ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2017 року Справа № 908/1619/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя: судді:Алєєва І.В. (доповідач), Дроботова Т.Б., Рогач Л.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Аграрний фонд"на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 12.10.2016у справі№908/1619/16 Господарського суду Запорізької областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Аграрний фонд"до Приватного підприємства "АСКОН"простягнення 847 662,72грн.,за участю представників сторін:від позивача:Каленська М.А., дов. №08-02/17 від 28.12.2016, Пронін О.А., дов. №07-02/17 від 28.12.0016;від відповідача:не з'явився;В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 17.08.2016 у справі №908/1619/16 позовні вимоги задоволені у повному обсязі. Стягнуто з відповідача на користь позивача 424162,72грн. - збитків, 423500,00грн. - штрафу. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 12.10.2016 у справі №908/1619/16 резолютивну частину вищезазначеного рішення викладено в наступній редакції:

"Стягнути з Приватного підприємства "Аскон" (72503, Запорізька обл., Якимівський район, смт Якимівка, вул. Центральна, 68, код ЄДРПОУ 22120822) на користь Публічного акціонерного товариства "Аграрний фонд" (01001, м. Київ, вул. Б. Грінченка, 1, код ЄДРПОУ 38926808) 54162,72грн. збитків та 812,44грн. витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви. В іншій частині позову відмовити.". Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Позивач, Публічне акціонерне товариство "Аграрний фонд", з прийнятою постановою апеляційної інстанції не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та залишити без змін судове рішення місцевого господарського суду.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 05.12.2016 зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

Ухвалою від 13.12.2016 Вищий господарський суд України задовольнив клопотання позивача про продовження строку розгляду касаційної скарги по даній справі, продовжив строк її розгляду на п'ятнадцять днів та відклав розгляд касаційної скарги.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 10.01.2017 відкладено розгляд касаційної скарги.

У письмовому відзиві на касаційну скаргу відповідач просив оскаржувану постанову апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Подана позивачем заява про затвердження мирової угоди судовою колегією відхиляється, оскільки затвердження касаційною інстанцією мирової угоди, укладеної сторонами в процесі касаційного провадження, не є можливим, оскільки це потягло б за собою скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційної інстанції, що допускається виключно з підстав, передбачених ст. 11110 ГПК України.

Крім того, надана скаржником суду касаційної інстанції копія акта про зарахування зустрічних вимог від 17.01.2017 судовою колегією не приймається до уваги, оскільки приписами ч. 2 ст. 1117 ГПК України визначено, що касаційна інстанція не має права, зокрема, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 17.01.2017 представники позивача підтримали вимоги касаційної скарги. Відповідач уповноваженого представника не направив. Явка не визнавалась обов'язковою.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга Публічного акціонерного товариства "Аграрний фонд" підлягає частковому задоволенню.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 24.07.2015 між Приватним підприємством "Аскон" (зерновий склад) та Публічним акціонерним товариством "Аграрний фонд" (поклажодавець) укладений договір складського зберігання №09-07/15, відповідно до умов якого поклажодавець зобов'язується передати, а зерновий склад - прийняти на зберігання зернові, зернобобові, круп'яні, олійні культури (далі - Зерно) в кількості, яка визначається по фактичній кількості Зерна, що надійшло на карточку поклажодавця і засвідчується складськими квитанціями, та в установлений строк на вимогу повернути його поклажодавцю або особі, зазначеній ним, як одержувач, відповідно до якісних показників, передбачених чинними ДСТУ.

Також судами встановлено, що відповідно до складської квитанції від 11.12.2015 АФ №593843 Приватне підприємство "Аскон" прийняло на зберігання від Публічного акціонерного товариства "Аграрний фонд" 2 000 тонн м'якої пшениці 2 класу 2015 року врожаю, яке відповідає ДСТУ 3768:2010 та якість підтверджується аналізною карткою від 28.09.2015 №41.

Позивач, звертаючись до суду з даною позовною заявою про стягнення збитків, посилався на те, що за наслідками проведеної перевірки (18.01.2016) щодо наявності переданого на зберігання зерна та його відповідності кількісним та якісним показникам, комісією встановлено, що якість зерна 2 класу врожаю 2015 року не відповідає 2 класу та клас зерна у зв'язку із зменшенням масової частки клейковини з 23% до 18 % встановлено як 3 клас (що підтверджується відповідними картками аналізу зерна).

Відповідно до ч. 1 ст. 957 ЦК України за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.

Зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для збереження схоронності речі (ст. 942 ЦК України).

Згідно зі ст. 950 ЦК України за втрату або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

Положеннями ст. 951 ЦК України визначено, що збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості.

Статтею 33 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні" визначено, що за втрату, нестачу зерна прийнятого на зберігання, зерновий склад несе відповідальність на підставах, передбачених законодавством. Зерновий склад звільняється від відповідальності за втрату, нестачу зерна, викликаних непереборною силою.

Відповідно до ст. 34 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні" збитки, завдані поклажодавцеві втратою, нестачею зерна, відшкодовуються зерновим складом: за втрату та нестачу зерна - у розмірі вартості втраченого або такого, що його не вистачає, зерна.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 614 ЦК України).

Згідно зі ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

З огляду на положення ст. 22 ЦК України та ст. 224 ГК України для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиу проти Греції" національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їх рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Вирішуючи спір у даній справі господарські суди попередніх інстанцій не перевірили наявність чи відсутність у спірних правовідносинах форс-мажорних обставин у відповідності до розділу 7 договору від 24.07.2015 №09-07/15.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Звертаючись з позовом про стягнення збитків, позивач повинен здійснити точні розрахунки і підкріпити їх відповідними доказами, які безспірно підтверджували б їх розмір.

Як вже зазначалось вище, важливими елементами доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між діями відповідача та заподіянням збитків позивачеві, а також встановлення протиправності поведінки відповідача як заподіювача збитків та його вини. Зокрема, слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Тобто, протиправна дія є причиною, а шкода - наслідком протиправної дії.

Також, обов'язковим є дослідження питання вини відповідача у вчиненні певної дії, яка призвела до порушення прав позивача.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 32-34, 43, 82, 84 ГПК України, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Беручи до уваги вищевикладене, судова колегія касаційної інстанції дійшла висновку, що господарські суди попередніх інстанцій, приймаючи рішення у даній справі з належною повнотою не дослідили та не з'ясували обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення справи, що призвело до передчасних висновків.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог ст. 42 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

При цьому, дослідження всіх наявних в матеріали справи доказів в їх сукупності з наданими сторонами поясненнями, має істотне значення для вирішення спору у цій справі та є підґрунтям для подальших висновків щодо наявності або відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 1117 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судові акти попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Аграрний фонд" - частково задовольнити.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 12.10.2016 та рішення господарського суду Запорізької області від 17.08.2016 у справі №908/1619/16 - скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Запорізької області.

Головуючий суддя (доповідач) І.В. Алєєва Суддя Т.Б. Дроботова Суддя Л.І. Рогач