ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2015 року Справа № 910/6506/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКорсака В.А., суддівДанилової М.В.(доповідача), Данилової Т.Б.за участю представників:позивача відповідачане з'явились (про час та місце судового засідання повідомлено належним чином) Шевченко Т.Л. (дов. від 19.01.2015 р.)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Кімет-Плюс»на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 22.09.2015 р.у справі № 910/6506/14 господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Кімет-Плюс»доТовариства з обмеженою відповідальністю «Стиль-Блюз»провизнання договору безвідсоткової фінансової допомоги і додаткової угоди до нього недійснимиВ С Т А Н О В И В :

ТОВ «Кімет-Плюс» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ «Стиль-Блюз» про визнання недійсним з моменту його укладання договору № 1/12 з додатковою угодою до нього від 24.12.2007 р. у зв'язку з його удаваністю, та застосування до удаваних правочинів наслідків, а саме:

-застосувати до правовідносин сторін правила правочину, який сторони насправді вчинили, а саме правила, які встановлені главою 77 Цивільного Кодексу України та регулюють правовідносини за договором про спільну діяльність, яким за своєю правовою природою є договір № 7/7;

-вважати грошові кошти у розмірі 5 510 590,25 грн., сплачені відповідачем на користь позивача по договору № 1/12 такими, що сплачені по договору № 7/7.

В подальшому позивачем подано заяву про зміну предмету позову, згідно якої він просив:

-визнати договір № 1/12 з додатковою угодою до нього від 24.12.2007 р. удаваним правочином та встановити, що між сторонами було укладено додаткову угоду до договору № 7/7 щодо встановлення сум, строків та порядку фінансування відповідачем пайової участі на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста;

-визнати грошові кошти в сумі 5 510 590,25 грн., сплачені відповідачем на користь позивача за договором № 1/12, внеском ТОВ «Стиль-Блюз» до дольової діяльності сторін з будівництва житлового комплексу з вбудованими приміщеннями соціального призначення, прибудованими приміщеннями кіноконцертного залу та підземним паркінгом на земельній ділянці, яка розташована за адресою: м. Київ, вул. Картвелішвілі, 6;

-визнати договір безвідсоткової фінансової допомоги № 1/12 від 20.07.2007 р. недійсним частково у частині встановлення строку повернення коштів, які містяться в наступних пунктах:

п. 1.2 «ТОВ «Кімет-Плюс» зобов'язується повернути фінансову допомогу у встановлені договором строки»;

п. 2.1 «ТОВ «Стиль-Блюз» надає ТОВ «Кімет-Плюс» безвідсоткову фінансову допомогу на строк з 25.01.2008 р. по 25.12.2010 р. Цей строк може бути продовжений за домовленістю сторін» - в частині встановлення строку надання допомоги по 25.12.2010 р.;

п. 2.3 «ТОВ «Кімет-Плюс» зобов'язане повернути безвідсоткову фінансову допомогу до 26.12.2010 р. шляхом перерахування в безготівковій формі відповідних грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «Стиль-Блюз» або провести розрахунки іншим, не забороненим чинним законодавством шляхом».

Судом першої інстанції було відмовлено у прийнятті заяви про зміну предмету позову і розглянуто справу за первісними вимогами.

Суд апеляційної інстанції, натомість, дійшов висновку про задоволення такої заяви і розглянув справу за вимогами викладеними в заяві про зміну предмету позову.

Свої вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю «Кімет-Плюс» обґрунтувало приписами ст.ст. 16, 203, 215, 235, 1130, 1132, 1134 Цивільного кодексу України.

За результатом нового розгляду справи, рішенням господарського суду міста Києва від 23.04.2015 р. у даній справі (суддя Сівакова В.В.), у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2015 р. у даній справі (колегія суддів: головуючий Дикунська С.Я., судді Алданова С.О., Коршун Н.М.), рішення господарського суду міста Києва від 23.04.2015 р. залишено без змін, з тих же підстав.

Не погоджуючись із зазначеними рішенням та постановою, Товариство з обмеженою відповідальністю «Кімет-Плюс» звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування касаційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю «Кімет-Плюс» посилається на те, що судами попередніх інстанцій не було належним чином досліджено всіх доказів в їх сукупності та встановлено всіх обставин, необхідних для правильного вирішення спору, що призвело, на думку скаржника, до невідповідності висновків судів обставинам справи та порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 02.12.2015 р. касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні 16.12.2015 р. представника відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 13.04.2005 р. між ТОВ «Кімет-Плюс» та ТОВ «Стиль-Блюз» було укладено договір №7/7, за умовами п. 1.1 якого його предметом є правовідносини з дольової діяльності сторін по будівництву житлового комплексу з вбудованими приміщеннями соціального призначення, прибудованими приміщеннями кіноконцертного залу та підземним паркінгом на земельній ділянці за адресою: м. Київ, вул. Картвелішвілі, 6 у Святошинському районі м. Києва на визначених цим договором умовах.

У відповідності до розділу 2 договору № 7/7 внеском позивача до дольової діяльності мали бути:

-земельна ділянка, яка належить йому на праві оренди з правом будівництва на ній житлового комплексу;

-затверджена в установленому порядку проектно-кошторисна документація та необхідні вихідні дані, що включало в себе здійснення стороною-1 функцій замовника будівництва, коригування та узгодження проектно-кошторисної документації, а також укладення договорів з проектними організаціями.

В свою чергу, відповідач зобов'язався внести у дольову діяльність фінансування та здійснити будівництво об'єкту, що включає:

-збір і підготовку технічної документації, необхідної для будівництва об'єкту, отримання дозвільної документації на здійснення будівництва, організація будівництва об'єкту і введення його в експлуатацію, укладення договорів з підрядними та субпідрядними організаціями, постачальниками будматеріалів, залучення коштів від третіх осіб під будівництво квартир, нежилих приміщень та паркінгів, а також всіх інших дій, які необхідні для досягнення мети та виконання обов'язків за цим договором.

Відповідно до п. 2.2.3 договору № 7/7 відповідач зобов'язався забезпечити повне фінансування будівництва об'єкту.

Як встановлено матеріалами справи, між позивачем та відповідачем було укладено додаткові угоди № 1, № 2, № 3 до договору № 7/7.

За умовами додаткової угоди № 1 від 13.04.2005 р. сторони погодили умови розподілу площ об'єкту та підписання акту про розподіл площ об'єкту.

Додатковою угодою № 2 від 15.08.2005 р. сторонами встановлено зобов'язання відповідача перерахувати на розрахунковий рахунок позивача грошові кошти у розмірі 174 233,04 грн. для забезпечення фінансування передпроектних робіт по об'єкту до 07.11.2005 р.

Додатковою угодою №3 від 08.11.2005 р. сторонами погоджено обов'язок відповідача перерахувати на розрахунковий рахунок позивача грошові кошти в розмірі 174 233,04 грн. для забезпечення фінансування проектних робіт по об'єкту відповідно до графіку оплат.

Як встановлено судами, на виконання умов договору №7/7 та додаткових угод до нього позивач отримав вихідні дані на будівництво, замовив і оплатив виконання передпроектних та проектних робіт, отримав проектну документацію стадії «П», позитивний висновок комплексної державної експертизи проекту, погодження проектної документації у Головному управлінні містобудування, архітектури та дизайну міського середовища, замовив і оплатив виготовлення робочої документації на будівництво, отримав дозвіл на виконання будівельних робіт.

Фінансування витрат на передпроектні роботи, виготовлення проектної документації та інших витрат, які були необхідними на підготовчій стадії будівництва, здійснювалось в повному обсязі відповідачем шляхом перерахування відповідних коштів на розрахунковий рахунок позивача згідно додаткових угод №2 та №3 до договору № 7/7.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі п. 3.3.1.12 договору №7/7 відповідач прийняв на себе обов'язок профінансувати пайову участь на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста.

Приписами статті 27 Закону України "Про планування та забудову територій" який був чинний на момент виникнення правовідносин між сторонами і регулював відносини, що виникають при спорудженні об'єктів будівництва, обов'язок зі сплати пайової участі у створенні інженерно-транспортної інфраструктури населених пунктів був покладений саме на замовника, який має намір здійснити будівництво об'єктів містобудування у населеному пункті.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про планування та забудову територій" у чинній на момент виникнення правовідносин редакції, договір на відрахування пайової участі укладався органом місцевого самоврядування саме із замовником, який є особою, що має право власності або користування земельною ділянкою для спорудження об'єкту містобудування.

24.12.2007 р. між ТОВ "Кімет-Плюс", як забудовником, та Головним управлінням економіки та інвестицій виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), як Головним управлінням, укладено договір №1166, за умовами п. 1.1 якого його предметом є сплата забудовником пайової участі (внесків) на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва, у зв'язку з будівництвом житлового комплексу (загальна площа квартир 19 160,60 кв.м) з вбудованими приміщеннями (площа магазинів - 150,78 кв.м) соціального призначення, побутовими приміщеннями (в тому числі: будинок побуту - 1 022,11 кв.м, перукарня - 58,49 кв.м), кіноконцертного залу площею 2 660,71 кв.м, підземним паркінгом площею 3 437,00 кв.м та відкритою автостоянкою площею 504,00 кв.м на вул. Картвелішвілі, 6 у Святошинському районі м. Києва.

Вищевказаний договір №1166 було укладено відповідно до рішення Київської міської ради №271/431 від 27.02.2003 р. "Про пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва" (зі змінами), яким (п. 2.6) зокрема визначено, що договір про пайовий внесок укладається між містом (Управлінням) та інвестором (забудовником), отже обов'язок сплати пайової участі (внесків) за цим правочином покладено на забудовника, тобто на позивача.

З матеріалів справи вбачається, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кімет-Плюс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Стиль-Блюз" 20.12.2007 р. було укладено договір безвідсоткової фінансової допомоги № 1/12, відповідно до умов якого відповідач зобов'язався надати позивачу безвідсоткову фінансову допомогу на умовах її повернення, а позивач повернути отриману фінансову допомогу у встановлені договором строки.

Сума фінансової допомоги становить 4 823 860, 00 грн. та надається щомісячними траншами з січня 2008 р. по липень 2008 р., 25 числа кожного місяця.

24.12.2007 р. сторони уклали додаткову угоду до договору № 1/12, передбачивши, що надання коштів здійснюється на підставі розрахунку, який позивач надає відповідачу за один день до дати здійснення чергового платежу, крім того, встановивши, що договір пайової участі від 20.12.2007 р. укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кімет-Плюс" та Головним управлінням економіки та інвестицій виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) є невід'ємною частиною договору № 1/12, сплата фінансової допомоги здійснюється частинами та коригується на індекс інфляції, що дзеркально відображає відповідні умови договору пайової участі.

Пунктом 3 додаткової угоди визначено, що договір №1166 від 24.12.2007 р. є додатком до договору безвідсоткової фінансової допомоги №1/12 від 20.12.2007 р.

Всього за договором №1/12 відповідачем було перераховано позивачу з урахуванням коригування платежів на індекс інфляції, штрафних санкцій за несвоєчасну оплату коштів нарахованих відповідно до договору пайової участі 5 510 590, 25 грн.

Так, приймаючи рішення у даній справі суди попередніх інстанцій виходили з того, що договір безвідсоткової фінансової допомоги №1/12 не є додатковою угодою до договору №7/7 дольової участі, адже вказані договори хоч і укладені між тими ж сторонами, проте регулюють правовідносини, які мають різний предмет та різні умови.

Також, суди зауважили, що співпадіння сум, порядку і строків оплати за договорами №1166 та №1/12 не впливають на обставини відповідності спірного договору законодавству й не являються підтвердженням його удаваності, а тому не можуть бути підставою для визнання його недійсним.

Крім того, місцевий господарський та суд апеляційної інстанції вказали, що укладаючи спірний договір сторони передбачили всі його істотні умови, в тому числі: предмет договору, ціну, строк, порядок надання та повернення безвідсоткової фінансової допомоги, а співпадіння сум та строків з іншим договором не свідчить про удаваність оскаржуваного правочину.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що вимоги про визнання договору №1/12 з додатковою угодою до нього від 24.12.2007 р. удаваним правочином та про визнання недійсними до нього п.п.1.2, 2.1 та 2.3 цього договору не підлягають задоволенню.

Суди попередніх інстанцій вказали і про необґрунтованість вимоги про визнання грошових коштів в сумі 5 510 590,25 грн., сплачених відповідачем на користь позивача за договором №1/12, внеском відповідача до дольової діяльності сторін з будівництва житлового комплексу з вбудованими приміщеннями соціального призначення, прибудованими приміщеннями кіноконцертного залу та підземним паркінгом на земельній ділянці за адресою: м. Київ, вул. Картвелішвілі, 6.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, зауважує про наступне.

У відповідності до ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно приписів ст. 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.

Приписами ст. 1131 Цивільного кодексу України договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Відповідно до ст. 1132 Цивільного кодексу України за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.

Згідно ст. 1133 Цивільного кодексу України вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки. Вклади учасників вважаються рівними за вартістю, якщо інше не випливає із договору простого товариства або фактичних обставин. Грошова оцінка вкладу учасника провадиться за погодженням між учасниками.

Приписами ч. 1 ст. 1134 Цивільного кодексу України встановлено, що внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом. Внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном.

Згідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За приписами ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Положеннями ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені ст. 216 Цивільного кодексу України, можуть застосовуватись тільки у випадку,коли правочин, який сторони насправді вчинили,є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

Згідно до статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції зауважує, що обґрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивачем при зверненні до суду не було доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно договору оренди від 13.07.2004 р., Київська міська рада (орендодавець) надала ТОВ «Кімет-Плюс» на умовах оренди земельну ділянку за адресою: м. Київ, вул. Картвелішвілі, 6 у Святошинському р-н.

Відповідно до п. 3 договору його укладено на 3 роки.

Дія договору оренди земельної ділянки наданої ТОВ «Кімет-Плюс» закінчилась у 2007 році.

В матеріалах справи відсутні докази того, що вищевказаний договір оренди земельної ділянки було продовжено на новий термін.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції зауважує про те, що позивачем були порушені істотні умови договору №7/7, а саме розділ 2 - внесок земельної ділянки до дольової діяльності, адже у 2007 році у нього було відсутнє право на земельну ділянку у зв'язку із закінченням строку дії договору оренди землі.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції наголошує, що договір безвідсоткової фінансової допомоги №1/12 міг би бути додатковою угодою до договору №7/7 дольової участі, але тільки за умови виконання позивачем своїх зобов'язань в частині надання земельної ділянки для спорудження об'єкту містобудування.

Відповідно до приписів 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що висновки судів попередніх інстанцій, відповідають встановленим обставинам справи і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, пов'язані з переоцінкою доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції і не є такими, що тягнуть за собою скасування оскаржуваних рішень.

За таких обставин касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кімет-Плюс» залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2015 р. у справі № 910/6506/14 господарського суду міста Києва залишити без змін.

Головуючий суддя В. Корсак

Судді: М. Данилова

Т. Данилова