ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2015 року Справа № 916/1244/15-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Кочерової Н.О. суддівПлюшка І.А. Саранюка В.І. - доповідача у справірозглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк" ПОРТО-ФРАНКО", в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "АБ "ПОРТО-ФРАНКО" Красюка Ігоря Івановичана рішення від та на постанову відгосподарського суду Одеської області 08.06.2015 Одеського апеляційного господарського суду 30.09.2015у справі господарського суду№ 916/1244/15-г Одеської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Акціонерний банк" ПОРТО-ФРАНКО", в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "АБ "ПОРТО-ФРАНКО" Красюка Ігоря ІвановичадоТовариства з обмеженою відповідальністю "НОТЛЕКСІНВЕСТ"треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1.Дочірнє підприємство "МАККЕНЛІ" 2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Блек сі партнерс"прозастосування наслідків недійсності нікчемного правочинуза участю представників:

від позивача - не з'явились

від відповідача - не з'явились

від третьої особи-1 - не з'явились

від третьої особи-2 - не з'явились

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду Одеської області від 08.06.2015 у справі № 916/1244/15-г (суддя Демешин О.А.) відмовлено у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк" ПОРТО-ФРАНКО", в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "АБ "ПОРТО-ФРАНКО" Красюка Ігоря Івановича (позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "НОТЛЕКСІНВЕСТ" (відповідач) про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 30.09.2015 у даній справі (головуючий суддя Принцевська Н.М., судді: Діброва Г.І., Савицька Я.Ф.) залишено без змін рішення господарського суду Одеської області від 08.06.2015 про відмову в задоволенні позовних вимог позивача з інших підстав.

Не погоджуючись із вказаними судовими актами, Публічне акціонерне товариство "Акціонерний банк" ПОРТО-ФРАНКО", в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "АБ "ПОРТО-ФРАНКО" Красюка Ігоря Івановича звернувся з касаційною скаргою, в якій просить Вищий господарський суд України скасувати рішення господарського суду Одеської області від 08.06.2015, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30.09.2015 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача.

В касаційній скарзі заявник вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, між Публічним акціонерним товариством Акціонерним банком "ПОРТО-ФРАНКО" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нотлексінвест" укладено кредитний договір від 20.12.2011 №573/1-11, відповідно до якого банк на умовах цього договору надає позичальнику кредит у вигляді відзивної реверсивної кредитної лінії з лімітом у сумі 8 285 000,00 грн. на строк з 20.12.2011 по 19.12.2012 зі сплатою 20 % річних для здійснення поточної діяльності, а позичальник зобов'язується належним чином використати та повернути банку кредит, сплатити відсотки за користування кредитом, комісію у відповідності з умовами договору і тарифами банку, а також виконати всі інші зобов'язання в порядку і строки, визначені договором.

Додатковими угодами від 23.04.2012 № 1, від 13.07.2012 № 2, від 19.07.2012 № 3, від 24.07.2012 № 4, від 19.12.2012 № 5, від 17.05.2013 № 6, від 10.06.2013 № 7, від 01.07.2013 № 8, від 18.11.2013 № 9, від 30.12.2013 № 10, від 18.03.2014 № 11, від 18.06.2014 № 12, від 17.07.2014 № 13 сторони вносили зміни до кредитного договору від 20.12.2011 № 573/1-11 щодо збільшення суми ліміту відзивної реверсивної лінії, строків виконання зобов'язання, порядку та строків сплати процентів за договором.

В забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором від 20.12.2011 № 573/1-11 між Публічним акціонерним товариством Акціонерним банком "ПОРТО-ФРАНКО" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нотлексінвест" укладено іпотечний договір від 28.04.2012, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Задорожнюк В.К.

Відповідно до пункту 1.2 іпотечного договору предмет іпотеки за цим договором складається зі всіх майнових прав Дочірнього підприємства "МАККЕНЛІ", які існують на момент укладання договору - майнові права, які випливають з договору купівлі-продажу майнових прав від 03.04.2012 № 5/М, укладеного між Дочірнім підприємством "МАККЕНЛІ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нотлексінвест", згідно з яким Товариство з обмеженою відповідальністю "Нотлексінвест" за рахунок своїх коштів фінансує, а Дочірнє підприємство "МАККЕНЛІ" здійснює будівництво нежитлового приміщення під будівельним № 5 на мансардному поверсі, орієнтувальною загальною площею 31,7 кв.м., у житловому будинку за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, село Фонтанка, вулиця Центральна, будинок № 25, корпус 4, що стане власністю Товариства з обмеженою відповідальністю "Нотлексінвест" після відбудування будинку.

14.03.2014 між Публічним акціонерним товариством Акціонерний банк "ПОРТО-ФРАНКО" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нотлексінвест" укладено договір про розірвання (відмову) від іпотечного договору (реєстровий № 510), посвідченого 28.04.2012 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Задорожнюк В.К. за реєстровим № 1029, відповідно до якого сторони дійшли згоди розірвати (відмовитись) від іпотечного договору з посиланням на пункт 2 статті 214 Цивільного кодексу України та зазначили, що вони свідчать про відсутність будь-яких претензій один до одного з питань, пов'язаних з виконанням своїх обов'язків за вищезазначеним іпотечним договором.

Між Публічним акціонерним товариством Акціонерний банк "ПОРТО-ФРАНКО" (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ТОП ФІНАНС" (фактор) укладено договір факторингу № 1 від 16.08.2014, відповідно до якого клієнт зобов'язався передати фактору, а фактор - прийняти права вимоги та в їх оплату надати грошові кошти в розпорядження клієнта на умовах, визначених цим договором.

02.09.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ТОП ФІНАНС" і Товариством з обмеженою відповідальністю "БЛЕК СІ ПАРТНЕРС" укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ТОП ФІНАНС" передає, а Товариство з обмеженою відповідальністю "БЛЕК СІ ПАРТНЕРС" приймає на себе права вимоги та здійснює оплату грошових коштів на умовах, визначених цим договором.

Товариство з обмеженою відповідальністю "БЛЕК СІ ПАРТНЕРС" одержує право вимагати від боржників належного виконання зобов'язань за первинними договорами та договорами забезпечення, набуває усіх прав за основним договором та договорами забезпечення.

26.09.2014 на підставі постанови Правління Національного банку України від 26.09.2014 № 610 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства акціонерного банку "ПОРТО-ФРАНКО" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 103 "Про запровадження тимчасової адміністрації у АБ "ПОРТО-ФРАНКО", на підставі якого з 29.09.2014 розпочато процедуру виведення Публічного акціонерного товариства акціонерного банку "ПОРТО-ФРАНКО" з ринку шляхом запровадження тимчасової адміністрації та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АБ "ПОРТО-ФРАНКО".

Наказом від 17.11.2014 № 52 Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Акціонерному банку "ПОРТО-ФРАНКО" на підставі статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визнано нікчемним договір про розірвання (відмову) від іпотечного договору, посвідченого 28.04.2012 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Задорожнюк В.К.

Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк "ПОРТО-ФРАНКО" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію в АБ "ПОРТО-ФРАНКО" Красюка Ігоря Івановича звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою про застосування наслідків недійсності нікчемного договору про розірвання (відмову) від іпотечного договору від 14.03.2014, повернувши сторін у первісний стан; визначити спосіб виконання рішення суду, встановивши, що зазначене рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про обтяження у вигляді заборони на наступний об'єкт: - майнові права, які випливають з договору купівлі-продажу майнових прав від 03.04.2012 № 5/М, укладеного між ДП "МАККЕНЛІ" та ТОВ "Нотлексінвест".

Суд першої інстанції відмовляючи позивачеві в задоволенні позовних вимог зазначив, що не вбачає підстав для застосування при вирішенні спору положень пункту 1 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги щодо нікчемності спірного правочину і застосування наслідків недійсності цього нікчемного правочину, оскільки на дату укладення спірного договору у позивача не існувало майнових вимог до відповідача по іпотечному договору від 28.04.2012. Тобто позивач не відмовлявся від власних майнових вимог.

Суд апеляційної інстанції, погодився з висновками місцевого господарського суду про відмову позивачеві в задоволенні позовних вимог, з інших підстав.

Постанова суду мотивована невірно обраним позивачем способом захисту порушеного права. Суд вважає, що вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину не є належним способом захисту прав.

Апеляційний господарський суд вказує на те, що позивач визнав нікчемним договір своїм наказом, але не довів суду правомірність такого визнання у обраний ним спосіб відповідно до чинного законодавства. Відповідач наполягає на тому, що договір про розірвання (відмову) від іпотечного договору є оспорюваним, і позивач має довести його нікчемність/недійсність на момент вчинення, тобто є спір про наявність або відсутність такого факту.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Тобто договір є нікчемним виключно в силу прямої вказівки закону.

Згідно з частиною 1 статті 216 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Частиною 5 статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою стороною.

Згідно зі статтею 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції Закону № 1586-VІІ від 04.07.2014) протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Уповноважена особа Фонду: 1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів. 2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; 3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.

У разі отримання повідомлення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

В наказі Тимчасової адміністрації від 17.11.2014 № 52 "Про визнання правочинів нікчемними" відсутні посилання на норми чинного законодавства, яким не відповідає спірний договір (міститься лише загальне посилання на статті 37, 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Пунктом 1.20 розділу ІІІ Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012 № 2, встановлено, що в письмовому повідомленні про нікчемність правочину (у тому числі договору) передбачається посилання на відповідну норму закону, у якій зазначені підстави нікчемності.

Матеріали справи не містять доказів направлення вказаного повідомлення уповноваженою особою відповідачеві.

У статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частинами 2, 3 статті 214 вказаного кодексу України передбачено, що особи, які вчинили дво- або багатосторонній правочин, мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, відмовитися від нього, навіть і в тому разі, якщо його умови повністю ними виконані. Відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин.

Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину. Відповідно до даної статті правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Оскільки позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування заявленої вимоги про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, повернувши сторін у попередній стан, господарський суд має дати належну оцінку правочину та відповідним доводам позивача.

Позивач вказує на нікчемність договору від 14.03.2014 про розірвання (відмову) від іпотечного договору, у зв'язку з незаконністю договору згідно з пунктом 1 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції Закону № 1586-VІІ від 04.07.2014).

Статтею 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено обов'язок уповноваженої особи Фонду забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Тобто, встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує нікчемність правочинів на момент їх вчинення.

Частиною 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції на момент вчинення спірного правочину) передбачені критерії для визнання договорів нікчемними: 1) договори, за якими було або має бути здійснено відчуження (або передача в користування) майна банку на умовах, значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій; 2) договори про здійснення кредитних операцій, які передбачають надання клієнту пільг і які банк не уклав би за звичайних ринкових умов; 3) договори про здійснення кредитних операцій та інші господарські договори, що мають на меті штучне виведення

активів банку внаслідок шахрайських дій та зловмисних намірів; 4) договори, що передбачають платіж чи операцію з майном з метою надання пільг окремим кредиторам банку; 5) договори (правочини) з пов'язаною особою банку, якщо така операція не відповідає вимогам законодавства України або загрожує інтересам вкладників і кредиторів банку; 6) господарські операції, де оплата значно перевищує реальну вартість товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком.

На дату укладення договору про розірвання (відмову) від іпотечного договору стаття 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не містила положення, яке вказувало на нікчемність такого договору, а саме, банк відмовився від власних майнових вимог.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. У разі порушення боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки.

Тобто, станом на дату укладення між сторонами спірного договору від 14.03.2014 про розірвання (відмову) від іпотечного договору у банку за іпотечним договором існувало лише право, тому банк, укладаючи спірний договір не міг відмовитися від власних майнових вимог.

Суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку про те, що на момент укладення договору від 14.03.2014 у позивача не існувало майнових вимог до відповідача по іпотечному договору від 28.04.2012.

Колегія суддів не погоджується з висновками апеляційного господарського суду щодо невірно обраного позивачем способу захисту порушеного права, оскільки суд має дати належну оцінку правочину та відповідним доводам позивача при розгляді заявлених вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

При цьому на правильність висновків судів попередніх інстанцій про відмову позивачеві в задоволенні позовних вимог, не впливає той факт, що цей висновок обґрунтовано різними нормами права. Таким чином відсутні підстави для скасування рішень судів попередніх інстанцій.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1115 - 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк" ПОРТО-ФРАНКО", в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "АБ "ПОРТО-ФРАНКО" Красюка Ігоря Івановича залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Одеської області від 08.06.2015 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30.09.2015 у справі № 916/1244/15-г залишити без змін.

Головуючий суддя Н. Кочерова

Судді І. Плюшко

В. Саранюк