ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2016 року Справа № 904/3527/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоГончарука П.А. (доповідача),СуддівКондратової І.Д., Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 1 липня 2015 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13 жовтня 2015 року у справі №904/3527/15 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Континент-сервіс" до публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" про стягнення суми, та за зустрічним позовом публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" до товариства з обмеженою відповідальністю "Континент-сервіс" про стягнення суми, -

Встановив:

У квітні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю "Континент-сервіс" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області із позовом про стягнення з публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" заборгованості за договором підряду № 559-ДС/Р-2013/ПУ від 11 грудня 2013 року у розмірі 244 000,58 грн., 2 887,90 грн. 3% річних, 12 932,03 грн. інфляційних втрат у зв'язку із несвоєчасним розрахунком за виконані підрядні роботи.

Відповідач звернувся до господарського суду із зустрічним позовом до позивача про стягнення пені у розмірі 266 977,50 грн. за прострочення виконання підрядних робіт за договором №559-ДС/Р-2013/ПУ від 11 грудня 2013 року.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 1 липня 2015 року у справі №904/3527/15, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13 жовтня 2015 року, первісний позов задоволено частково. Стягнуто з позивача на користь відповідача 244 000,58 грн. основного боргу, 2 286,25 грн. 3% річних, 12 932,03 грн. інфляційних втрат, 5 184,38 грн. судового збору. В решті первісного позову відмовлено. В задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

У касаційній скарзі ПАТ "ДТЕК Павлоградвугілля", посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову у справі скасувати повністю, прийняти нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити повністю, а зустрічний позов задовольнити.

Заслухавши пояснення представника відповідача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій 11 грудня 2013 року між позивачем, як підрядником, та відповідачем, як замовником, було укладено договір підряду №559-ДС/Р-2013/ПУ, за умовами якого підрядник зобов'язався самостійно на підставі ескізного проекту виконати на об'єкті замовника роботи з виготовлення та монтажу дев'яти дерев'яних котеджів на базі відпочинку "Шахтар" Філії "Соцвугілля" ПАТ "ДТЕК Павлоградвугілля", розташованої за адресою: Запорізька область, Акимівський район, смт. Кирилівка, вул. Коса Федотова, б. 116 (п. 1.1), загальною вартістю 889 925,53 грн., у т.ч. ПДВ 20% у розмірі 148 320,92 грн. (п. 2.1); підрядник зобов'язався розпочати виконання робіт протягом 1 робочого дня з дня підписання договору (п. 1.2) та згідно додатку №2 "Календарний графік" до договору, який є невід'ємною його частиною, виконати всі роботи протягом 60 календарних днів з дня підписання договору (п. 1.3 договору); замовник перераховує на поточний рахунок підрядника відповідні суми грошових коштів на 60 календарний день після підписання наданого підрядником і оформленим належним чином наступного пакета документів: рахунок, підписаний сторонами акт приймання виконаних будівельних робіт, довідка про вартість виконаних будівельних робіт і витрат, акт на закриття прихованих робіт (п. 5.1); у разі порушення підрядником строків виконання робіт, він сплачує замовнику неустойку у вигляді пені в розмірі 1% від вартості робіт, обумовлених п. 2.1 договору, за кожен день прострочки (п. 8.3).

Судами встановлено, що відповідно до п.п. 1.2., 1.3. договору та "Календарного графіку" затвердженого у додатку №2 до договору було визначено кінець виконання робіт 9 лютого 2014 року, натомість позивачем, відповідно до акту приймання виконаних будівельних робіт, виконання робіт закінчено лише 30 вересня 2014 року.

Загальна вартість виконаних підрядником робіт складає 888 081,84 грн., а саме за актами приймання виконаних будівельних робіт:

- від 30 грудня 2013 року на суму 44 641,66 грн.;

- за грудень 2013 року на суму 599 439,60 грн.;

- від 30 вересня 2014 року на суму 244 000,58 грн.

Акти підписані відповідачем без зауважень.

Відповідачем вартість виконаних підрядних робіт оплачено частково у розмірі 644 081,26 грн., а рахунок-фактуру №СФ-0000075 від 30 вересня 2014 року, виставлений позивачем на суму 244 000,58 грн., не оплачено, внаслідок чого позивач за первісним позовом звернувся до суду і просить стягнути з відповідача вказану суму заборгованості з урахуванням 12 932,03 грн. індексу інфляції та 2 887,90 грн. 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Встановивши дані обставини, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, посилаючись на положення ст. 256, ч. 2 ст. 258, ст. 261, ч. 1 ст. 509, ст.ст. 525, 526, 530, ч. 1 ст. 612, ч. 2 ст. 625, ч. 1 ст. 837, ч. 1 ст. 843, ч. 1 ст. 846, ч. 1 ст. 853 Цивільного кодексу України, ст. 174, ч. 1 ст. 193, ст.ст. 230, 223, ч. 4 ст. 231 846 Господарського кодексу України, первісний позов задовольнив частково, а у задоволенні зустрічного позову відмовив повністю.

Приймаючи рішення про задоволення вимоги позивача за первісним позовом про стягнення заборгованості за виконані роботи, місцевий господарський суд зазначивши, що замовник підписав акти приймання виконаних робіт без зауважень, не надав доказів звернення до підрядника з приводу недоліків виконаної роботи, дійшов висновку, що відповідно до умов договору та вимог законодавства у відповідача за первісним позовом виник обов'язок в обумовлений строк, тобто до 29 листопада 2014 року включно, здійснити остаточний розрахунок за виконані підрядні роботи.

Водночас, врахувавши умови договору стосовно строків оплати виконаних робіт, суди попередніх інстанцій вказали, що строк прострочення виконання відповідачем цього грошового зобов'язання розпочався не з 1 листопада 2014 року, а з 30 листопада 2014 року, в зв'язку із чим, відповідач має сплатити позивачеві борг з врахуванням встановленого індексу інфляції і 3% річних від простроченої суми, а тому позов має бути задоволений частково.

Висновки судів попередніх інстанцій в частині часткового задоволення первісного позову є правильними з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За договором підряду, згідно ч. 1 ст. 837 ЦК України, одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ч. 1 ст. 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Встановивши обставини стосовно того, що відповідачем акти приймання виконаних будівельних робіт підписані без будь-яких зауважень, доказів звернення до підрядника із претензіями щодо виконаних робіт або погашення заборгованості за виконані роботи відповідач за первісним позовом не надав, є правильними висновки судів попередніх інстанцій про прийняття відповідачем за первісним позовом проведених робіт, внаслідок чого у нього виник обов'язок в установлені договором строки оплатити їх вартість. Також, є правильними висновки судів першої та апеляційної інстанції стосовно того, що врахувавши умови договору в частині порядку та строків оплати виконаних робіт, позивач за первісним позовом не вірно визначив дату початку нарахування 3% річних та інфляційних втрат, а тому правильно задовольнив вимоги про стягнення 3% річних у розмірі 2 286,25 грн. та 12 932,03 грн. інфляційних втрат.

Враховуючи викладене, судові рішення місцевого та апеляційного господарських судів в частині часткового задоволення первісного позову є законними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам і наявним матеріалам справи, а тому в цій частині скасуванню не підлягають.

Доводи касаційної скарги в цій частині не спростовують висновків попередніх судових інстанцій, а тому не можуть бути взяті судом до уваги.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, вказав на пропуск відповідачем позовної давності, про що позивачем було подано до суду відповідну заяву.

В обґрунтування такої відмови, місцевий господарський суд зазначив, що оскільки підрядні роботи, за умовами договору, мали бути виконані у строк до 9 лютого 2014 року, тому прострочення підрядника, як і початок перебігу позовної давності, розпочалось з 10 лютого 2014 року. Посилаючись на положення ч. 2 ст. 258 ЦК України, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, вказав, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. Оскільки перебіг позовної давності в цьому випадку сплинув 10 лютого 2015 року, тоді як відповідач звернувся із зустрічним позовом до суду 19 травня 2015 року, тобто з пропуском позовної давності, тому у задоволені зустрічного позову слід відмовити.

З даним висновком судів першої та апеляційної інстанцій не можна погодитись з огляду на наступне.

Пунктом 8.3 договору сторони передбачили відповідальність підрядника за невиконання робіт у визначений договором строк у вигляді пені в розмірі 1% від вартості робіт за кожен день прострочення.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Встановивши, що згідно умов договору позивач за первісним позовом зобов'язався виконати підрядні роботи до 9 лютого 2014 року, попередні судові інстанції дійшли правильного висновку, що прострочення підрядника почалось з 10 лютого 2014 року.

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Виходячи з цієї норми матеріального права слід вважати, що пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.

Нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців.

Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях зазначеного вище не врахували, не звернули уваги на те, що предметом зустрічного позову є вимога про стягнення пені, нарахованої за прострочення виконання зобов'язань за період з 19 травня по 17 червня 2014 року та дійшли помилкового висновку про те, що позовна давність за зустрічним позовом сплинула 10 лютого 2015 року, тобто через рік після початку прострочення підрядника, внаслідок чого відмовив у задоволенні зустрічного позову у зв'язку із пропуском позовної давності.

За таких обставин прийняті у справі судові рішення в частині вирішення спору за зустрічним позовом не можна визнати такими, що постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому вони підлягають скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд.

При новому розгляді зустрічного позову суду слід урахувати наведене, і, залежно від встановленого та вимог закону, прийняти відповідне судове рішення.

В частині задоволення первісного оскаржувані судові рішення є правомірними та обґрунтованими, а тому в цій частині підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 1 липня 2015 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13 жовтня 2015 року у справі №904/3527/15 в частині вирішення спору за зустрічним позовом скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

В решті судові рішення залишити без змін.

ГоловуючийП.А. ГончарукСуддіІ.Д. Кондратова Л.В. Стратієнко