ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2015 року Справа № 915/1187/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Губенко Н.М.,суддів:Барицької Т.Л., Картере В.І.,розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК"на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24.09.2015та на рішеннягосподарського суду Миколаївської області від 04.08.2015у справі№915/1187/15 господарського суду Миколаївської областіза позовомПублічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК"доПриватного підприємства інженерно-будівельної фірми "ТЕЗА-А"про стягнення 25 610,84 грн. в судовому засіданні взяли участь представники: - позивача Басій К.С., - відповідача повідомлений, але не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (надалі - позивач) звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом до Приватного підприємства інженерно-будівельної фірми "ТЕЗА-А" (надалі - відповідач) про стягнення заборгованості у сумі 25 610,84 грн., з яких 10 000,00 грн. - заборгованість за кредитом, 1 980,00 грн. - борг з комісії, 7 940,00 грн. - відсотки за користування кредитом, 5 690,84грн. - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язання за договором, витрати по сплаті судового збору.

В обґрунтування підстав позову позивач посилається на те, що відповідачем неналежно виконувались зобов'язання, передбачені "Умовами та правилами надання банківських послуг" (надалі - Умови), Тарифами Банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті http:/privatbank.ua, котрі разом із заявою підприємства від 19.04.2011, підписаною електронно-цифровим підписом в системі інтернет-клієнт-банк Приват24, про приєднання та згоди з Умовами та Тарифами Банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті http:/privatbank.ua, складають договір банківського обслуговування від 19.04.2011.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 04.08.2015 у справі № 915/1187/15 (суддя Коваль Ю.М.), залишеним без змін. постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.09.2015 (судді: Колоколов С.І. - головуючий, Разюк Г.П., Петро М.С.), позов задоволено частково; вирішено стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти в загальній сумі 22 187,00 грн. з яких: 10 000,00 грн. - заборгованість з повернення кредитних коштів; 7 307,00 грн. - заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом; 1 980,00 грн. - заборгованість зі сплати комісії за користування кредитом; 2 900 грн. - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором; а також грошові кошти на відшкодування судових витрат у справі з оплати позовної заяви судовим збором у сумі 1 827,00 грн.; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач свої зобов'язання за договором банківського обслуговування виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу кредитний ліміт у розмірі 10 000,00 грн., в той час як відповідач свої зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, а саме не сплатив належні кошти для погашення заборгованості.

Водночас, відмовляючи частково у стягнені відсотків за користування кредитом, суди попередніх інстанцій дійшли виноску про те, що розраховуючи розмір боргу зі сплати відсотків за користування кредитом за період з 01.07.2014 по 15.04.2015, позивачем безпідставно застосовано відсоткову ставку у розмірі 56% замість 48%, оскільки позивачем не доведено належного повідомлення відповідача про зміну (збільшення) відсоткової ставки у встановленому договором порядку.

Відмовляючи частково у стягненні пені за прострочення повернення кредитних коштів суди попередніх інстанцій вказали на те, що вона нарахована з порушенням ч. 6 ст. 232 ГК України.

Крім того, пославшись на відсутність негативних наслідків для позивача від порушення відповідачем своїх зобов'язань, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходячи з положень ч. 3 ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України та п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, зменшив розмір заявленої позивачем неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань.

Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями в частині зменшення розміру заборгованості по процентам та пені, звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить змінити рішення та постанову у вказаній частині, задовольнивши позов у повному обсязі, а в іншій частині - залишити без змін.

Відповідач у судове засідання не з'явився без поважних причин, про причини неявки суд не повідомив, будь-яких клопотань не заявляв, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи.

Так, юридичною адресою відповідача, що зазначена у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, є: 54015, м. Миколаїв, б-р Брузький, 13.

Відповідно до частини 1 статті 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місяця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

У п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 №18 зазначено, що у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Отже, якщо фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Ознайомившись з матеріалами справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи 19.04.2011 відповідачем було подано позивачу та підписано заяву про відкриття поточного рахунку, у якій зазначено, що підписавши цю заяву відповідач погоджується з умовами, викладеними в Умовах та Правилах надання банківських послуг, Тарифах ПриватБанку, розміщеними на сайті банку, які разом з цією заявою складають договір банківського обслуговування.

У заяві також зазначено, що Банк за наявності вільних грошових ресурсів здійснює обслуговування кредитного ліміту за рахунок кредитних коштів в межах ліміту, про розмір якого банк повідомляє клієнта на свій розсуд або у письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв'язку банку та клієнта. Порядок встановлення, зміни ліміту, погашення заборгованості та розмір процентної ставки за використання кредитного ліміту регламентується Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, розташованими в мережі Інтернет на сайті Банку.

Відповідно до п. 3.18.1.1. Умов та правил надання банківських послуг кредитний ліміт на поточний рахунок надається на поповнення обігових коштів і здійснення поточних платежів Клієнта в межах кредитного ліміту. Про розмір ліміту Банк повідомляє Клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв'язку Банка та Клієнта.

У п. 3.18.1.3. Умов визначено, що кредит надається в обмін на зобов'язання Клієнта з повернення кредиту, сплаті відсотків та винагороди.

Пунктом 3.18.1.8. Умов передбачено, що проведення платежів Клієнта у порядку обслуговування кредитного ліміту, проводиться Банком протягом одного року з моменту підписання угоди про приєднання Клієнта до "Умов і правил надання банківських послуг" (або у формі "Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки" або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк/інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовою або електронною інформацією, чи у будь-якій іншій формі - "Угода").

Пунктом 3.18.6.1. Умов визначено, що обслуговування кредитного ліміту на поточному рахунку Клієнта здійснюється з моменту подачі Клієнтом до Банку заяви на приєднання до "Умов та правил надання банківських послуг" (або у формі "Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки" або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк/інтернет клієнт - банк, або у формі обміну паперовою або електронною інформацією, або у будь-якій іншій формі) та/або з моменту надання Клієнтом розрахункових документів на використання коштів у рамках кредитного ліміту в межах зазначених у них сум, і діє в обсязі перерахованих засобів до повного виконання зобов'язань сторонами.

Умовами та правилами надання банківських послуг визначено також порядок розрахунків за користування кредитом.

Так, відповідно до п. 3.18.4.1. Умов за користування кредитом в період з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку Клієнта при закритті банківського дня Клієнт виплачує відсотки, виходячи з процентної ставки, розмір якої залежить від терміну користування кредитом (диференційована процентна ставка).

За період користування кредитом з моменту виникнення дебетового сальдо до дати обнуління дебетового сальдо в одну з дат з наступного 20-го до 25-го числа місяця (далі - "період, в який дебетове сальдо підлягає обнулінню"), розрахунок відсотків здійснюється за процентною ставкою в розмірі 0% річних від суми залишку непогашеної заборгованості (п. 3.18.4.1.1. Умов).

Згідно з п. 3.18.4.1.2. Умов при не обнулінні дебетового сальдо в одну з дат періоду, в якому дебетове сальдо підлягає обнулінню, протягом 90 днів з останньої дати періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнулінню, Клієнт виплачує Банку за користування кредитом відсотки в розмірі 24% річних, починаючи з останньої дати періоду, в яку дебетове сальдо підлягало обнулінню.

У разі непогашення кредиту впродовж 90 днів з дати закінчення періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнулінню, починаючи з 91-го дня після дати закінчення періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнулінню, кредит вважається простроченим, а грошові зобов'язання Клієнта з погашення заборгованості вважаються порушеними (п. 3.18.4.1.3. Умов).

Цим же пунктом Умов передбачено, що при порушенні Клієнтом будь-якого грошового зобов'язання, Клієнт сплачує Банку відсотки за користування кредитом у розмірі 48% річних від суми залишку непогашеної заборгованості. У разі порушення Клієнтом будь-якого з грошових зобов'язань і при реалізації права Банку на встановлення іншого строку повернення кредиту, передбаченого Умовами і правилами надання банківських послуг, Клієнт сплачує Банку пеню у розмірі 0,1315% від суми залишку непогашеної заборгованості за кожен день прострочення. Сплата пені здійснюється з дня, наступного за датою порушення зобов'язань.

Позивачем з 01.07.2014 було внесено зміни до "Умов та правил надання банківських послуг", зокрема змінено відсоткову ставку за користування кредитом понад 90 днів з 48% до 56%.

Відповідно до п. 3.18.4.1.4 Умов під "непогашенням кредиту" мається на увазі не виникнення на поточному рахунку нульового дебетового сальдо при закритті банківського дня.

Пунктом 3.18.4.9. Умов визначено, що розрахунок відсотків за користування кредитом проводиться щодня, починаючи з моменту утворення на поточному рахунку дебетового сальдо при закритті банківського дня, за кількість днів користування кредитними коштами, виходячи з 360 днів у році. Розрахунок відсотків проводиться до повного погашення заборгованості за кредитом, на суму залишку заборгованості за кредитом. День повернення кредиту в часовий інтервал нарахування відсотків не включається.

Згідно до п. 3.18.4.4. Умов Клієнт сплачує Банку винагороду за використання Ліміту відповідно до п.п. 3.18.1.6., 3.18.2.3.2. 1-го числа кожного місяця в розмірі 0,9% від суми максимального сальдо кредиту, що існував на кінець банківського дня за попередній місяць, в порядку, передбаченому Умовами і правилами надання банківських послуг.

Відповідно до п. 3.18.4.10. Умов при несплаті винагороди, відсотків у відповідні строки, вони вважаються простроченими.

За умовами п. 3.18.2.3.4. Умов Банк має право при порушенні Клієнтом будь-якого із зобов'язань, передбаченого Умовами, змінити умови кредитування, вимагати від Клієнта дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за його користування, виконання інших зобов'язань за кредитом в повному обсязі.

За приписами ст. 184 ГК України при укладенні господарського договору на основі вільного волевиявлення сторін проект договору може бути розроблений за ініціативою будь-якої із сторін у строки, погоджені самими сторонами. Укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.

У ст. 181 ГК України визначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно зі ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (частина 1 ст. 640 ЦК України).

За приписами ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 634 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Пунктом 3.2.1.1.16. Правил встановлено, що при укладанні договорів та угод або вчиненні інших дій, що свідчать про приєднання Клієнта до Умов сторони допускають використання підписів Клієнта у вигляді електронно-цифрового підпису та/або підтвердження через пароль, спрямований банком через верифікований номер телефону, який належить уповноваженій особі Клієнта з правом першого підпису. Підписання договорів таким чином прирівнюється до їх укладення у письмовій формі.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про електронний цифровий підпис" електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки). Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено параграфом 2 глави 71 ЦК України і не випливає із суті кредитного договору (ст. 1054 ЦК України).

За договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком (ч.1 ст.1066 ЦК України). Клієнт зобов'язаний сплатити плату за виконання банком операцій за рахунком клієнта, якщо це встановлено договором (ч.4 ст.1068 ЦК України). Якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу. Права та обов'язки сторін, пов'язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 ЦК України), якщо інше не встановлено договором або законом (ст.1069 ЦК України).

Враховуючи викладене та зважаючи на встановлені обставини стосовно того, що відповідач після підписання заяви від 19.04.2011 приєднався до "Умов та Правил надання банківських послуг" та "Тарифів Банку", суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку про те, що між сторонами у справі фактично було укладено змішаний договір (ст. 628 ЦК України), який містить елементи як кредитного договору, так і договору банківського рахунку, виходячи із положень ст.ст. 1054, 1066, 1067, 1068, 1069 ЦК України.

Згідно із договором банківського обслуговування від 19.04.2011, відповідачу було відкрито поточний рахунок № 26007060116436 для надання йому кредитного ліміту.

Згідно з випискою з особового рахунку у період з 26.07.2013 по 15.04.2015 відповідач використав кредитний ліміт, проте не здійснив платежі на виконання своїх грошових зобов'язань за договором.

Позивач надіслав поштою відповідачу претензію від 20.03.2015 про погашення заборгованості, яка була залишена без відповіді.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги містяться в ст. 193 ГК України.

Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Вказані норми кореспондуються з положеннями ст. 193 ГК України.

Також ст. 629 ЦК України встановлює обов'язковість виконання сторонами умов договору.

Відповідно до ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відтак, господарські суди першої й апеляційної інстанцій, встановивши факт безпідставного невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором щодо повернення кредитних коштів, правильно застосували положення вказаних статей цивільного законодавства та дійшли вірного висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача заборгованість за кредитом, боргу з комісії, відсотків за користування кредитом та пені.

Що стосується доводів скаржника про те, що судами безпідставно здійснено перерахунок розміру заборгованості з відсотків за користування кредитом за період з 01.07.2014 по 15.04.2015, виходячи зі ставки 48%, а не 56%, колегія суддів зазначає наступне.

Так, скаржник посилається на те, що з 01.07.2014 було внесено зміни до "Умов та правил надання банківських послуг", зокрема змінено відсоткову ставку за користування кредитом понад 90 днів з 48% до 56%

Відповідно до положень п. 3.18.2.3.1. Умов сторони в порядку ч. 1 ст. 212 ЦК дійшли взаємної згоди про те, що процентна ставка за користування кредитом може бути підвищена банком, у разі якщо збільшиться облікова ставка НБУ на 1 або більше пунктів, та/або курс гривні до іноземної валюти 1 групи класифікатора іноземних валют збільшиться на 5 або більше відсотків, та/або вартість ресурсів на міжбанківському грошовому ринку збільшиться на 5 та/або більше відсотків, сторони погодилися, що збільшена процентна ставка починає діяти після того, як банк повідомить клієнта про настання подій, закріплених у даному пункті, а клієнт не сплатить наявну перед банком заборгованість в порядку і строки, передбачені "Умовами та правилами надання банківських послуг". Банк повідомляє клієнта про настання подій, закріплених цим пунктом, на свій вибір або в письмовій формі, або за допомогою встановлених засобів електронного зв'язку банку і клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт банк, sms повідомлення чи інших).

Отже, підставою застосування збільшеної процентної ставки є настання подій, визначених зазначеним пунктом Умов або кожної окремо, або разом в сукупності, та обов'язкове повідомлення про настання цієї події (цих подій) позичальника за умови наявності у останнього простроченого боргу.

Відповідно до ч. 6 ст. 1056-1 ЦК України у разі застосування змінюваної процентної ставки у кредитному договорі повинен визначатися максимальний розмір збільшення процентної ставки.

Разом з тим, договором банківського обслуговування не визначено максимальний розмір збільшення процентної ставки в розмірі 56%.

Крім того, як встановлено господарськими судами, доказів, які б свідчили про те, що банк повідомив відповідача про зміну (збільшення) відсоткової ставки до 56% у встановленому Умовами та правилами порядку матеріали справи не містять та таких доказів, всупереч вимогам ст. 33 ГПК України, позивачем суду не надано.

Враховуючи зазначене, суди попередніх інстанцій, здійснивши власний розрахунок відсотків за користування кредитом, правомірно стягнули з відповідача 7 307,00 грн., з урахуванням процентної ставки в розмірі 48%, а не 56% як заявлялося позивачем у позовній заяві.

Що стосується висновків судів попередніх інстанцій щодо часткової відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені за порушення строків повернення кредитних коштів, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Так, у відповідності з п.п. 3.18.5.1. Умов при порушенні відповідачем будь-якого із зобов'язань: сплати відсотків за користування кредитом, строків повернення кредиту, комісії чи винагороди відповідач сплачує позивачу за кожний випадок порушення пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Із наведеного підпункту Умов випливає, що договором не передбачено іншого порядку нарахування пені, ніж визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України,

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що пеня за порушення строків повернення кредитних коштів підлягає нарахуванню за період з 02.12.2013 по 02.06.2014, а позовні вимоги про стягнення вказаної пені після 03.06.2014 суперечать вимогам ч. 6 ст. 232 ГК України.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується також з висновками судів попередніх інстанцій про стягнення пені за прострочення сплати відсотків за користування кредитом у розмірі меншому, ніж заявлено позивачем, оскільки позивачем в основу розрахунку пені за прострочення сплати відсотків за користування кредитом покладено суму процентів, яка була нарахована у більшому розмірі ніж передбаченими сторонами Умовами, які діяли на момент укладання договору від 19.04.2011, а також з урахуванням ст. 83 ГПК України.

Таким чином, перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами попередніх інстанцій, колегія суддів дійшла висновків про те, що суди в порядку ст.ст. 47, 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; належним чином проаналізували відносини сторін та прийняли обґрунтовані судові рішення.

Доводи касаційної скарги не спростовують правомірних висновків судів попередніх інстанцій, що покладені в основу прийнятих у даній справі судових рішень, а тому не є підставою для їх скасування.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24.09.2015 та рішення господарського суду Миколаївської області від 04.08.2015 у справі №915/1187/15 залишити без змін.

Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО

Судді Т.Л. БАРИЦЬКА

В.І. КАРТЕРЕ