ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 грудня 2015 року Справа № 908/3641/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Божок В.С.- головуючого, Гоголь Т.Г., Сибіги О.М.перевіривши матеріали касаційної скаргитовариства з обмеженою відповідальністю "МП "ПМК"на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 23.09.2015 у справігосподарського суду Запорізької областіза позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "МП "ПМК" доприватного акціонерного товариства "Запорізький електровозоремонтний завод"простягнення 203 298, 41 грнв судовому засіданні взяли участь представники:від позивача:не з'явились;від відповідача:Мальчев В.Є. - дов. №4729 від 23.09.2015;
ВСТАНОВИВ:
Рішенням від 23.07.2015 господарського суду Запорізької області (суддя: Давиденко І.В.) в задоволені позовних вимогах відмовлено.
Постановою від 23.09.2015 Київського апеляційного господарського суду (судді: Малашкевич С.А. - головуючий, Колодова О.В., Мартюхіна Н.О.) рішення від 23.07.2015 господарського суду Запорізької області залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що відповідно умов договору поставки замовник здійснює оплату поставленого товару протягом 90 банківських днів з дня підписання сторонами за цим договором акту приймання-передачі товару, оскільки акти підписані відповідачем лише 25.05.2015, тому строк виконання грошових зобов'язань не настав.
Не погоджуючись з судовими рішеннями, ТОВ "МП "ПМК" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що судами порушені норми матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 612, 614 Цивільного кодексу України; ст.36 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник вказує, що умовами договору не визначено обов'язку позивача складати та передавати акти приймання-передачі товару та акти були отримані відповідачем під час приймання-передачі товару.
ПАТ "Запорізький електровозоремонтний завод" у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову від 23.09.2015 Донецького апеляційного господарського суду залишити без змін.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним частково задовольнити касаційну скаргу.
Господарськими судами встановлено, що 25.11.2014 ПАТ "Запорізький електровозоремонтний завод" (замовник) та ТОВ "МП "ПМК" (постачальник) уклали договір поставки №140448 (далі-договір - 1) та 04.12.2014 договір поставки № 140466 (далі - договір - 2), за умовами яких постачальник зобов'язується у 2014 році поставити (передати у власність) замовнику товари, зазначені в специфікаціях - додатку (ах) до цього договору.
Пунктом 4.2 договорів 1 та 2 сторони передбачили, що замовник здійснює оплату поставленого товару протягом 90 банківських днів з дня підписання сторонами за цим договором акту приймання-передачі товару та отримання замовником оригіналу рахунку на оплату товарів. В актах приймання-передачі товару сторони за цим договором повинні зазначити найменування, асортимент, кількість та ціну товарів, номер та дату договору, номер та дату заявки на постачання товару, дату отримання постачальником заявки на постачання товару, реквізити видаткової накладної за якою отриманий товар, інші відомості при необхідності. Акт приймання-передачі товару повинен бути скріплений печатками сторін за договором, у разі якщо акт приймання-передачі товару не скріплений печатками сторін за договором, він вважається не підписаним.
Відповідно п.5.2 договорів 1 та 2 місце та умови поставки товарів: товар поставляється за рахунок та транспортом постачальника на склад замовника на умовах DDP (згідно ІНКОТЕРМС 2000).
На виконання зобов'язань за договором-1, позивачем 03.12.2014 поставлено відповідачу товар на загальну суму 103343,34 грн., що підтверджується двосторонньою підписаною видатковою накладною № РН-347 без зауважень та заперечень. За договором-2, позивачем 10.12.2014 поставлено відповідачу товар на загальну суму 66560,88 грн., що підтверджується двосторонньою підписаною видатковою накладною №РН-348 без зауважень та заперечень з боку замовника.
Як встановлено господарськими судами у зв'язку з відсутністю у позивача власного транспорту, позивач залучив перевізника - ТОВ "Медіум сталь". Згідно письмових пояснень директора ТОВ "Медіум сталь", які містяться в матеріалах справи, представником ТОВ "МП "ПМК" передані представнику ПАТ "Запорізький електровозоремонтний завод" товаросупровідні документи, зокрема, видаткові накладні в 2 екз., товарно-транспортна накладна в 3 екз., рахунок на оплату в 1 екз., сертифікат якості на товар в 1 екз., акти приймання - передачі в 2 екз. Однак, отриманий за вказаними вище видатковими накладними товар відповідачем не оплачений. Претензій щодо якості та комплектності поставленого товару від відповідача не надходило.
Відповідно ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
У відповідності ст. 526 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Наявність зобов'язання у відповідача щодо оплати за отриманий товар випливає безпосередньо зі змісту ст. 692 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Отже, зобов'язання оплатити товар не ставиться в залежність від звернення до нього з окремою вимогою в порядку ст. 530 Цивільного кодексу України.
Відповідно ч.1 ст. 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
Факт отримання товару відповідачем та видаткові накладні №РН-347 від 03.12.2014, №РН-348 від 10.12.2014, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійними підставами для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар, тобто строк виконання грошового зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу та поставки, встановлений ст.692 Цивільного кодексу України і не може ставитись у залежність від звернення кредитора до боржника з вимогою, в порядку частини другою статті 530 Цивільного кодексу України.
Господарські суди дійшли висновку, що загальні положення частини другої статті 530 Цивільного кодексу України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин сторін, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин поставки (купівлі-продажу), чітко встановлений зазначеною спеціальною нормою права - покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.
Відмовляючи в задоволені позовних вимог господарські суди дійшли висновку, що сторони у договорах поставки визначили строк оплати товару, а саме протягом 90 банківських днів з дня підписання сторонами за цим договором акту приймання-передачі товару та отримання замовником оригіналу рахунку на оплату товарів. Враховуючи, що акти приймання-передачі товару відповідачем підписані лише 25.05.2015, тому обов'язок відповідача з оплати товару на час звернення з позовом до суду не настав.
Підпунктами 5.5 та 5.8 розділу 5 договору сторони визначили, що право власності на товар, зазначений у специфікації - додатку до цього договору, переходить до замовника з моменту підписання сторонами видаткової накладної та відсутності у замовника зауважень щодо якості, комплектності та асортименту товару. У разі наявності у замовника зауважень щодо якості,комплектності та асортименту товару, право власності на товар, зазначений у специфікації переходить до замовника з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі товару. Прийом товару здійснюється замовником у відповідності до умов цього договору, а також у відповідності до умов Інструкції №П-6 від 15.06.1965 "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по кількості" (далі - Інструкція П-6) та Інструкції №П-7 від 25.04.1966 "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по якості" (далі - Інструкція П-7), якщо умови вказаних вище інструкцій не суперечать умовам цього договору та/або чинному законодавству, то вказані інструкції застосовуються в частині що не суперечать умовам цього договору та/або чинному законодавству.
Як встановлено господарськими судами позивач свої зобов'язання за договором виконав, а відповідач не оплатив поставлений товар.
Касаційна інстанція вважає порушенням ст. 43 Господарського процесуального кодексу України у недосліджені судами обставин належного виконання позивачем своїх зобов'язань та обов'язку відповідача оплатити товар.
Господарськими судами при розгляді справи не надано належної оцінки тому, що до матеріалів справи надані первинні документи на суму поставки товару, факт поставки товару, кількість та якість переданого за договором товару підтверджено матеріалами справи та відповідачем не заперечується, весь товар прийнятий без зауважень, договором чітко не встановлено хто наділений обов'язком складати акти приймання-передачі товару та коли фактично позивачем надані акти приймання-передачі від 03.12.2014 та 10.12.2014. За твердженням позивача акти приймання-передачі товару надавались уповноваженому представнику ПАТ "Запорізький електровозоремонтний завод" разом із супровідними документами, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, рахунком на оплату, сертифікатом якості на товар. Господарськими судами також залишено поза увагою і не надано належної оцінки тому, що умовами договору не визначено зобов'язання позивача складати і передавати на підпис відповідні акти приймання-передачі, а також те, що п. 4.3 договору сторони передбачили, що до рахунку на оплату товарів додаються: податкова накладна, видаткова накладна, товарно-транспортна накладна (інші документи щодо транспортування товару). Відповідно Інструкцій № П-6 та № П-7 обов'язок складання актів приймання-передачі покладений на замовника при прийманні товару за кількістю та якістю.
Неповне з'ясування всіх обставин справи, які мають значення для справи, дає підстави для скасування ухвалених у справі судових рішень та передачі справи на новий розгляд.
Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки господарського суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
При вирішенні спору господарський суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні господарського суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.
Зважаючи на те, що відповідно ст.1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
При новому розгляді справи необхідно повно та всебічно з'ясувати всі обставини справи, дати їм належну правову оцінку та постановити законне та обґрунтоване рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст.1115, п.3 ст. 1119, ст.11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Постанову від 23.09.2015 Донецького апеляційного господарського суду та рішення від 23.07.2015 господарського Запорізької області зі справи №908/3641/15 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду Запорізької області.
Головуючий В.С. Божок
Судді Т.Г. Гоголь
О.М. Сибіга