ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2015 року Справа № 909/438/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіКорсака В.А. суддів Данилової М.В., Данилової Т.Б.розглянувши матеріали касаційної скарги Державного підприємства "Макарівське лісове господарство"на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 24.09.2015у справі № 909/438/15 Господарського суду Івано-Франківської області за позовомДержавного підприємства "Макарівське лісове господарство"до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4простягнення 56 668, 05 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники :- - позивачаРибак Т.Ф.- - відповідачаОСОБА_6

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2015 року Державне підприємство "Макарівське лісове господарство" звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, в якій просило суд стягнути з відповідача на свою користь 56 668, 05 грн. грн. боргу та судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки лісопродукції № 53 від 26.02.2014 в частині розрахунків за товар.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 12.05.2015 (суддя Грица Ю.І.) у даній справі позов задоволено повністю. Судове рішення мотивоване доведеністю та обґрунтованістю позовних вимог.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24.09.2015 (головуючий Матущак О.І., судді: Михайлюк О.В., Скрипчук О.С.) вказане рішення суду скасовано. Прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено повністю. Судові витрати по оплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладено на позивача.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, Державне підприємство "Макарівське лісове господарство" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на не правильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції - залишити в силі.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 не надіслала відзив на касаційну скаргу, що в силу положень статті 1112 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій на підставі поданих до матеріалів справи доказів встановлено, що 26.02.2014 між Державним підприємством "Макарівське лісове господарство", як постачальником (позивачем у справі), та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, як покупцем (позивачем у справі), укладено договір купівлі-продажу № 53.

За умовами цього договору, постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця, а останній зобов'язується у порядку та на умовах, передбачених цим договором, прийняти та оплатити товар (лісопродукцію).

В пунктах 2.2., 3.1., 3.2., 3.3. сторони узгодили, що оплата вартості (ціни) товару здійснюється покупцем на умовах після оплати або передоплати за домовленістю сторін на підставі виставлених рахунків. Товар постачається покупцем партіями на підставі заявок покупця та відповідних супровідних документів. Заявка на поставку товару може бути здійснена покупцем у письмовій формі та направлена по факсу, електронній пошті, поштовим відправленням, доставлена особисто або у інший зручний спосіб, який буде погоджений сторонами. У заявці покупця повинно зазначатися повний перелік та найменування товару, його кількість, вартість, строки та умови поставки, умови оплати вартості товару та інші необхідні дані, а також повинна бути зазначена посада та прізвище відповідальної особи і її підпис. Датою поставки товару покупцю вважається дата фактичної передачі йому товару та підписання уповноваженими представниками сторін відповідних супровідних документів.

Як вбачається з матеріалів справи, спір виник у зв'язку з тим, що відповідач не розрахувався з позивачем за поставлений товар, що стало підставою для звернення останнього з позовом про стягнення боргу.

Колегія вважає висновок суду апеляційної інстанції про відмову у позові обґрунтованим, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 193, частини першої, другої статті 265, частини шостої статті 267 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. А за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються положення ЦК України (далі по тексту - ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

За договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Договором може бути передбачено відвантаження товарів вантажовідправником (виготовлювачем), що не є постачальником, та одержання товарів вантажоодержувачем, що не є покупцем, а також оплата товарів платником, що не є покупцем.

Згідно з ст.ст. 627, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи наведені положення законодавства та умови укладеного сторонами договору, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оплата товару здійснюється післяплатою або передоплатою на підставі виставлених рахунків, при цьому товар поставляється разом з супровідними документами, які повинні бути підписані уповноваженими особами на поставку-прийняття товару.

Колегія погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що в основу рішення суду першої інстанції покладено недостатньо обґрунтований висновок про отримання відповідачем поставленого товару на підставі товарно-транспортних накладних, копії яких залучені судом до матеріалів справи, враховуючи наступне.

Так, при вирішенні даного судового спору, місцевий господарський суд не врахував, що в матеріалах справи відсутні довіреності на прийняття товару, видані відповідачем, на відповідальну особу вантажоодержувача. Більше того, частина товарно-транспортних накладних, наданих позивачем до матеріалів справи, а саме: №№ 08154, 08155 від 23.05.2014; №№ 740102, 08156, 08157 від 24.05.2014; №№ 08158, 08159 від 26.05.2014; №№ 08160, 08161, 08162, 08166, 08167, 08088 від 27.05.2014 (а.с.34-46) взагалі не підписані відповідальною особою вантажоодержувача, що не заперечується відповідачем.

Таким чином, апеляційним господарським судом встановлено, що вказані товарно-транспортні накладні не відповідають ознакам первинних документів, оскільки не оформлені у відповідності до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".

Крім того, висновок суду першої інстанції про те, що у період з 27.02.2014 по 30.05.2014 відповідачем було частково оплачено лісопродукцію, що підтверджується доданими до матеріалів справи копіями прибуткових касових ордерів та виписок по особових рахунках також є недостатньо обґрунтованим, оскільки із цих документів не вбачається, що часткова оплата була здійснена на виконання договору № 53 від 26.02.2014, а зважаючи на те, що окрім цього договору, між сторонами існують і інші правовідносини, немає підстав стверджувати, що така оплата була частковим виконанням договору № 53 від 26.02.2014.

На підставі сукупності поданих до матеріалів справи доказів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що обставини, викладені у позовній заяві, не були доведені у встановленому законом порядку належними і допустимими засобами доказування.

Колегія вважає, що апеляційний господарський суд правомірно скасував рішення місцевого господарського суду, як таке, що прийняте при неповно з'ясованих обставинах справи з прийняттям нового рішення про відмову у позові.

Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції вірно застосовані норми матеріального та процесуального права.

В своїй касаційній скарзі скаржник фактично просить вирішити питання про достовірність поданих ним доказів, які на його думку, в зв'язку з вибірковим підходом до їх оцінки були безпідставно відхилені судом апеляційної інстанції, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.09.2015 у справі № 909/438/15 залишити без змін.

Головуючий суддя В.А. Корсак

С у д д і М.В. Данилова

Т.Б. Данилова