Постанова ВГСУ від 16.12.2015 року у справі №916/991/15-г

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2015 року Справа № 916/991/15-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Губенко Н.М.,

суддів: Барицької Т.Л.,

Картере В.І. (доповідач)

за участю представників:

позивача - не з'явився,

ТОВ "ВІЛГА НОВА" - Волкової М.Ю.,

ПАТ "Комерційний банк "Надра" - Волинського А.В., Літвінова Р.О.,

ПАТ "Перший лікеро-горілчаний завод" - не з'явився,

третьої особи - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу TANVERA INVESTMENTS LTD

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.08.2015

у справі № 916/991/15-г господарського суду Одеської області

за позовом TANVERA INVESTMENTS LTD

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІЛГА НОВА",

2) Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра",

3) Приватного акціонерного товариства "Перший лікеро-горілчаний завод"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Реєстраційної служби Головного управління юстиції в м. Києві

про визнання недійсним договору іпотеки та зобов'язання виконати певні дії

ВСТАНОВИВ:

У березні 2015 року TANVERA INVESTMENTS LTD (далі - компанія) звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІЛГА НОВА", Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" (далі - банк), Приватного акціонерного товариства "Перший лікеро-горілчаний завод" (далі - завод) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Реєстраційної служби Головного управління юстиції в м. Києві, в якому позивач з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив:

- визнати недійсним договір іпотеки № 5765 від 11.09.2012 (далі - договір іпотеки), укладений ТОВ "ВІЛГА НОВА" та банком, та встановити спосіб та порядок виконання судового рішення шляхом зобов'язання реєстраційної служби Головного управління юстиції в м. Києві виключити запис № 37765288 з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 11.09.2012 та запис № 37765368 з Державного реєстру іпотек від 11.09.2012, про що вчинити відповідні записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

- зобов'язати завод і банк виключити із додаткової угоди № 7 від 10.06.2011 до кредитного договору про надання мультивалютної лінії з вільним режимом кредитування № 05/05/2007/840-К/269 від 25.05.2007 пункт 1.5. та підпункт 3.3.2.

Рішенням господарського суду Одеської області від 16.04.2015 (суддя Літвінов С.В.) позов задоволено в повному обсязі. Приймаючи таке рішення, господарський суд виходив з того, що спірний договір іпотеки не відповідає вимогам абз. 5 ст. 3 Закону України "Про іпотеку", а тому підлягає визнанню недійсним на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 27.08.2015 (колегія суддів у складі: суддя Шевченко В.В. - головуючий, судді Лисенко В.А., Ярош А.І.) вказане рішення господарського суду скасовано та прийнято нове, яким у задоволенні позову відмовлено. Постанова господарського суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ч. 2 ст. 5 Закону України "Про іпотеку" передбачена можливість передачі в іпотеку нерухомого майна, яке стане власністю іпотекодавця за умови підтвердження виникнення прав власності на предмет іпотеки у майбутньому. Відмовляючи у задоволенні позову в іншій частині, господарський суд апеляційної інстанції виходив з того, що нормами чинного законодавства не передбачений такий спосіб захисту права, як зобов'язання сторін виключити окремі пункти із договору. Крім того, оскільки позивач не є стороною кредитного договору, виключення або не виключення пунктів кредитного договору не впливає ні на права ні на його обов'язки.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову апеляційного господарського суду від 27.08.2015, а рішення господарського суду першої інстанції від 16.04.2015 залишити в силі. В обґрунтування касаційної скарги скаржник стверджує, що господарським судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови порушено вимоги ст.ст. 16, 386, 391 ЦК України, ч. 2 ст. 5 Закону України "Про іпотеку", ч. 6 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Так, на думку позивача, Одеський апеляційний господарський суд в даному випадку дійшов безпідставного висновку про пріоритет Закону України "Про іпотеку" по відношенню до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", оскільки Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" був прийнятий пізніше у часі і у застосуванні до спірних правовідносин є пріоритетним. Крім того, такий спосіб захисту порушеного права як виключення окремих пунктів з договору узгоджується з вимогами ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України.

У відзиві на касаційну скаргу ПАТ "Комерційний банк "Надра" просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.08.2015 залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Так, на думку банку, у позивача відсутні підстави для подання позову, оскільки ним не обґрунтовано порушення його прав та законних інтересів.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню виходячи з такого.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи було встановлено, що:

- 25.05.2007 ПАТ "Перший лікеро-горілчаний завод" та банком укладено кредитний договір про надання мультивалютної кредитної лінії з вільним режимом кредитування № 05/05/2007/840-К/269, згідно з умовами якого банк зобов'язався встановити ліміт заборгованості за кредитною лінією в сумі, яка не може перевищувати в еквіваленті 4 000 000,00 дол. США. зі строком користування кредитною лінією з 25.05.2007 по 22.05.2009 та відсотковою ставкою за користування кредитною лінією у гривні у розмірі 15% річних, відсоткова ставка за користування кредитною лінією у доларах США у розмірі 13% річних;

- з метою забезпечення зобов'язань за кредитним договором 30.05.2007 банком та ТОВ "Консолідація" укладено договір іпотеки, за умовами якого цей договір забезпечує вимоги іпотекодержателя, що випливають з договору кредиту;

- додатковою угодою № 7 від 10.06.2011 сторони внесли зміни до кредитного договору, якими визначили, що в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором завод забезпечує надання банку в іпотеку цілісного майнового комплексу, який розташований в м. Києві по вул. Озерній, будинок 1, загальною площею 6203,70 м2, що належить на праві власності майновому поручителю ТОВ "Консолідація";

- пунктом 3.3.2 додаткової угоди сторони встановили обов'язок позичальника (заводу) забезпечити укладання майновим поручителем (ТОВ "Консолідація") з банком у день укладення цієї додаткової угоди, додаткову угоду № 1 до іпотечного договору № 7008 від 30.05.2007 щодо предмету іпотеки, визначеного у п. 1.5 в редакції цієї додаткової угоди;

- 08.09.2012 ТОВ "Консолідація" та ТОВ "ВІЛГА НОВА", за згодою банку, укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу предмета іпотеки, який зареєстрований в реєстрі прав власності на нерухоме майно 21.09.2012;

- 11.09.2012 з метою забезпечення зобов'язань за договором кредиту банком та ТОВ "ВІЛГА НОВА" укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки, зареєстрованим в реєстрі за № 5765, за умовами якого останній забезпечує вимоги банку, що випливають з договору кредиту з усіма підписаними угодами до нього;

- п. 1.2. договору іпотеки визначено, що в забезпечення виконання зобов'язань боржником за кредитним договором іпотекодавець надав в іпотеку належне йому майно;

- у п. 1.2.1. договору іпотеки передбачено, що нерухоме майно (цілісний майновий комплекс, який розташований в м. Києві по вул. Озерній, 1, загальною площею 6203,70 м2) перейде у власність іпотекодавця після належного оформлення та з моменту державної реєстрації майна;

- згідно з п. 1.3. договору іпотеки, документи, що підтверджують майнові права іпотекодавця на предмет іпотеки: договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 08.09.2012, що зареєстрований в реєстрі за № 5646, укладений ТОВ "Консолідація" та ТОВ "ВІЛГА НОВА";

- відповідно до п. 1.3.1. договору іпотеки після оформлення встановленого законодавством документа про право власності іпотекодавця на майно, що є предметом іпотеки, але в будь-якому разі не пізніше ніж 28.09.2012 іпотекодавець за свій рахунок реєструє у встановленому законодавством порядку обтяження прав власника на майно та це майно продовжує бути предметом іпотеки відповідно до умов цього договору;

- згідно з витягом про державну реєстрацію прав № 35579812 від 21.09.2012, виданого КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна", право власності на цілісний майновий комплекс за адресою: м. Київ, вул. Озерна, 1 зареєстроване за ТОВ "ВІЛГА НОВА" - 21.09.2012.

Звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі, позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що укладений договір іпотеки суперечить вимогам законодавства, оскільки він укладений сторонами за 10 днів до державної реєстрації за ТОВ "ВІЛГА НОВА" права власності на іпотечне майно у встановленому законом порядку. Крім того, позивач зазначив про те, що укладений сторонами договір іпотеки безпосередньо зачіпає його права та майнові інтереси, оскільки він є єдиним учасником ТОВ "ВІЛГА НОВА".

Переглядаючи в касаційному порядку прийняті господарськими судами рішення, Вищий господарський суд України дійшов наступних висновків:

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України "Про іпотеку" предметом іпотеки також може бути й нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладання іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником такого майна на час укладення іпотечного договору.

Господарським судом апеляційної інстанції було враховано вказані вимоги закону і правомірно зазначено про те, що законодавець передбачив можливість передачі в іпотеку нерухомого майна, яке стане власністю іпотекодавця за умови підтвердження виникнення прав власності на предмет іпотеки у майбутньому.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29.11.2013 у справі № 4/1878-09-52317, яка відповідно до вимог ч. 1 ст. 11128 ГПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Господарський суд апеляційної інстанції правомірно зазначив про те, що сторони, укладаючи договір іпотеки, врахували ч. 2 ст. 5 Закону України "Про іпотеку" та передбачили таку відкладальну умову, якою передбачено, що нерухоме майно (предмет іпотеки) перейде у власність іпотекодавця після належного оформлення та з моменту його державної реєстрації майна. При цьому, умовами договору також визначено, що право власності на предмет іпотеки має бути зареєстровано за ТОВ "ВІЛГА НОВА" у строк до 28.09.2012.

У зв'язку з викладеним, господарським судом апеляційної інстанції встановлено, що ТОВ "ВІЛГА НОВА" підтвердило документально виникнення у майбутньому права власності на предмет іпотеки, про що свідчить нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу предмета іпотеки від 08.09.2012, оскільки для виникнення права власності на предмет іпотеки ТОВ "ВІЛГА НОВА" необхідно було вжити заходи щодо державної реєстрації такого права, що й було в подальшому здійснено, зокрема, зареєстровано в реєстрі прав власності на нерухоме майно - 21.09.2012 у встановлені договором іпотеки строки (до 28.09.2012).

Посилання скаржника у касаційній скарзі на ч. 6 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у редакції, яка діяла на момент вчинення договору іпотеки, в якій зазначено, що будь-які правочини щодо нерухомого майна (відчуження, управління, іпотека тощо) вчиняються, якщо право власності чи інше речове право на таке майно зареєстровано згідно з вимогами цього Закону, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті, як на підставу для задоволення позову є помилковими, оскільки в даному випадку при регулюванні укладення та реєстрації договору іпотеки нерухомості спеціальним законом є Закон України "Про іпотеку", яким передбачено передачу в іпотеку нерухомості, право власності на яке виникне у іпотекодержателя після укладання договору іпотеки.

При цьому, ч. 2 ст. 5 Закону України "Про іпотеку" дозволяє укладати договори іпотеки без реєстрації права власності на нерухомість та не визначає час, на протязі якого право власності на таку нерухомість повинно бути зареєстровано.

Враховуючи викладене, Вищий господарський суд України погоджується з висновком господарського суду апеляційної інстанції про те, що позовні вимоги про визнання недійсним з наведених підстав договору іпотеки від 11.09.2012 з встановленням способу та порядку виконання судового рішення шляхом зобов'язання Реєстраційної служби Головного управління юстиції в м. Києві виключити запис № 37765288 з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 11.09.2012 та запис № 37765368 з Державного реєстру іпотек від 11.09.2012 та вчинення відповідних записів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не підлягають задоволенню з огляду на їх необґрунтованість.

Відмовляючи в іншій частині позовних вимог, зокрема про зобов'язання заводу і банку виключити із додаткової угоди № 7 від 10.06.2011 до кредитного договору про надання мультивалютної лінії з вільним режимом кредитування № 05/05/2007/840-К/269 від 25.05.2007 пункт 1.5. та підпункт 3.3.2., Одеський апеляційний господарський суд правомірно зазначив про те, що виходячи із змісту як ст. 16 ЦК України так і вимог ст. 20 ГК України, обраний позивачем спосіб захисту права як зобов'язання сторін виключити окремі пункти із договору не відповідає встановленим способам захисту права, у зв'язку з чим правові підстави для захисту права позивача обраним ним шляхом відсутні.

При цьому господарським судом апеляційної інстанції правомірно враховано також те, що позивач не є стороною кредитного договору, виключення або не виключення названих пунктів кредитного договору не впливає ні на права, ні на його обов'язки, так як на момент укладання кредитного договору та додаткових угод до нього майновим поручителем було ТОВ "Консолідація", що не суперечить нормам чинного законодавства та обставинам справи. Водночас, умови кредитного договору, які визначають відмінних від позичальника майнових поручителів та предмет застави або іпотеки, що мають забезпечувати основне зобов'язання, не тягнуть за собою будь-яких наслідків ні для позивача, ні для ТОВ "ВІЛГА НОВА", а стосуються виключно правовідносин за кредитним договором між позичальником і банком.

Крім того, Вищий господарський суд України вважає за необхідне зазначити наступне:

За положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами; під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Законом не передбачено право акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва. На цій підставі господарським судам належить відмовляти акціонерам (учасникам) господарського товариства в задоволенні позову про укладення, зміну, розірвання чи визнання недійсними договорів та інших правочинів, вчинених господарським товариством. Спори цієї категорії є підвідомчими (підсудними) господарським судам незалежно від їх суб'єктного складу на підставі п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК, якщо акціонер (учасник) господарського товариства обґрунтовує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав (п. 51 постанови Пленуму Верховного суду України від 24.10.2008 № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів").

Згідно з роз'ясненнями, наданими Верховним Судом України в постанові № 13 пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів", при вирішенні корпоративного спору господарський суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання (п. 11 постанови). Учасники господарського товариства не вправі звертатися до суду за захистом прав та інтересів самого господарського товариства чи інших учасників поза відносинами представництва.

Отже, враховуючи вимоги закону та роз'яснення, викладені Верховним Судом України в постанові № 13 пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" можна дійти висновку, що Законом не передбачено право учасника (засновника, акціонера, члена) юридичної особи звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів цієї особи поза відносинами представництва. Разом з тим, з огляду на положення ст. 16 ЦК України, п. 4 ч. 1 ст. 12 та ст. 167 ГПК України незалежно від суб'єктного складу, якщо учасник (засновник, акціонер, член) юридичної особи обґрунтовує ці позовні вимоги порушенням його корпоративних прав, то він має право подати відповідний позов.

Враховуючи викладені вимоги закону, господарським судом апеляційної інстанції правомірно зазначено про те, що позивачем, у відповідності до ст. 33 ГПК України, не надано доказів на підтвердження порушення його корпоративних прав фактом укладення між відповідачами як самостійними суб'єктами господарювання спірного договору іпотеку та додаткової угоди до кредитного договору.

За таких обставин, перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, Вищий господарський суд України дійшов висновку про те, що суд апеляційної інстанції в порядку ст.ст. 43, 47, 35, 43, 99, 101 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував відносини сторін та дійшов обґрунтованих висновків, в зв'язку з цим підстави для зміни чи скасування постанови апеляційного господарського суду відсутні.