ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2015 року Справа № 916/2207/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддівКорсака В.А., Данилової М.В., Данилової Т.Б.розглянувши касаційну скаргу Заступника прокурора Одеської областіна постановуОдеського апеляційного господарського суду від 15.09.2015у справі№ 916/2207/13 Господарського суду Одеської областіза позовомПриватного підприємства "Инвестстройсервис"до1. Управління комунальної власності Білгород - Дністровської міської ради, 2. Білгород - Дністровської міської радиза участю Білгород - Дністровського міжрайонного прокурорапро внесення змін до договору оренди та стягнення 250 527, 00 грн.в судовому засіданні взяли участь представники : - позивачаФірсов Д.О.- - відповідача-1не з'явився - - відповідача-2не з'явився- - Генеральної прокуратури УкраїниТомчук М.О.

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2013 року Приватне підприємство "Инвестстройсервис" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Управління комунальної власності Білгород-Дністровської міської ради, в якій просило суд стягнути з Управління комунальної власності Білгород - Дністровської міської ради на свою користь 250 527, 00 грн. та внести зміни у пункт 5.2. договору оренди комунального майна № 6 від 24.09.2008, укладеного між Управлінням комунальної власності Білгород-Дністровської міської ради та Приватним підприємством "Инвестстройсервис", виклавши його у наступній редакції: "Орендна плата перераховується на поточний рахунок Орендодавця щомісяця, у грошовому еквіваленті, не пізніше останнього числа звітного місяця, з урахуванням індексу інфляції. У випадку неможливості використання Орендарем нерухомого об'єкту комунальної власності по дійсному договору, Орендар звільняється від орендної плати за весь час, протягом якого нерухомий об'єкт комунальної власності по дійсному договору не міг бути використаний Орендарем через обставини, за які Орендар не відповідає".

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.11.2013 до участі у справі в якості ще одного відповідача залучено Білгород - Дністровську міську раду.

16.01.2014 в порядку статті 29 Господарського процесуального кодексу України Білгород - Дністровською міжрайонною прокуратурою до суду подано заяву про вступ у судовий розгляд даної справи.

Справа розглядалась судами неодноразово. Останнім рішенням Господарського суду Одеської області від 09.06.2015 в позові відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 15.08.2015 (головуючий Філінюк І.Г., судді: Лавриненко Л.В., Пироговський В.Т.) вказане судове рішення скасовано частково. Позов задоволено частково. Стягнуто з Управління комунальної власності Білгород-Дністровської міської ради на користь Приватного підприємства "Инвестстройсервис" 124 723, 11 грн. та 2 494, 46 грн. судового збору. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Додатковою постановою від 18.09.2015 судом апеляційної інстанції вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись частково з постановою апеляційної інстанції, Заступник прокурора Одеської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати в частині задоволення позову. В цій частині касатор просить суд прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

В обґрунтування своєї касаційної скарги скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій не встановили дійсну правову природу спірних відносин і проігнорували приписи Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Приватне підприємство "Инвестстройсервис", Управління комунальної власності Білгород - Дністровської міської ради, Білгород - Дністровська міська рада не скористались правом, наданим статтею 1112 Господарського процесуального кодексу України, не надіслали свої відзиви на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Управління комунальної власності Білгород - Дністровської міської ради, Білгород - Дністровської міська рада не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі рішення виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради від 04.09.2008 № 1011 24.09.2008 між Управлінням комунальної власності Білгород-Дністровської міської ради (орендодавцем; відповідачем 1) та Приватним підприємством "Инвестстройсервис" (орендарем; позивачем) укладено договір оренди комунального майна № 6, за умовами якого, останній прийняв в термінове платне користування будівлі та споруди річкового причалу № 1, що знаходяться в місті Білгород-Дністровський Одеської області по вулиці Попова Леона, 1"а", що складаються в цілому з зазначених на схематичному плані під літерами: "А" - будівлі, загальною площею 23,7 кв. м., "Б" - будівлі, загальною площею 62,1 кв. м., "В" - щитової, "Г" - щитової, "Д" - щитової, № 1 - воріт, № 2 - огорожі, № 3 - огорожі, № 4 - причалу, № 5 - причалу, № 6 - причалу, № 7 - оглядової вежі, № 8 - громовідводу, № 9 - містку, № 10 - оглядової вежі, загальною площею - 85,8 кв. м. (т.1., а.с.22-25). Доказів припинення дії цього договору до матеріалів справи не надано.

Факт передачі в оренду майна підтверджується підписаним сторонами актом приймання-передачі від 24.09.2008 (т.1.,а.с.26) і сторонами не заперечувався.

На виконання умов договору, за період з жовтня 2008 року по листопад 2012 року включно позивач перерахував на поточний рахунок Управління комунальної власності Білгород-Дністровської міської ради орендну плату на загальну суму 244 692, 27 грн., що підтверджується відповідними квитанціями (т.1., а.с.97-147).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач вимагає повернення орендної плати за вказаний період у зв'язку з тим, що відповідач не виконав свого обов'язку з проведення капітального ремонту орендованого майна, що призвело до неможливості його використання за призначенням. Також, позивач вимагає внесення змін до договору в частині внесення орендної плати.

Відмовляючи у позові в частині внесення змін до договору, суди попередніх інстанцій виходили з того, що зміст запропонованої позивачем редакції пункту 5.2 договору оренди випливає із норм чинного законодавства і відсутність такої умови в договорі жодним чином не порушує його прав та охоронюваних законом інтересів.

Підставою для часткового задоволення позову в частині повернення суми орендних платежів став висновок апеляційного суду про те, що будівлі та споруди річкового причалу № 1 були передані позивачеві в орендне користування у непридатному для їх використання стані, оскільки це майно потребувало капітального ремонту, обов'язок проведення якого, за умовами діючого законодавства, покладався на орендодавця, однак останній капітальний ремонт не провів. З огляду на неможливість користування об'єктом оренди у спірний період через обставини, за які орендар не відповідає, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у позивача відсутній обов'язок щодо сплати орендної плати за цей період, тому одержані відповідачем орендні платежі в сумі 124 723, 11 грн. за період з серпня 2010 року по листопад 2012 року підлягають стягненню з орендодавця на користь позивача як збитки, на підставі ч.4 ст.611, ч. 1 ст. 623, ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України. В стягненні решти суми судом відмовлено у зв'язку із пропуском позовної давності.

Однак наведені висновки суду апеляційної інстанції щодо застосування до спірних правових відносин норм матеріального права колегія вважає помилковими, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, за результатами повторного розгляду апеляційній суд, на підставі сукупності поданих доказів, в тому числі висновків судової експертизи, визнав встановленим факт того, що передане в оренду майно не може бути використане за метою, передбаченою в договорі оскільки воно потребує капітального ремонту.

Враховуючи те, що в договорі оренди не зазначено, на кого покладається обов'язок з проведення капітального ремонту майна, суд дійшов до висновку, що обов'язок проведення такого ремонту покладено на орендодавця, відповідно до вимог статті 181 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та статті 776 ЦК України.

В той же час, встановивши зазначені обставини при вирішенні питання щодо повернення орендної плати, суд апеляційної інстанції не правильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні відносини.

Відповідно до пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" з огляду на вимоги частини першої статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Частиною третьою статі 760 Цивільного кодексу України передбачено, що особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.

До таких окремих видів майна, про які йдеться в зазначеній нормі, належить комунальне майно, яке є предметом укладеного між сторонами договору оренди.

Таким чином, враховуючи статус цього майна, правові відносини між сторонами регулюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), в преамбулі якого зазначено, що цей Закон покликаний забезпечити підвищення ефективності використання державного та комунального майна шляхом передачі його в оренду фізичним та юридичним особам.

Завдання цього Закону визначено в статті 1, де серед іншого зазначено, що цей Закон регулює:

організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності;

майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

(частина перша статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законами України від 23.12.97 № 768/97-ВР, від 21.04.2011 № 3269-VI)

Враховуючи те, що цим Законом регулюються як організаційні так і майнові відносини між сторонами пов'язані з орендою комунального майна, він є спеціальним законом.

Відповідно до частини другої статті 181 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) капітальний ремонт майна, переданого в оренду, проводиться орендодавцем або іншим балансоутримувачем цього майна за його рахунок, якщо інше не встановлено договором.

Частиною третьою зазначеної статті передбачено, що якщо орендодавець або інший балансоутримувач майна, переданого в оренду, не здійснив капітального ремонту майна і це перешкоджає його використанню відповідно до призначення та умов договору, орендар має право: 1) відремонтувати майно, зарахувавши вартість ремонту в рахунок орендної плати, або вимагати відшкодування вартості ремонту; 2) вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Аналогічним чином спірні правові відносини регулюються частиною 3 статті 776 Цивільного кодексу України, якою також передбачено, якщо наймодавець не провів капітального ремонту речі, що перешкоджає її використанню відповідно до призначення та умов договору, наймач має право: 1) відремонтувати річ, зарахувавши вартість ремонту в рахунок плати за користування річчю, або вимагати відшкодування вартості ремонту; 2) вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Застосувавши до спірних правових відносин загальні норми глави 51 Цивільного кодексу України щодо наслідків порушення зобов'язань та відповідальності за порушення зобов'язань, (ч.4 ст. 611 та ч. 1 ст. 623 цього Кодексу) суд апеляційної інстанції не врахував, що спірні правові відносини регулюються спеціальним законом, який чітко визначає правила поведінки сторін у разі, якщо орендодавець майна не здійснив капітального ремонту майна, і це перешкоджає його використанню відповідно до умов договору.

Встановивши той факт, що сума, яку просить стягнути позивач за своєю правовою природою є збитками (т.4, а.с.108,109) суд апеляційної інстанції не врахував, що частиною третьою статті 181 цього Закону "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що орендар, у разі наявності обставин порушення орендодавцем обов'язку щодо проведення капітального ремонту та неможливості в зв'язку з цим використовувати майно за його призначенням, має право вимагати відшкодування збитків у разі, коли він вимагає розірвання договору. В той же час, позов такої вимоги не містить.

Суд апеляційної інстанції помилково не застосував зазначені положення Закону до спірних правовідносин.

Підставою для стягнення збитків суд апеляційної інстанції, серед іншого зазначив частину 6 статті 762 ЦК України, яка передбачає, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

В даному випадку, позивач продовжував сплачувати орендну плату у період, коли він не міг користуватися майном, таким чином він не скористався своїм правом на звільнення від плати. В той же час, норми вказаної статті не визначають обов'язку наймодавця (орендодавця) при зазначених обставинах повернути сплачену суму орендної плати.

В даному випадку, суд апеляційної інстанції, правильно встановивши обставини справи, допустив помилку в застосуванні норм матеріального права, які регулюють спірні правові відносини. На підставі викладеного, колегія вважає, що постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог.

Також колегія вважає необхідним зазначити, що рішення суду першої інстанцій щодо мотивів відмови в позові в цій частині також не повністю відповідає вимогам чинного законодавства. Суд першої інстанції обмежився переліченням в мотивувальній частині положень законодавства, які регулюють орендні відносини, при цьому не послався та не зазначив своїх висновків щодо застосування при вирішенні цього спору статті 181 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ч. 6 ст. 762, ч. 3 ст. 776 ЦК України. Таким чином рішення суду першої інстанції про відмову в позові в цій частині позовних вимог слід залишити без змін з врахування мотивів, викладених в постанові касаційної інстанції.

Щодо вимог про внесення змін у пункт 5.2. договору оренди комунального майна № 6 від 24.09.2008 судами попередніх інстанцій взято до уваги те, що зміст запропонованої позивачем редакції договору випливає із норм чинного законодавства та відсутність такого пункту в договорі жодним чином не порушує прав та законних інтересів позивача - Приватного підприємства "Инвестстройсервис".

Колегія вважає висновки судів попередніх інстанцій про відмову в цій частині позовних вимог повністю обґрунтованими.

Виходячи з пункту 2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості у випадку, якщо права або інтереси позивача не порушені.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги підлягають стягненню з позивача в доход Державного бюджету України, додаткова постанова апеляційної інстанції про розподіл судових витрат від 18.09.2015 - скасуванню, у зв'язку із відмовою в позові по суті.

Керуючись статтями 49, 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 15.09.2015 в частині задоволення позову скасувати. Рішення Господарського суду Одеської області від 09.06.2015 у справі № 916/2207/13 в цій частині залишити в силі з мотивів викладених в постанові касаційної інстанції. В іншій частині постанову залишити без змін.

Додаткову постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.09.2015 у справі № 916/2207/13 скасувати.

Стягнути з Приватного підприємства "Инвестстройсервис" в доход Державного бюджету України судові витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги в розмірі 7 389, 05 грн.

Головуючий суддя В.А. Корсак

С у д д і М.В. Данилова

Т.Б. Данилова