменування, одиниця виміру, загальна кількість товару, що підлягає поставці за договором, ціна за одиницю товару, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), визначаються специфікаціями, що підписуються сторонами та є додатками до цього договору.

У п.2.1. договору сторони погодили, що поставка товару постачальником здійснюється своїм транспортом. Датою відвантаження товару є дата виписки видаткової накладної (п.2.2 договору).

Згідно п.5.1. договору покупець оплачує поставлений постачальником товар за цінами, що визначені у специфікації.

Відповідно до п.6.1. договору розрахунки за кожну партію товару здійснюються в безготівковому порядку шляхом авансованого перерахування покупцем грошових коштів на банківський рахунок постачальника, зазначений в цьому договорі.

У специфікації № 1 від 01.09.2012 р., яка як зазначено судами попередніх інстанцій, є додатком № 1 до договору поставки № 4 від 01.03.2013р., визначено порядок розрахунків шляхом попередньої оплати та кінцевий розрахунок - по факту поставки за фактичну кількість перевезених тонн та км пробігу.

Задовольняючи позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Рембудкомплекс-2005" (надалі в тексті постанови - ТОВ "Рембудкомплекс-2005") суди попередніх інстанцій зазначили, що сторони належним чином виконали умови договору поставки № 4 від 01.03.2013 р., який за своєю правовою природою є договором змішаного типу (складним), оскільки містить елементи різних зобов'язань: купівлі-продажу та перевезення. Відтак, зважаючи на наявність у матеріалах справи товарно-транспортних накладних, актів надання послуг № 195 від 17.12.2013 р., № 214 від 30.12.2013 р., податкових накладних, розшифровки податкових зобов'язань відповідача та акту звірки взаємних розрахунків за період з 01.09.2013 р. по 01.11.2014 р. на суму 69625,44 грн., дійшли висновку про стягнення з відповідача на користь позивача спірної суми заборгованості за договором поставки №4 від 01.03.2013р.

Проте колегія суддів касаційної інстанції вважає зазначені висновки судів першої та апеляційної інстанції передчасними та такими, що здійснені внаслідок неповного з'ясування усіх фактичних обставин справи з огляду на наступне.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України та ст.174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з приписами ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, у яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

За змістом ст.526 Цивільного кодексу Україні та ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Цими ж статтями передбачено також, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Натомість, положеннями ст. 909 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Згідно ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

При цьому, відповідно до приписів ч.ч.3, 5 ст.180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

Проте суди попередніх інстанцій, дійшовши висновку, що договір поставки №4 від 01.03.2013р. є договором змішаного типу, який містить в собі елементи договору купівлі-продажу та договору на перевезення вантажу, не врахували зазначених вище положень чинного в Україні законодавства та всупереч ст.43 Господарського процесуального кодексу України не дослідили, якими саме положеннями договору поставки врегульовано зобов'язання сторін, що виникають з правовідносин перевезення вантажу, зокрема, чи погоджена сторонами у даному договорі поставки ціна та строки перевезення спірних партій вантажу, а також чи відноситься погоджена позивачем та відповідачем у п.1.1 договору поставки умова про купівлю-продаж щебеневої продукції різних фракцій до відсіву, який як встановлено судами та підтверджується сторонами, було перевезено на підставі спірних товарно-транспортних накладних.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що позовна заява - це процесуальний документ, за допомогою якого реалізується право на звернення до господарського суду. З аналізу норм чинного в Україні законодавства, а також теоретичних засад доктрини права вбачається, що елементами позову, які є його структурними складовими та визначають його зміст, є предмет та підстави позову.

Предметом позову, як вимоги про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, є спосіб захисту цього права чи інтересу. Натомість, підстави позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. До підстав позову входять лише юридичні факти, тобто ті, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення.

Проте, суди першої та апеляційної інстанції також не надали належної правової оцінки підставам позову, зазначеним у позовній заяві у сукупності з встановленими обставинами підстав виникнення спірних правовідносин між сторонами у даній справі.

Разом з тим, зазначаючи про те, що істотні умови договору перевезення погоджені сторонами у специфікації №1 від 01.03.2013р., що за твердженням судів є його невід'ємною частиною, останні всупереч вимогам ст.43 Господарського процесуального кодексу України не обґрунтували правової підстави за якої, у наявній у матеріалах справи специфікації від 01.09.2012р. зазначена дата її підписання до моменту укладення договору 01.03.2013р., а відтак, і не з'ясували чи можуть погоджені у ній сторонам умови свідчити про наявність у сторін зобов'язань з перевезення спірних партій вантажу в межах договору поставки №4.

Відповідно до п.14.4. Наказу Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997р. «Про затвердження правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» остаточний розрахунок за перевезення вантажів провадиться Замовником на підставі рахунку Перевізника, який має бути виписаний не пізніше трьох днів після виконання перевезень з доданням товарно-транспортних накладних. Згідно преамбули до даного Наказу правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту- Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників.

Проте суди попередніх інстанцій не з'ясували, чи виставлялись позивачем відповідні рахунки, а відтак, і не встановили моменту виникнення у відповідача обов'язку з оплати наданих ТОВ "Рембудкомплекс-2005" послуг з перевезення спірного вантажу, і як результат, дати з якої у позивача виникло право на стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань внаслідок прострочення відповідача.

Таким чином, суди не забезпечили всебічний, повний і об'єктивний розгляд всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, чим припустились порушень норм процесуального права, а саме ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та дійшли передчасних висновків щодо задоволення позовних вимог.

Метою касаційного перегляду справи є перевірка застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. З урахуванням вищезазначеного, а також зважаючи на те, що згідно ст.1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази, а також враховуючи те, що прийняті у справі рішення та постанова не відповідають нормам чинного законодавства, вони підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до господарського суду Житомирської області в іншому складі суду.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід прийняти до уваги викладене у цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

Згідно з ч.1 ст. 11112 Господарського процесуального кодексу України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" задовольнити частково.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 16.09.2015р. та рішення господарського суду Житомирської області від 26.05.2015р. у справі №906/500/15 скасувати.

Справу №906/500/15 передати на новий розгляд до господарського суду Житомирської області в іншому складі суду.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді Н.І. Мележик

Н.В. Акулова