ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2015 року Справа № 922/3273/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіКорсака В.А.суддів Данилової М.В., Данилової Т.Б.розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії Управління магістральних газопроводів "Харківтрансгаз"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 19.10.2015 у справі№ 922/3273/15 Господарського суду Харківської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Пожежно-технічне підприємство "Брандмайстер"до Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії Управління магістральних газопроводів "Харківтрансгаз"простягнення коштів в розмірі 245 716, 15 грн.в судовому засіданні взяли участь представники :

- - позивачаЗавойко Д.О.- - відповідачаШикеринець Р.І.

В С Т А Н О В И В:

В червні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Пожежно-технічне підприємство "Брандмайстер" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії Управління магістральних газопроводів "Харківтрансгаз", в якій просило суд стягнути з відповідача на свою користь 234 012, 05 грн. інфляційних втрат та 11 704, 10 грн. 3 % річних.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 27.07.2015 (суддя Денисюк Т.С.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.10.2015 (головуючий Черленяк М.І., судді: Ільїн О.В., Івакіна В.О.) у даній справі позов задоволено повністю. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Харківтрансгаз" Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Пожежно-технічне підприємство "Брандмайстер" суму інфляційних втрат в розмірі 234 012,05 грн., 3 % річних в розмірі 11 704,10 грн. та судовий збір в розмірі 4 914,32 грн.

Не погоджуючись з рішеннями судів, Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" в особі філії Управління магістральних газопроводів "Харківтрансгаз" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення про відмову у позові. Судові витрати покласти на позивача.

У відзиві на касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Пожежно-технічне підприємство "Брандмайстер" заперечує проти доводів касатора і просить суд залишити його скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в межах іншого судового провадження Господарським судом Харківської області розглядався спір за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пожежно-технічне підприємство "Брандмайстер" до Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії Управління магістральних газопроводів "Харківтрансгаз" про стягнення боргу за договором № 1211000183 про закупівлю послуг з технічного діагностування, технічного обслуговування та перезарядки вогнегасників від 07.11.2012 в розмірі 708 457,41 грн., інфляційних втрат в сумі 117 880, 54 грн. та 3 % річних у розмірі 32 362, 11 грн.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 28.01.2015 у справі № 922/109/15, яке набрало законної сили, позов задоволено повністю. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії Управління магістральних газопроводів "Харківтрансгаз" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Пожежно-технічне підприємство "Брандмайстер" вказані суми боргу, інфляційних втрат та 3 % річних.

Заявлений у даній справі позов про стягнення 234 012, 05 грн. інфляційних втрат за період з вересня 2014 року по березень 2015 року та 11 704, 10 грн. 3 % річних за період з 20.08.2014 по 08.04.2015 мотивований неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором № 06/10-2791ТЕ-6 від 20.12.2010 щодо своєчасної та повної сплати вартості поставленого природного газу. Позивач послався на те, що після прийняття рішення у вказаній справі відповідач неповністю сплатив борг.

Задовольняючи позов у даній справі, суди виходили з того, що наявність судового рішення про стягнення боргу не звільняє відповідача від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання у строки, визначені у договорі, та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації згідно з вимогами частини другої статті 625 ЦК України.

Зазначені висновки колегія вважає достатньо обґрунтованими, враховуючи наступне.

За загальним правилом відсутність вини особи у порушенні зобов'язанні може бути підставою для звільнення цієї особи від відповідальності (стаття 611 ЦК України).

Разом з тим, у частині першій статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Отже, ця норма встановлює для грошового зобов'язання виключення із загального правила.

Згідно із частиною другою зазначеної статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку про те, що спеціальні правові наслідки прострочення грошового зобов'язання у вигляді сплати суми заборгованості з врахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми настають, навіть у випадку неможливості виконання боржником грошового зобов'язання, оскільки нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Крім того, в пункті 7.1. своєї постанови № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Колегія вважає, що суди дійшли обґрунтованих висновків про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання у строки, визначені у договорі, та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації згідно з вимогами частини другої статті 625 ЦК України, оскільки інфляційні процеси тривають, і грошове зобов'язання залишається повністю або частково невиконаним.

Посилання в касаційній скарзі на неправильність розрахунків сум інфляційних втрат та 3 % річних колегія вважає такими, що не заслуговують на увагу, оскільки касатор не був позбавлений права подати суду контррозрахунок, однак своїм правом при розгляді даної справи він не скористався, відповідний контррозрахунок до матеріалів справи не надав.

Доводи, які викладені у касаційній скарзі не спростовують наведених висновків судів та пов'язані з вирішенням питання про достовірність поданих ним доказів, які на думку касатора, в зв'язку з вибірковим підходом до їх оцінки були безпідставно відхилені судами попередніх інстанцій, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

У відповідності до вимог статті 43 ГПК України, судами попередніх інстанцій дана належна правова оцінка сукупності поданих до матеріалів справи доказів з правильним застосуванням до спірних правових відносин норм матеріального та процесуального права, тому правові підстави для скасування оскаржуваних судових рішень, відсутні.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.10.2015 у справі № 922/3273/15 залишити без змін.

Головуючий суддя В.А. Корсак

С у д д і М.В. Данилова

Т.Б. Данилова