ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2015 року Справа № 922/3933/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоГончарука П.А. (доповідача),СуддівКондратової І.Д., Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" в особі філії Управління з переробки газу та газового конденсату ПАТ "Укргазвидобування" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 7 жовтня 2015 року у справі №922/3933/15 за позовом публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" в особі філії Управління з переробки газу та газового конденсату ПАТ "Укргазвидобування" до державного підприємства "Південна залізниця" про стягнення суми, -

Встановив:

У липні 2015 року публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування" в особі філії Управління з переробки газу та газового конденсату звернулось до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з державного підприємства "Південна залізниця" збитків в сумі 258 247,37 грн., завданих втратою вантажу.

Рішенням господарського суду Харківської області від 8 вересня 2015 року у справі №922/3933/15, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 7 жовтня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову апеляційного господарського суду скасувати та прийняти у справі нове рішення, яким позов задовольнити.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач, вказуючи на безпідставність доводів касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечень проти них, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, між позивачем та відповідачем 30 грудня 2005 року був укладений договір про надання комплексних транспортно-експедиційних послуг №2234, яким позивач надав відповідачеві беззастережне право виступати відправником при організації перевезень його експортно-імпортних вантажів (п. 2.2.1 договору в редакції додаткової угоди від 29 червня 2010 року).

На виконання п. 2.1.1. договору Харківською дирекцією залізничних перевезень відповідача було організоване міжнародне (експортне) перевезення переданого позивачем вантажу (бензин моторний) в залізничних вагонах №№75134411, 74896440, 75124370, 75124461, 75124354, 74043878, 74896663, 72052640, 73046435, 72034861, 74872946, 73901076, всього 12 одиниць загальною масою 582 847 кг.

На перевезення даної групи вагонів була оформлена залізнична накладна №44396166, яка, відповідно до статті 307 Господарського кодексу України, підтверджує укладання договору перевезення вантажу, і відповідно до якої у цих вагонах зі станції Шебелинка Південної залізниці відправлено вантаж на станцію Вентспилс Латвійської залізниці на адресу ТОВ "Вентспилс Нафта" термінал".

Передача вантажу відбулась 16 січня 2015 року за актом приймання нафтопродуктів для перевезення залізницею №14/9 підписаним представниками позивача та відповідача з проставленням в графі 46 накладної №44396166 календарного штемпелю.

У цей же день о 21:15 год. на станції Шебелинка Південної залізниці внаслідок несанкціонованого втручання відбулось загоряння цистерни №73046435 з подальшим витіканням та загорянням вантажу і переходом вогню на цистерну №72034861.

На засвідчення вказаних обставин залізницею було складено комерційні акти серії А №038046 на цистерну №73046435, яким засвідчено втрату вантажу в кількості 55 129 кг. та серії А №038045 на цистерну №72034861, яким засвідчено недостачу 118 кг. вантажу.

Предметом позову у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача 258 247,37 грн. збитків, завданих невиконанням відповідачем договірних зобов'язань.

Суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, посилаючись на положення ст.ст. 10 Цивільного кодексу України, ст. 307, п. 6 ст. 315 ГК України, ст. 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", ст.ст. 4, 5, 29 Статуту залізниць України, Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, вказав, що позивач не довів порушень відповідачем умов договору про надання комплексних транспортно-експедиційних послуг, в той час, як обов'язки, які виникають у сторін під час виконання договору перевезення вантажу в міжнародному сполученні, не мають відношення та знаходяться за межами регулювання цього договору, регулюються відповідним нормативно-правовим актом - Угодою про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС), відповідно до вимог якого позивачем пред'явлено даний позов до неналежного відповідача. На підставі викладеного суди попередніх інстанцій дійшли висновку про безпідставність позову і відмовили у його задоволенні.

Враховуючи встановлення тієї обставини, що спірний вантаж, відповідно до залізничної накладної, перевозився у прямому міжнародному залізничному вантажному сполученні, суди попередніх інстанцій правильно вказали, що всі правовідносини щодо виконання даного договору перевезення регулюються правовими нормами, що містить Угода про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС), учасниками якої, зокрема, є Україна та Латвійська Республіка.

Параграф 5 ст. 8 СМГС визначає, що договір перевезення вважається укладеним з моменту прийому станцією відправлення вантажу і накладної на перевезення, прийом до перевезення засвідчується накладенням на накладну календарного штемпеля станції відправлення.

Місцевий та апеляційний господарські суди, розглядаючи дану справу, встановили, що передача вантажу усіх зазначених вагонів відбулася 16 січня 2015 року, про що був складений акт №14/9 приймання нафтопродуктів для перевезення залізницею, який був підписаний представниками як відповідача, так і позивача, і на якому календарний штемпель проставлений 16 січня 2015 року в графі 46 накладної №44396166, тобто твердження позивача про те, що передача вагонів №72034861 та №73046435 за цією накладною не відбулася, є безпідставним.

Параграфом першим ст. 18 СМГС закріплено, що Залізниця повинна скласти комерційний акт, якщо під час перевезення або видачі вантажу вона проводить перевірку стану вантажу, його маси або кількості місць, а також наявності накладної і, при цьому, встановлює, зокрема, повну або часткову втрату вантажу, недостачу маси, її пошкодження, псування або зниження якості вантажу з інших причин. Станція, яка встановила одну або кілька таких несправностей, складає комерційний акт за формою Додатка 16 до СМГС.

Судами правильно вказано, що правова норма частини 5 параграфу 1 вказаної статті СМГС встановлює, що комерційний акт складається лише в тих випадках, коли вищевказані несправності могли відбутися виключно з моменту приймання вантажу до перевезення до моменту видачі його одержувачеві.

Загоряння цистерни №73046435 з подальшим витіканням та загорянням вантажу і переходом вогню на цистерну №72034861 відбулось внаслідок несанкціонованого втручання 16 січня 2015 року в 21:15 год. на станції Шебелинка Південної залізниці, про що, на підставі вимог СМГС було складено комерційні акти серії А № 038046 на цистерну № 73046435, яким засвідчена втрата вантажу в кількості 55 129 кг та серії А №038045 на цистерну №72034861, яким засвідчено недостачу 118 кг. вантажу.

Враховуючи, що правовідносини у даному випадку регулюються Угодою про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС), вони знаходяться за межами регулювання договору про надання комплексних транспортно-експедиційних послуг №2234 від 30 грудня 2005 року.

Ст. 10 ЦК України встановлено, що чинний міжнародний договір, який регулює цивільні правовідносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Згідно п. 6 ст. 315 ГК України щодо спорів, пов'язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред'явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

Ст. 4 Статуту залізниць України також встановлено, що перевезення залізницями вантажів, пасажирів, багажу і вантажобагажу у міжнародному сполученні здійснюється відповідно до угод про залізничні міжнародні сполучення.

Враховуючи вимоги ч. 1 ст. 4 ГПК України, господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Частиною третьої цієї ж статті також передбачено, що якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до ст. 5 ГПК України порядок досудового врегулювання спорів визначається цим Кодексом, якщо інший порядок не встановлено діючим на території України законодавством, яке регулює конкретний вид господарських відносин, якою, зокрема, є Угода про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС).

За приписами параграфу 1 ст. 30 СМГС право пред'явлення позову, який ґрунтується на договорі перевезення, належить тій особі, яка має право заявити претензію залізниці. Позов може бути пред'явлений тільки після пред'явлення претензії відповідно до вимог статті 29 цієї Угоди.

Параграфом 6 ст. 29 СМГС передбачено, що претензії за не збережені перевезення пред'являються компетентним органам залізниць, перелік яких встановлено у додатку №19 до Угоди. Під терміном "залізниця" Угода має на увазі усі залізниці однієї держави. Додаток №19 до Угоди визначає таким компетентним органом в Україні "Укрзалізницю" (Головне комерційне управління).

Таким чином, попередні судові інстанції дійшли правильного висновку про пред'явлення даного позову до неналежного відповідача, оскільки даний позов мав бути пред'явлений до "Укрзалізниці" (Головного комерційного управління), і як наслідок правомірно відмовили у його задоволенні.

Висновки апеляційного господарського суду щодо законності, обґрунтованості та відповідності нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам і наявним матеріалам справи рішення суду першої інстанції є правильним.

Доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування апеляційною інстанцією Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення ґрунтуються на неправильному розумінні та тлумаченні позивачем вказаних положень матеріального права, що унеможливлює прийняття таких доводів судом касаційної інстанції в якості підстави для зміни або скасування оскаржуваної постанови.

З огляду на викладене, постанову апеляційного господарського суду слід залишити в силі.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" в особі філії Управління з переробки газу та газового конденсату ПАТ "Укргазвидобування" залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 7 жовтня 2015 року у справі №922/3933/15 - без змін.

Головуючий:П.А.ГончарукСудді:І.Д.Кондратова Л.В.Стратієнко