ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2015 року Справа № 910/24789/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Губенко Н.М.,суддів:Барицької Т.Л., Картере В.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.10.2015та на рішеннягосподарського суду міста Києва від 02.06.2015у справі№910/24789/14 господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"доКомунального підприємства "Відрадненське" Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації" треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1.Комунальне підприємство "Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду" Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації; 2.Комунальне підприємство "Головний інформаційно-обчислювальний центр" Київської міської державної адміністрації;про стягнення 2 553 867,58 грн. в судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача Кисловська В.В.,

- відповідача Савчук П.А.,

- третьої особи - 1 повідомлений, але не з'явився,

- третьої особи - 2 повідомлений, але не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.06.2015 у справі №910/24789/14 (суддя Мандриченко О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.10.2015 (судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І., Шапран В.В.), частково задоволений позов Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (надалі позивач/скаржник/ПАТ "АК "Київводоконал") до Комунального підприємства "Відрадненське" Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації" (надалі відповідач/КП "Відраденське"), треті особи у справі: Комунальне підприємство "Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду" Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації та Комунальне підприємство "Головний інформаційно-обчислювальний центр" Київської міської державної адміністрації про стягнення 2 553 867,58 грн.; за рішенням, стягнуто з відповідача 500 453,74 грн. основного боргу та 10 009,07 грн. витрат по сплаті судового збору.

Позивач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями в частині позовних вимог, в задоволенні яких судами було відмовлено, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права, просить рішення та постанову скасувати, і справу направити на новий розгляд.

Учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду даної справи.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Предметом даного спору є вимога позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 2 046 474,22 грн., 255 511,46 грн. інфляційних втрат, 43 443,32 грн. 3% річних, 106 114,87 грн. пені, 102 323,71 грн. штрафу.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилається на порушення відповідачем договору на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі №08204-А/2-09 від 01.04.2008.

Суди попередніх інстанцій, частково задовольняючи позовні вимоги, встановили, що між позивачем та відповідачем 01.04.2008 був укладений договір на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі №08204-А/2-09, відповідно до умов якого, позивач (постачальник за договором) зобов'язався надавати відповідачу (абоненту) послуги з постачання питної води та на підставі пред'явленого абонентом дозволу на скид стічних вод у систему каналізації м. Києва приймати від нього стічні води у систему каналізацій м. Києва відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації м. Києва, а абонент зобов'язується здійснювати своєчасну оплату наданих йому послуг.

Спір виник між сторонами у справі з підстав несплати відповідачем позивачу наданих останнім послуг; так, як встановили суди, вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, позивачем заявлено до стягнення з відповідача наступну заборгованість: 235 666,29 грн. заборгованість за кодом населення 6-1569, 1 810 880,17 грн. заборгованість за кодом 9-51569 (холодна вода на підігрів та стоки), з яких: 1 070 589,36 грн. - вода на підігрів, 740 290,81 грн. - стоки, а також нараховані позивачем на загальну суму заборгованості штрафні санкції та пеня.

Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення з відповідача 1 070 589,36 грн. (вода на підігрів), суди попередніх інстанцій виходили з того, що умовами укладеного між позивачем та відповідачем договору, не передбачено надання таких послуг як подача води на підігрів, а тому, відповідач не зобов'язаний сплачувати послуги, які він по факту не отримує, з чим погоджується суд касаційної інстанції з огляду на таке.

Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах та селищах України, затверджені наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.08 (Правила № 190), які відповідно до ст. 3 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" є частиною законодавства у сфері питного водопостачання.

У пункті 1.2 Правил № 190 надані визначення, зокрема, наступних термінів: виробник послуг централізованого водопостачання та водовідведення - суб'єкт господарювання, що виробляє або створює послуги з централізованого водопостачання та водовідведення (далі - виробник); вузол обліку - комплект засобів вимірювальної техніки, занесених до Державного реєстру вимірювальної техніки, що призначені для вимірювання і реєстрації результатів вимірювання та обладнання для влаштування вузла відповідно до вимог нормативних документів; замовник послуг з централізованого водопостачання та водовідведення - споживач або суб'єкт господарювання, який має намір здійснити будівництво (реконструкцію) об'єкта архітектури з наступним його приєднанням до систем централізованого питного водопостачання та водовідведення; межа балансової належності - лінія розподілу елементів систем водопостачання та водовідведення і споруд на них між власниками або користувачами.

Також, відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" та підпункту 5 пункту 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення.

Згідно з вимогами п. п. 2.1, 2.2 та 3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.08, договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України "Про питну воду і питне водопостачання" та "Про житлово-комунальні послуги". Істотні умови договору між виробником та споживачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення визначаються відповідно до Закону України "Про житлово-комунальні послуги". Суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.

Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів, фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності. Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

Тобто, змістом наведеного пункту Правил № 190 визначено, що розрахунок за спожиту гарячу воду повинен проводитися з балансоутримувачем бойлеру.

Однак, як встановлено судами, відповідач не має в повному господарському віданні, оперативному управлінні, користуванні, концесії бойлери, теплові пункти, котельні, й протилежного позивачем не доведено, а умовами укладеного між сторонами договору передбачено постачання позивачем відповідачу питної води, і не містять зобов'язань відповідача оплачувати вартість води, яка буде постачатись йому з теплових пунктів, які не знаходяться на його обліку, у вигляді гарячої води; вказаний договір не регулює відносини сторін з приводу постачання відповідачеві холодної води для виготовлення гарячої води та сплати її вартості, а інші договори, які б регулювали такі відносини між сторонами, в матеріалах справи відсутні.

Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача вартості холодної води, яка була поставлена позивачем на теплові пункти для підігріву, правомірно не було задоволено судами попередніх інстанцій, адже позивачем безпідставно включено до розрахунку основного боргу суму заборгованості за надані послуги з постачання холодної води для її підігріву стосовно теплових пунктів (бойлерів), які не перебувають на балансі відповідача у розмірі 1 070 589,36 грн.

В той же час, суд касаційної інстанції вважає передчасним висновки в частині часткового задоволення судами попередніх інстанцій позовних вимог про стягнення з відповідача 500 453,74 грн. заборгованості зі сплати за стоки по коду 9-51569, про відмову в стягненні з відповідача 235 666,29 грн., а також інфляційних, 3% річних, пені штрафу, з огляду на таке.

Відповідно до положень постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення має бути викладено чітко, зрозуміло, грамотно (тобто не містити граматичних і стилістичних помилок, виправлень). Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Так, відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача 235 666,29 грн. основного боргу по коду 9-1569 (населення), суд першої інстанції (а.с. 19, том 4) виходив з того, що кошти, сплачені мешканцями за питну воду на рахунки відповідача не надходять, а спрямовуються на транзитний рахунок КП ГІОЦ, який розщеплює ці кошти безпосередньо ПАТ "АК "Київводоканал" за холодну воду та водовідведення холодної води, холодну воду для підігріву, водовідведення гарячої води, а тому, відповідач не може нести відповідальності та з нього не може бути стягнуто вказану суму, оскільки кошти від населення до нього не надходять.

В той же час, на сторінці 17, том 4, місцевий господарський суд, встановлюючи обставини даної справи, зазначає, що по вказаному коду - 9-1569 (населення) у відповідача наявна перед позивачем переплата у сумі 239 837,07 грн., яку зараховує в рахунок заборгованості відповідача перед позивачем за стоки по коду 9-51569, та стягує з відповідача не 740 290,81 грн. заборгованості по стокам, а 500 453,74 грн. (740 290,81 - 239 837,07=500 453,74 грн.).

Отже, рішення місцевого господарського суду містить щонайменш два суперечливі та взаємовиключні висновки, а саме: - здійснення розрахунків населенням за холодну воду та водовідведення холодної води, холодну воду для підігріву, водовідведення гарячої води (код-9-1569), не з відповідачем, а з КП ГІОЦ та - наявність у відповідача перед позивачем по коду 9-1569 переплати у сумі 239 837,07 грн.

Крім того, суд першої інстанції, зараховуючи встановлену судом переплату відповідача перед позивачем по коду 9-1569 в розмірі 239 837,07 грн. в рахунок заборгованості відповідача перед позивачем по сплаті за стоки по коду 9-51569, не зазначив жодної норми права, яка надавала б суду право здійснювати таке зарахування, порушивши при цьому норми процесуального права стосовно меж позовних вимог. Відтак висновок суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості за договором саме в сумі 500 453,74 грн. слід визнати передчасним як такий, що не ґрунтується на повному дослідженні обставин справи і доказів у ній.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Водночас, апеляційний господарський суд, переглядаючи повторно дану справу, наведеного вище не врахував та не виправив допущені судом першої інстанції порушення, про які вказувалося вище, незважаючи на те, що в апеляційній скарзі позивач зазначав про них.

Суд касаційної інстанції, в свою чергу, не може залишити поза увагою такі порушення судів попередніх інстанцій, але не може їх і виправити в силу обмежених повноважень останнього, оскільки це призвело б до встановлення нових обставин справи, що знаходиться поза компетенцією суду касаційної інстанції. Значимість таких висновків судів попередніх інстанцій має велике значення, оскільки істотно впливає на дійсний розмір заборгованості відповідача перед позивачем, а відтак у вказаних частинах рішення та постанову слід скасувати з передачею справи на новий розгляд, під час якого врахувати наведене та вирішити дану справу з дотриманням норм процесуального та матеріального права.

Крім того, колегія суддів вважає передчасними висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат, 3 відсотків річних, пені та штрафу з підстав неподання позивачем доказів, які б свідчили про неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань по договору в сумі 1 546 020,48 грн. (2 046 474,22 грн. /основна заборгованість заявлена до стягнення позивачем/ - 500 453,74 грн. /стягнута судами попередніх інстанцій/), оскільки, навіть виходячи із висновку суду про наявність у відповідача перед позивачем заборгованості у розмірі 500 453,74 грн., судам попередніх інстанцій слід було здійснити дослідження підставності нарахування позивачем на вказану суму інфляційних втрат, 3% річних, пені та штрафу, а не відмовляти в цілому в стягненні з відповідача вказаних штрафних санкцій та наслідків невиконання грошового зобов'язання (інфляційні та 3% річних).

Не встановивши, таким чином, усього кола обставин, що входять до предмета доказування в даній справі, зазначені судові інстанції припустилися порушення вимог частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Водночас згідно з пунктом 3 статті 1119 названого Кодексу касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Виходячи з наведеного, суд касаційної інстанції приходить до висновку про направлення на новий розгляд даної справи в частині розгляду позовних вимог про стягнення з відповідача 975 884,86 грн. (2 046 474,22 грн. /розмір основної заборгованості/ - 1 070 589,36 грн. - вода на підігрів), а також в частині розгляду вимог про стягнення інфляційних втрат в розмірі 255 511,46 грн., 3% річних в розмірі 43 443,32 грн., пені в розмірі 106 114,87 грн., штрафу в розмірі 102 323,71 грн. Під час нового розгляду даної справи, господарському суду першої інстанції слід визначити суму заборгованості за послуги, надані за договором, з урахуванням викладеного в цій постанові, витребувавши при призначенні справи до розгляду у позивача детальний розрахунок такої заборгованості та, відповідно до визначеної суми й періоду прострочення зобов'язання, розрахунок штрафних санкцій, передбачених законодавством та договором; дати встановленим обставинам та доводам сторін належну правову оцінку; правильно застосувати норми матеріального і процесуального права та вирішити спір згідно з вимогами закону.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" задовольнити частково.

В частині відмови у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" про стягнення з Комунального підприємства "Відрадненське" Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації" 1 070 589,36 грн. основного боргу постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.10.2015 та рішення господарського суду міста Києва від 02.06.2015 у справі №910/24789/14 залишити без змін.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.10.2015 та рішення господарського суду міста Києва від 02.06.2015 у справі №910/24789/14 в частині позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" про стягнення з Комунального підприємства "Відрадненське" Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації" 975 884,86 грн. основного боргу, інфляційних втрат в розмірі 255 511,46 грн., 3% річних в розмірі 43 443,32 грн., пені в розмірі 106 114,87 грн., штрафу в розмірі 102 323,71 грн., судового збору у розмірі 10 009,07 грн. скасувати і у вказаних частинах справу направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Н.М. Губенко

Судді: Т.Л. Барицька

В.І. Картере