ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2015 року Справа № 910/12616/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Черкащенко М.М. (головуючий), Вовк І.В. (доповідач), Нєсвєтова Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2015 року у справі № 910/12616/15 за позовом публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" до дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2015 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості в сумі 3 968,22 грн., пені в сумі 714,28 грн., 7% штрафу в сумі 277,78 грн., 3% річних у сумі 357,74 грн. та 326,73 грн. інфляційних сум.

Позов обґрунтовано невиконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу від 13.10.2010 року № 249-К/88/234-у щодо своєчасної оплати поставленого товару.

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.07.2015 року (суддя Яковенко А.В.) позов задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 3 968,22 грн., 357,47 грн. інфляційних сум та 3% річних у сумі 193,10 грн., а в решті позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2015 року (судді: Коршун Н.М., Алданова С.О., Дикунська С.Я.) зазначене рішення суду першої інстанції скасовано, та в позові відмовлено.

У касаційній скарзі позивач вважає, що судом апеляційної інстанції порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняту ним постанову скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Відзив на касаційну від відповідача до суду не надходив.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, 13.10.2010 року між ДП "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України", правонаступником якої є позивач (продавець), та ДП "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України" (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 249-К/88/234-у, за умовами якого продавець зобов'язується продати, а покупець прийняти та оплатити запасні частини та матеріали (продукція), відповідно до специфікації, яка є невід'ємною частиною цього договору.

У п. 3.2. договору сторони визначили, що загальна сума договору становить 3 968,22 грн., враховуючи ПДВ 20 % 661,37 грн.

Пунктами 3.4., 3.5. договору передбачено, що продавець після поставки продукції та підписання сторонами відповідної видаткової накладної, виписує рахунок-фактуру, у якому зазначається ціна та вартість поставленої продукції згідно зі специфікацією до цього договору.

Покупець здійснює 100% оплату вартості продукції протягом 5 днів після отримання рахунка-фактури шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця, зазначеного в розділі 10 договору.

Відповідно до п. 4.2. договору факт поставки продукції підтверджується видатковою накладною, яка підписується повноважними представниками сторін у день отримання продукції.

За п. 4.4. договору датою поставки продукції визнається дата, вказана в накладній про прийняття продукції.

На виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачу продукцію, визначену специфікацією, на загальну суму 3 968,22 грн., що підтверджується видатковими накладними: від 13.10.2010 року № 06/10-2015; від 13.10.2010 року № 08/10-2011; від 13.10.2010 року № 14/10-2009; від 13.10.2010 року № 5/10-2005; від 13.10.2010 року № 16/10-2025; від 13.10.2010 року № 18/10-2008; від 13.10.2010 року № 20/10-2026.

Предметом даного судового розгляду є вимоги продавця до покупця про стягнення заборгованості, пені, штрафу, 3% річних та інфляційних сум у зв'язку з невиконанням зобов'язання за договором купівлі-продажу щодо оплати одержаної продукції.

Висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позову в частині стягнення заборгованості, 3% річних та частини інфляційних сум обґрунтовано наявністю у відповідача зобов'язання з оплати одержаного товару за договором, а відмову в позові про стягнення неустойки мотивовано спливом позовної давності, та решти інфляційних сум - власним перерахунком належних до стягнення зазначених сум.

Суд апеляційної інстанції висновок про скасування рішення місцевого господарського суду та відмову в позові мотивував зверненням позивача до суду з даним позовом поза межами строку позовної давності та відсутністю підстав вважати, що складені між сторонами акти звірки можуть вважатися належними доказами переривання строку позовної давності, оскільки у зазначених актах відсутні посилання на договір купівлі-продажу від 13.10.2010 року № 249-к/88-234-у або на видаткові накладні, як на підставу виникнення боргу, а отже не вбачається можливим встановити факти визнання відповідачем боргу саме за цим договором.

Згідно із статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. Отже, обов'язок покупця оплатити товар (з огляду на ст. 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття.

Водночас, за п. 3.5 договору покупець зобов'язується оплатити 100 % вартості товару протягом 5 днів після отримання рахунка-фактури шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця, зазначеного в розділі 10 договору.

Разом з цим, рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, а, відтак, ненадання рахунку фактури не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 ЦК України, та не є простроченням кредитора в розумінні ст.613 ЦК України, а тому наявність або відсутність рахунку фактури не звільняє ДП "Укравтогаз" від обов'язку сплатити грошові кошти за поставлений товар (аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду України від 29.09.2009 року № 37/405).

В той же час, відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За ч.ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Відповідно до пункту 4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 року № 10 правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 ЦК України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. При цьому господарським судом слід мати на увазі таке.

У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, серед іншого, і підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що поставка товару позивачем була здійснена 13.10.2010 року згідно з видатковими накладними від 13.10.2010 року, вартість якої відповідач не оплатив. Трирічний строк позовної давності сплив у жовтні 2013 року, тоді як позивач звернувся до господарського суду з позовом лише 18.05.2015 року, тобто з пропуском строку позовної давності.

Крім того, судами обох інстанцій встановлено, що 01.07.2012 року, 01.10.2013 року та 15.01.2013 року (тобто в межах трирічного строку позовної давності) представниками сторін підписано акти звірки взаєморозрахунків станом на 30.06.2013 року на загальну суму 1 091 584,19 грн., на 30.09.2013 року на загальну суму 137 469,50 грн. та на 31.12.2012 року на загальну суму 1 091 584,19 грн. відповідно.

При цьому, вказані акти звірки взаємних розрахунків правомірно оцінені судом апеляційної інстанції як такі, що не можуть вважатися обставиною переривання строку позовної давності заявлених у даній справі вимог, оскільки зазначені акти не містять посилань ні на договір від 13.10.2010 року № 249-к/88-234-у, ані на видаткові накладні від 13.10.2010 року.

Разом з цим, наявна у матеріалах справи довідка про облік дебіторської заборгованості відповідача перед позивачем, зокрема, за договором № 249-к/88-234-у, датована 04.03.2015 року та підписана головним бухгалтером позивача за відсутності підпису відповідача, що виключає можливість оцінки судом вказаної довідки обставиною переривання строку позовної давності.

Враховуючи вказане, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову в позові про стягнення заборгованості в сумі 3 968,22 грн., як і 3% річних в сумі 357,47 грн. та 326,73 грн. інфляційних сум у зв'язку зі спливом позовної давності.

В той же час, в частині позовних вимог про стягнення 714,28 грн. пені та 277,78 грн. штрафу, заявлених позивачем до стягнення на підставі ч. 2 ст. 231 ГК України, у зв'язку з порушенням відповідачем своїх зобов'язань, суд касаційної інстанції відзначає, що враховуючи приписи ст. 230, ч. 2 ст. 231 ГК України, а також те, що зобов'язання відповідача за договором купівлі-продажу від 13.10.2010 року № 249-к/88-234-у є грошовим, на них дія наведених норм матеріального права не поширюється, а тому висновок суду апеляційної інстанції про відмову в позові в зазначеній частині по суті є правильним, хоча й з наведенням іншого обгрунтування.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Виходячи з наведеного, суд апеляційної інстанції дав належну оцінку обставинам справи і, з урахуванням вимог застосованих правових норм та умов договору, дійшов правильного висновку про відмову в позові.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду.

За таких обставин, оскаржена постанова апеляційного господарського суду є законною й обґрунтованою, і тому підлягає залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.

З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2015 року - без змін.

Головуючий суддя М.Черкащенко

Судді І.Вовк

Н.Нєсвєтова