ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2015 року Справа № 907/504/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Гончарука П.А.суддів Кондратової І.Д. Стратієнко Л.В. (доповідач)за участі представників: позивача: відповідачів: третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: не з'явився не з'явилися не з'явилися розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Православної релігійної громади Української православної церкви (Петро-Павлівська)на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 29 вересня 2015 рокуу справі№ 907/504/15за позовомРелігійної громади греко - католицької церквидоРахівської районної ради, Православної релігійної громади Української православної церкви (Петро-Павлівська)треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів:Закарпатська обласна державна адміністрація, Рахівська районна державна адміністраціяпро визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власностіВСТАНОВИВ:

У травні 2015 р. Релігійна громада греко-католицької церкви звернулася до Господарського суду з позовом до Рахівської районної ради та Православної релігійної громади Української православної церкви про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності ПРГ УПЦ на культову споруду (Петро-Павлівський храм), що знаходиться в с. Лазещина, Рахівського району, Закарпатської області, виданого виконавчим комітетом Рахівської районної ради 10.12.1991, зареєстрованого 10.12.1991 в Хустському МБТІ в реєстровій книзі № 1 під реєстровим № 1.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 15.07.2015 (суддя - Журавчак Л.С.) в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29.09.2015 (головуючий - Хабіб М.І., судді - Зварич О.В., Юрченко Я.О.) рішення Господарського суду Закарпатської області від 15.07.2015 скасовано та постановлено нове, яким позов задоволено.

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на культову споруду в с. Лазещина від 10.12.1991, видане виконавчим комітетом Рахівської районної ради народних депутатів Православній релігійній громаді Української православної церкви (Петро-Павлівська), с. Лазещина, Рахівського району, Закарпатської області, зареєстроване 10.12.1991 в Хустському міжрайонному БТІ в реєстровій книзі № 1 під реєстровим № 1.

В касаційній скарзі відповідач - Православна релігійна громада Української православної церкви (Петро-Павлівська), посилаючись на неповноту встановлення обставин справи при вирішенні спору, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29.09.2015, залишивши в силі рішення Господарського суду Закарпатської області від 15.07.2015.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29.09.2015 - без змін.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Релігійна громада греко-католицької церкви с. Лазещина, Рахівського району, Закарпатської області зареєстрована 03.12.1991, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію статуту релігійної громади № 223 від 03.12.1991 та свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи сер. А01 № 549474.

Православна релігійна громада Української православної церкви (Петро-Павлівська) с. Лазещина, Рахівського району, Закарпатської області зареєстрована 31.07.1991, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи сер. А01 № 549350 та довідкою з ЄДРПОУ АБ 103758.

Згідно з архівної довідки № 86- церк від 24.07.1991, виданою Державним архівом Закарпатської області, церква Апостолів Петра і Павла в с. Лазещина була збудована у 18-му столітті. Станом на 1928 рік церква належала греко - католицькій громаді села Ясиня - Лазещина.

Рішенням виконавчого комітету Закарпатської обласної ради народних депутатів "Про культові споруди області" № 161 від 19.09.1991 культову споруду вирішено передати у власність ПРГ УПЦ с. Лазещина, Рахівського району.

На підставі вказаного рішення, виконавчим комітетом Рахівської районної ради ПРГ УПЦ було видано свідоцтво про право власності від 10.12.1991 на культову споруду, що знаходиться в с. Лазещина, яке зареєстроване 10.12.1991 в Хустському міжрайонному БТІ в реєстровій книзі № 1 під реєстровим № 1.

Не погоджуючись із рішенням виконавчого комітету Закарпатської обласної ради № 161 від 19.09.1991 про передачу культової споруди в с. Лазещина православній громаді, РГ ГКЦ звернулася до Арбітражного суду Закарпатської області, рішенням якого від 28.05.1993 у справі № 49/5 визнано недійсним рішення виконавчого комітету в частині передачі у власність культової споруди с. Лазещина православній громаді. Також було встановлено, що до 1944 р. культова споруда належала греко-католицькій громаді цього села, після чого до 1991 р. знаходилася у власності держави і в користуванні православної громади. На момент прийняття рішення № 161 в селі фактично існувала греко-католицька громада, тобто громада такого віросповідання, якій належала культова споруда до переходу її у власність держави. При передачі споруди інтереси греко-католицької громади не були враховані.

З 1995 р. РГ ГКЦ зверталася до Закарпатської ОДА, Рахівської РДА, Рахівської районної ради, Адміністрації Президента України, Верховної Ради України про передачу храму Петра і Павла в с. Лазещина в почергове користування.

Розпорядженням голови Закарпатської ОДА № 174 від 15.04.2005 культові споруди, зокрема церква Петра і Павла в с. Лазещина були передані у спільне почергове використання православною та греко-католицькою громадами. Рахівській РДА доручено укласти угоди про спільне почергове використання культових споруд.

Згідно з розпорядження "Про передачу у спільне почергове користування культових споруд" № 218 від 26.04.2005 доручено райдержадміністраціям передати культові споруди у спільне почергове використання православною та греко-католицькою громадами в населених пунктах Виноградівського, Іршавського, Міжгірського, Мукачівського, Перечинського, Свалявського, Ужгородського та Хустського районів.

Розпорядженням голови Закарпатської ОДА № 293 від 27.05.2005 внесені зміни до розпорядження голови ОДА № 174 від 15.04.2005 та викладено п. 1 у новій редакції, згідно з яким церква Христа Царя в с. Луги та церква Петра і Павла в с. Лазещина передані у спільне почергове використання православною та греко-католицькою релігійними громадами.

Розпорядженням голови Закарпатської ОДА № 643 від 17.10.2005 внесені зміни до розпорядження голови ОДА № 218 від 26.04.2005 та викладено п. 1 розпорядження № 218 у такій редакції: "райдержадміністрації передати у спільне почергове використання православною та греко-католицькою релігійними громадами культової споруди в с. Лазещина, Рахівського району (церкви Петра і Павла)".

Згідно з п. 2 розпорядження № 643 від 17.10.2005 визнано таким, що втратило чинність розпорядження голови Закарпатської ОДА № 174 від 15.04.2005, № 293 від 27.05.2005.

Рішенням Рахівської районної ради "Про реабілітацію греко-католицької церкви в Рахівському районі" № 121 від 22.03.2007 визнано реабілітованою греко-католицьку церкву на території Рахівського району, яка була незаконно репресована в 1947-50 роках, надано доручення голові РДА провести інвентаризацію культових споруд, зокрема, храму Петра і Павла в с. Лазещина, та взяття їх на баланс районної державної адміністрації та вирішити питання почергового користування.

ПРГ УПЦ с. Лазещина звернулася до суду Закарпатської області до Закарпатської ОДА, за участю 3-ї особи на стороні відповідача - РГ ГКЦ с. Лазещина, про визнання протиправним і скасування розпорядженням голови Закарпатської ОДА № 174 від 15.04.2005 та № 293 від 27.05.2005.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.01.2008 у справі № 3/27 (якою було скасовано постанову Господарського суду Закарпатської області від 13.04.2007 про відмову в позові) провадження у справі закрито, оскільки спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, адже відповідно до свідоцтва про право власності від 10.12.1991 культова споруда, що знаходиться в с. Лазещина належить на праві власності ПРГ УПЦ.

У березні 2008 р. РГ ГКЦ с. Лазещина звернулася до Рахівської районної ради із запитом щодо реєстрації права власності за православною громадою на церкву Петра і Павла в с. Лазещина, на який районна рада надала відповідь про те, що в КП "БТІ" Рахівської районної ради реєстрація права власності на храм за православною громадою відсутня.

На звернення позивача, Закарпатська ОДА повідомила що для вирішення питання користування майном, яке є державною власністю, ОДА вжито заходів, передбачених ст. 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації". Розпорядженням голови ОДА № 643 від 17.10.2005 зобов'язано Рахівську РДА передати храм Петра і Павла в с. Лазещина релігійним громадам УПЦ та ГКЦ у спільне почергове користування, тому вирішення цього питання залишається за Рахівською РДА.

На звернення позивача до Рахівської РДА щодо запровадження почергового Богослужіння у храмі Петра і Павла в с. Лазещина, яке РДА отримала 13.05.2010, остання відповіді не надала.

На запит позивача, у 2014 р. Рахівська РДА листом № 2026/03-25 від 23.12.2014 повідомила, що культова споруда - храм св. Петра і Павла в с. Лазещина на балансі РДА не перебуває та що він за рішенням виконавчого комітету Закарпатської обласної ради № 161 від 19.09.1991 переданий у власність ПРГ УПЦ с. Лазещина, якій видане свідоцтво про право власності, зареєстроване 10.12.1991 в реєстровій книзі № 1 під № 1 та яке не скасоване. Також зазначила, що розпорядження голови Закарпатської ОДА № 174 від 15.04.2005 втратило чинність згідно з п. 2 розпорядження голови Закарпатської ОДА № 643 від 17.10.2005. Законним власником храму є православна громада УПЦ і для укладення договору про користування храмом необхідна згода ПГ УПЦ.

Як встановлено апеляційним судом, у відповідь на запити № 73 сільська рада повідомила, що не видавала рішення на реєстрацію права власності на храм, а запит позивача № 74 від 20.04.2012 РДА скерувала комунальному підприємству "БТІ" Рахівської районної ради, яке відмовило у наданні інформації, посилаючись на її конфіденційність. Хустське державне підприємство технічної інвентаризації на запит повідомило про відсутність у нього документів щодо цієї культової споруди та їх передачу в 1992 р. новоствореним територіальним громадам Рахівського району.

Згідно з довідкою № 345/02-25 від 15.10.2014, виданою виконавчим комітетом Лазещинської сільської ради, з 1947-50 рр. і до теперішнього часу храмом Петра і Павла в с. Лазещина користується лише православна громада УПЦ московського патріархату.

02.07.2015 на підставі свідоцтва про право власності, виданого 10.12.1991, за ПРГ УПЦ (Петро - Павлівська) реєстраційною службою Рахівського РУЮ Закарпатської області зареєстроване право власності на будівлю церкви в с. Лазещина, що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 39997394 від 02.07.2015.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 29 Закону України "Про власність" (чинного на момент видачі оспорюваного свідоцтва), об'єктами права власності релігійної організації є культові споруди, предмети релігійної обрядовості, благодійного, культурно-просвітницького і виробничого призначення, жилі будинки, грошові кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності. Релігійні організації мають право власності на майно, придбане ними за рахунок власних коштів, пожертвуване громадянами і організаціями або передане державою чи придбане на інших підставах, не заборонених законом.

Частиною 2 ст. 17 Закону "Про свободу совісті та релігійні організації" (чинного на момент прийняття рішення) встановлено, що культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями виконавчих комітетів обласних, Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів, а в Кримській АРСР - Уряду Кримської АРСР.

Релігійні організації мають право власності на майно, придбане або створене ними за рахунок власних коштів, пожертвуване громадянами, організаціями або передане державою, а також придбане на інших підставах, передбачених законом (ч. 3 ст. 18 Закону).

Культова будівля і майно, що є державною власністю, може передаватися у почергове користування двом або більше релігійним громадам за їх взаємною згодою. При відсутності такої згоди державний орган визначає порядок користування культовою будівлею і майном шляхом укладення з кожною громадою окремого договору (ч. 3 ст. 17 Закону).

Згідно з п. 6 постанови Верховної Ради Української РСР "Про порядок введення в дію Закону "Про свободу совісті та релігійні організації" (зі змінами та доповненнями) на відповідні державні органи покладено обов'язок забезпечити згідно з зазначеним Законом повернення у власність релігійним громадам культових будівель і майна з урахуванням: - прав релігійних громад, яким належали ці будівлі і майно на момент їх переходу у власність держави; - прав релігійних громад, які користуються цими будівлями і майном в установленому Законом порядку; - вкладення коштів релігійними громадами у спорудження, переобладнання культової будівлі і тривалості користування нею; - наявності у даному населеному пункті (місцевості) інших культових будівель та їх використання релігійними громадами відповідних віровизнань; - інших суттєвих обставин у їх сукупності.

Статтею 71 ЦК УРСР було встановлено загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), в три роки.

Згідно із ст. 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові, якщо суд не визнає причину пропуску цього строку поважною.

Аналогічні норми містяться і в ЦК України.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність (тобто строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу) встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. У разі визнання судом поважними причин пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. 5 ст. 267 ЦК України).

Враховуючи, що рішення виконавчого комітету Закарпатської обласної ради народних депутатів № 161 (в частині передачі у власність культової споруди с. Лазещина православній громаді), на підставі якого 10.12.1991 ПРГ УПЦ було видано свідоцтво про право власності на культову споруду в с. Лазещина, визнано недійсним згідно з рішенням Арбітражного суду Закарпатської області від 28.05.1993 у справі № 49/5, то місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо визнання недійсним та скасування оспорюваного свідоцтва, яке було видано на підставі рішення виконавчого комітету, але при цьому господарський суд помилково відмовив у позові, виходячи з приписів статей 256, 257 та 267 ЦК України з підстав пропуску позивачем позовної давності без поважних причин.

Натомість, суд апеляційної інстанції, розглядаючи спір відповідно до вимог ст. 99 ГПК України, давши належну правову оцінку всім істотним обставинам справи відповідно до вимог ст. 43 ГПК України, прийшов до правомірного висновку про наявність підстав для застосування ч. 5 ст. 267 ЦК України, якою передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту, та, скасувавши рішення місцевого суду, правомірно задовольнив позов.

Доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують і підстав для скасування Львівського апеляційного господарського суду від 29.09.2015 у справі не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України Вищий господарський суд України, суд

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу Православної релігійної громади Української православної церкви (Петро-Павлівська) залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29 вересня 2015 року у справі за № 907/504/15 - без змін.

Головуючий, суддя П. Гончарук Суддя І. Кондратова Суддя Л.Стратієнко