ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 лютого 2016 року Справа № 904/3416/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого суддіКорсака В.А.суддів Данилової М.В., Данилової Т.Б.розглянувши матеріали касаційної скарги Комунального підприємства "Адміністративно-технічне управління" Дніпропетровської міської радина постановуКиївського апеляційного господарського суду від 30.11.2015у справі № 904/3416/15 Господарського суду м. Києва за позовомКомунального підприємства "Адміністративно-технічне управління" Дніпропетровської міської радидо Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа Простір."простягнення 523 318, 66 грн.
в судовому засіданні взяли участь представники :- - позивачаКозловський Д.Є.- - відповідачаГороденко А.А.
В С Т А Н О В И В:
В квітні 2015 року Комунальне підприємства "Адміністративно-технічне управління" Дніпропетровської міської ради звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа Простір.", в якій просило суд стягнути з відповідача на свою користь 523 318, 66 грн. боргу та судові витрати (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, яка прийнята та розглянута судом, т.1., а.с.108-109).
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів № 1977 від 28.11.2012 в частині розрахунків.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 25.05.2015 матеріали справи передано до Господарського суду міста Києва за підсудністю, у зв'язку із зміною місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа Простір.".
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.08.2015 (суддя Плотницька Н.Б.) у даній справі позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа Простір." на користь Комунального підприємства "Адміністративно-технічне управління" Дніпропетровської міської ради заборгованість у розмірі 251 819 грн. 90 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 5 036 грн. 40 коп. В іншій частині позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2015 (головуючий Мартюк А.І., судді: Зубець Л.П., Михальська Ю.Б.) вказане рішення суду змінено та викладено абзац 2 резолютивної частини в такій редакції:
"Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа Простір" (03110, м. Київ, вул. Пироговського, буд. 19, корпус 6, ідентифікаційний код 38432408) на користь Комунального підприємства "Адміністративно-технічне управління" Дніпропетровської міської ради (49005, м. Дніпропетровськ, просп. Гагаріна, 13/15, код ЄДРПОУ 19157017) 155 140, 61 грн. основного боргу.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа Простір" (03110, м. Київ, вул. Пироговського, буд. 19, корпус 6, ідентифікаційний код 38432408) на користь Комунального підприємства "Адміністративно-технічне управління" Дніпропетровської міської ради (49005, м. Дніпропетровськ, просп. Гагаріна, 13/15, код ЄДРПОУ 19157017) 3 102,28 грн. за подання та розгляд позовної заяви."
Судові витрати по оплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладено на позивача.
Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, Комунальне підприємства "Адміністративно-технічне управління" Дніпропетровської міської ради звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на не правильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати, а справу - направити на новий розгляд.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Медіа Простір." не надіслало відзив на касаційну скаргу, що в силу положень статті 1112 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.
Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій на підставі поданих до матеріалів справи доказів встановлено, що 28.11.2012 між Комунальним підприємством "Адміністративно-технічне управління" Дніпропетровської міської ради (позивачем у справі), як підприємством, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Медіа Простір." (відповідачем у справі), як розповсюджувачем зовнішньої реклами, укладено договір про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобу № 1977 (далі по тексту - договір), за умовами якого, на підставі дозволів на розміщення зовнішньої реклами, наданих розповсюджувачу зовнішньої реклами рішеннями виконкому міської ради, підприємство надає розповсюджувачу зовнішньої реклами в тимчасове користування місця для розташування рекламних засобів, які перебувають у комунальній власності, розповсюджувач зовнішньої реклами розташовує рекламні засоби згідно з виданими дозволами та здійснює оплату за тимчасове користування місцями розміщення реклами.
Згідно з пунктом 1.2 договору, місця розташування рекламних засобів зазначені у додатку, що є невід'ємною частиною цього договору. Всі необхідні відомості щодо місця розташування рекламного засобу та його конструкції наводяться в дозволі на розміщення зовнішньої реклами.
Згідно з додатком до договору № 1977 від 28.11.2012, відповідачу передано у користування місця розташування рекламних засобів.
Пунктом 3.1 договору передбачено, що розповсюджувач зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі вносити на розрахунковий рахунок підприємства плату за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів згідно з розділом 4 договору.
Відповідно до пункту 4.1 договору, ціною договору є розмір плати за тимчасове користування. Розмір плати обчислюється відповідно до Положення про порядок оплати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів у місті Дніпропетровську, затвердженого рішенням Дніпропетровської міської ради № 29/5 від 18.02.2004 зі змінами (рішення Дніпропетровської міської ради № 37/15 від 14.09.2011). У разі внесення міською радою змін та доповнень до Положення, що стосуються визначення розміру плати, підприємство в односторонньому порядку здійснює перерахунок з часу внесення таких змін та доповнень (якщо іншу дату не зазначено у рішенні міської ради) та самостійно корегує розмір плати.
Згідно з пунктом 4.2 договору, нарахування плати за тимчасове користування місцем розташування рекламного засобу здійснюється з дати прийняття виконкомом міської ради рішення про надання дозволу на розміщення зовнішньої реклами.
Пунктом 4.3 договору передбачено, що плата здійснюється щомісячно за поточний місяць (якщо інший період оплати не обумовлено сторонами додатково) згідно з рахунком, своєчасно одержаним у підприємстві, протягом трьох робочих днів з дати його одержання. Розповсюджувач зовнішньої реклами зобов'язаний одержати рахунок у підприємстві не пізніше триденного терміну після закінчення попереднього періоду оплати. У разі неявки розповсюджувача до підприємства для одержання рахунку, рахунок може бути надісланий розповсюджувачу факсом або поштою.
У разі надіслання поштою рахунок вважається отриманим, якщо його надіслано за повідомленою розповсюджувачем зовнішньої реклами письмово поштовою адресою, а у разі якщо поштова адреса невідома, за адресою місцезнаходження (місця проживання), зазначеною в цьому договорі, в тому числі у випадку відсутності розповсюджувача зовнішньої реклами за такою адресою або неотримання ним кореспонденції, що надійшла, з інших причин.
На виконання умов договору, позивачем були надані відповідачу в тимчасове користування місця для розміщення рекламних засобів та виставлені рахунки-фактури на оплату за період з серпня 2014 року по березень 2015 року на загальну суму 561 193 грн. 35 коп., а саме: № Р-3475 від 15.08.2014 на суму 67 874 грн. 69 коп., № Р-3503 від 20.08.2014 на суму 18 195 грн. 84 коп., № Р-3861 від 15.09.2014 на суму 67 874 грн. 69 коп., № Р-4227 від 17.10.2014 на суму 67 874 грн.69 коп., № Р-4364 від 03.11.2014 на суму 33 937 грн. 34 коп., № Р-4664 від 27.11.2014 на суму 33 937 грн. 34 коп., № Р-4693 від 01.12.2014 на суму 67 874 грн. 69 коп., № Р-80 від 13.01.2015 на суму 67 874 грн. 69 коп., № Р-491 від 03.02.2015 на суму 67 874 грн. 69 коп. та № Р-1156 від 18.03.2015 на суму 67 874 грн. 69 коп.
Як вбачається з матеріалів справи, спір виник у зв'язку з тим, що відповідач не своєчасно та не у повному обсязі вніс на розрахунковий рахунок позивача плату за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів за вказаний період, що стало підставою для звернення останнього з позовом про стягнення боргу в розмірі 523 318, 66 грн.
Колегія вважає висновки суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позову достатньо обґрунтованими, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 8.1 договору останній може бути розірваний достроково підприємством шляхом односторонньої відмови від договору, зокрема у разі несплати (в тому числі частково) за тимчасове користування місцем розташування рекламного засобу протягом двох місяців після закінчення встановленого строку платежу.
Згідно з п. 8.2 договору підприємство повідомляє в письмовій формі розповсюджувача зовнішньої реклами про розірвання договору. Це повідомлення вважається отриманим у разі дотримання умов щодо надіслання та отримання кореспонденції, зазначених в другому абзаці п. 4.3 цього договору. Розповсюджувач зовнішньої реклами повинен не пізніше п'яти днів після дати розірвання договору здійснити демонтаж рекламного засобу за актом демонтажу, відновите пошкоджені елементи благоустрою згідно з п. 3.11 договору та погасити всю заборгованість підприємству з оплати за тимчасове користування місцем розташування рекламного засобу.
07.11.2014 позивач звернувся до відповідача із заявою № 1459/2-04 про розірвання договору, в якій повідомив останнього, що у разі несплати заборгованості у строк до 15.11.2014 договір розривається достроково з 15.11.2014.
Статтею 598 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Згідно з нормами статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
Відповідно до статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Згідно з статтею 653 ЦК України у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
З наведених положень законодавства випливає, що у разі односторонньої відмови від договору, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є розірваним, що має наслідком припинення зобов'язань сторін за договором.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, внаслідок відмови позивача від договору, у зв'язку з невиконанням відповідачем договірних зобов'язань в частині внесення плати за тимчасове користування місцем розташування рекламного засобу, договір є розірваним з 15.11.2014, оскільки заява позивача про розірвання договору отримана відповідачем та містить вказівку на дату його розірвання з 15.11.2014. Внаслідок цього, зобов'язання сторін за договором припиняються.
Суди обох інстанцій обґрунтовано виходили з того, що у позивача немає правових підстав для нарахування відповідачу плати за користування місцями розташування зовнішньої реклами після розірвання договору.
Крім того, частиною шостою статті 762 ЦК України передбачено, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, на підставі рішень виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 17.09.2014 №№ 545, 546 та від 09.10.2014 №№ 568, 570, 574, 576, 578, 579, 580, 581, відповідно до актів примусового демонтажу від 08.10.2014, 09.10.2014, 20.10.2014, 21.10.2014, 22.10.2014 рекламні засоби, які належали відповідачу демонтовано. Таким чином, з моменту демонтажу до дня розірвання договору відповідач не мав можливості використовувати вказані рекламні засоби.
Колегія погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що демонтаж рекламних засобів, згідно з пунктом 4.4 договору не звільняє розповсюджувача зовнішньої реклами від оплати у разі відсутності рекламного засобу на місці, щодо якого видано дозвіл на розміщення зовнішньої реклами, однак за своєю суттю та умовами договору вказана норма стосується випадків, коли відсутність рекламного засобу на місці залежить від діянь самого відповідача. Проте їх демонтаж відбувся на підставі рішень виконавчого комітету міської ради, тобто поза волею відповідача, чого не врахував суд першої інстанції розглядаючи цей спір.
Такі ж висновки викладені у постанові Вищого господарського суду України від 08.12.2015 у справі № 904/1574/15, яка прийнята за результатом розгляду аналогічного спору.
Посилання в касаційній скарзі на неправильність розрахунку колегія вважає такими, що не заслуговують на увагу, оскільки судом апеляційної інстанції перевірено наданий позивачем розрахунок і встановлено, що нарахування плати за користування місцями розміщення рекламних засобів за період з серпня 2014 року до моменту їх фактичного демонтажу, відповідає умовам договору та вимогам діючого законодавства.
Колегія вважає, що апеляційний господарський суд, керуючись визначеними процесуальним законом повноваженнями, правомірно змінив рішення місцевого господарського суду, як таке, що прийняте при неповно з'ясованих обставинах справи.
Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
У відповідності до вимог статті 43 ГПК України, судом апеляційної інстанції дана належна правова оцінка сукупності поданих до матеріалів справи доказів з правильним застосуванням до спірних правових відносин норм матеріального та процесуального права, тому правові підстави для скасування оскаржуваного судового рішення, відсутні.
В своїй касаційній скарзі скаржник фактично просить вирішити питання про достовірність поданих ним доказів, які на його думку, в зв'язку з вибірковим підходом до їх оцінки були безпідставно відхилені судом апеляційної інстанції, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2015 у справі № 904/3416/15 залишити без змін.
Головуючий суддя В. А. Корсак
С у д д і М. В. Данилова
Т. Б. Данилова