ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2015 року Справа № 907/1000/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Козир Т.П. - головуючого, Євсікова О.О., Кролевець О.А.,

за участю представника відповідача - Васильєва А.А. дов. б/н від 8 липня 2015 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29 вересня 2015 року у справі Господарського суду Закарпатської області за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 до ПАТ "Ужгородський Турбогаз" про стягнення боргу з витрат на поліпшення орендованого майна,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2014 року фізична особа-підприємець ОСОБА_5 (далі - позивач) звернувся до ПАТ "Ужгородський Турбогаз" (далі - відповідач) з позовом про стягнення боргу у сумі 545957 гривень 50 коп.

Позовні вимоги обгрунтовані порушенням відповідачем умов договору та норм закону щодо обов'язку відшкодувати орендарю вартість орендованого майна за договором оренди від 25 грудня 2003 року.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 16 червня 2015 року в задоволені позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29 вересня 2015 року рішення Господарського суду Закарпатської області від 16 червня 2015 року залишено без змін, а апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 залишено без задоволення.

У касаційній скарзі фізична особа-підприємцець ОСОБА_5 просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 16 червня 2015 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29 вересня 2015 року, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Вважає, що строк позовної давності розпочав свій перебіг з моменту припинення договору оренди, тобто, з 25 грудня 2013 року, отже, з цього часу і розпочався перебіг строку позовної давності.

Посилається на порушення судами попередніх інстанцій ст. ст. 261, 267, 785, 786, 795 Цивільного кодексу України, ст. ст. 188, 283, 291 Господарського кодексу України та незастосування ст. ст. 526, 527, 626, 628, 629 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України.

Вважає, що факт передачі орендованого майна припинив договір оренди лише в частині обов'язку сплачувати орендну плату, а в частині обов'язку відшкодування невідокремних покращень діє до закінчення строку, встановленого договором.

Вказує, що договори оренди та найму є різними за своєю суттю, а тому до спірних правовідносин мають застосовуватись виключно вимоги Господарського кодексу України, за ч. 2 ст. 291 якого оренда припиняється у разі закінчення строку, на який його укладено.

Представник позивача у судове засідання не з'явився.

Враховуючи, що про розгляд касаційної скарги позивач повідомлений належним чином, суд вважає за можливе розглянути справу за його відсутності.

Заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 25 грудня 2003 року між ВАТ "Ужгородський турбогаз" (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (орендар) укладено договір оренди № 55, відповідно до умов п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в довготермінове платне володіння та користування (оренду) складські приміщення, загальною площею 2256 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

За пп. 11.1 договору договір оренди № 55 від 25 грудня 2003 року укладено строком на 10 років з 25 грудня 2003 року по 25 грудня 2013 року.

На виконання умов договору орендодавцем передано, а орендарем прийнято у строкове платне користування складські приміщення загальною площею 2256 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1, про що сторонами складено акт приймання-передачі від 26 грудня 2003 року.

Згідно п. 5.2.2 договору орендар має право з дозволу орендодавця та наявності погодженого кошторису витрат проводити поліпшення об'єкта оренди (реконструкція, переозброєння, капітальний ремонт, добудову, тощо), що зумовлює підвищення його вартості.

Відповідно до п. 7.3 договору орендар погоджує з орендодавцем всі архітектурні та конструктивні зміни, поліпшення об'єкта оренди, як ззовні так і зсередини, та, відповідно, проектно-кошторисну документацію.

У відповідності до п. п. 5.2.2, 7.3 договору оренди та за погодженням із орендодавцем у вересні 2004 року позивач здійснив комплекс будівельно-ремонтних робіт на орендованому приміщенні на загальну суму 196000 гривень, що підтверджується Локальним кошторисом 2-1-1 на ремонт покрівлі складських приміщень, складеним сторонами спору 10 березня 2004 року, та актами приймання-передачі виконаних підрядних робіт за вересень 2004 року на суму 98252 гривні, за жовтень 2004 року на суму 98252 гривні, складеними позивачем та підрядником - фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6, який діяв відповідно до договору підряду на будівництво від 12 березня 2004 року.

Зважаючи на проведене поліпшення, що є невід'ємним від предмета оренди, орендар звернувся до орендодавця з претензією про відшкодування витрат на поліпшення орендованого майна, у задоволенні якої орендодавцем відмовлено з посиланням на відсутність доказів надання згоди на проведення покращень, а також відсутність доказів виконання таких покращень, проведення розрахунків за виконані покращення орендованого майна.

Відповідно до ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного Кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 3 ст. 773 Цивільного кодексу України наймач має право змінювати стан речі, переданої йому у найм, лише за згодою наймодавця.

Частиною 3 ст. 778 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю.

Судами встановлено, що факт обізнаності відповідача про проведення будівельно-ремонтних робіт на складських приміщеннях, що були предметом договору оренди, та надання згоди орендодавцем на проведення орендарем покращень підтверджується наявним в матеріалах справи листом № 1 від 20 січня 2004 року, на якому міститься резолюція орендодавця, також, в матеріалах справи міститься локальний кошторис 2-1-1 на ремонт покрівлі складських приміщень, погоджений уповноваженим представником орендодавця 12 березня 2004 року.

Разом з тим, встановлено, що доводи орендодавця щодо відсутності доказів виконання робіт та проведення розрахунків за виконані поліпшення орендованого майна спростовуються матеріалами справи, в яких міститься договір № 1 підряду на будівництво, укладений між позивачем (орендарем) та підрядником - фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 12 березня 2014 року, а також акти приймання-передачі виконаних підрядних робіт за вересень 2004 року на суму 98252 гривні, за жовтень 2004 року на таку ж суму.

Факт проведення будівельних робіт на складських приміщеннях, які були предметом договору оренди, відповідно до умов договору № 1 підряду на будівництво від 12 березня 2004 року, та у обсязі, визначеному у Локальному кошторисі від 10 березня 2004 року, підтверджується експертним висновком №225 від 27 квітня 2015 року.

При цьому, фактична вартість здійснених будівельних робіт та внесених поліпшень спірного майна проіндексована відповідно до офіційного індексу інфляції за період з дня понесення витрат на поліпшення до дня підписання акту приймання-передачі при поверненні об'єкта оренди орендодавцеві (12 листопада 2012 року) та, з урахуванням фактичного зносу, становить 275420 гривень.

За ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу, якими передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

Згідно до ст. 786 Цивільного кодексу України до вимог про відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням речі, яка була передана у користування наймачеві, а також до вимог про відшкодування витрат на поліпшення речі застосовується позовна давність в один рік.

При цьому, перебіг позовної давності щодо вимог наймодавця починається з моменту повернення речі наймачем, а щодо вимог наймача - з моменту припинення договору найму.

Відповідно ст. 291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільного кодексу України.

Згідно ч. 2 ст. 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Предмет договору оренди № 55 від 25 грудня 2003 року повернуто орендодавцю згідно акту від 12 листопада 2012 року.

У розгляді справ зі спорів, що виникають з договорів оренди будівель або інших капітальних споруд, слід враховувати умови договору та спеціальні норми ст. 795 Цивільного кодексу України, в силу яких договір найму припиняється з моменту оформлення відповідних документів (актів), що підтверджують повернення наймачем предмета договору найму.

Так, законодавство у сфері орендних правовідносин пов'язує припинення обов'язків орендаря з фактом повернення об'єкта договору оренди, тобто, з моментом підписання акта приймання-передачі.

Таким чином, після повернення орендодавцю орендованого майна, що є об'єктом укладеного сторонами договору оренди, правовідносини сторін, які виникли на підставі цього договору, є такими, що припинились, оскільки змістом орендних правовідносин, як за нормами Господарського кодексу України, так і за Цивільним кодексом України, є саме користування об'єктом оренди за певну плату, а тому суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку про те, що з урахуванням приписів ст. ст. 253-255 Цивільного кодексу України, строк позовної давності розпочав свій перебіг з 13 листопада 2012 року, тобто, з наступного дня за днем повернення орендованого майна, та закінчився 13 листопада 2013 року.

Разом з тим, встановлено, що за захистом свого порушеного права фізична особа-підприємець ОСОБА_5 звернувся 10 жовтня 2014 року, тобто, поза межами встановленого спеціального річного строку позовної давності, а відповідачем заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності.

Так, у відповідності до вимог ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Згідно ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України якщо суд визнає поважними причини пропуску позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Якщо право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску.

За таких обставин пропуск строку позовної давності, про наслідки якого заявлено стороною спору, за відсутності обгрунтування причин пропуску такого строку, у відповідності до вимог ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, унеможливлює захист та відновлення порушеного права в силу закону.

З огляду на викладене, враховуючи встановлений судами факт пропуску позивачем встановленого строку позовної давності, відсутності обгрунтування причин пропуску позовної давності та наявності заяви відповідача про застосування наслідків спливу цього строку, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли обгрунтованого висновку про неможливість задоволення позовних вимог та наявність підстав для відмови у позові у зв'язку з пропуском встановленого строку позовної давності.

Враховуючи викладене, доводи заявника касаційної скарги не спростовують висновків, покладених в основу законних та обгрунтованих рішення та постанови судів попередніх інстанцій, прийнятих за наслідками повного встановлення усіх істотних обставин справи, надання їм у сукупності належної правової оцінки та вірного застосування норм ст. ст. 283, 291 Господарського кодексу України, ст. ст. 253-256, ч. 1 ст. 260, ч. 1 ст. 261, ч. 4 ст. 267, ч. 3 ст. 778, ч. 3 ст. 783, ч. 2 ст. 795 Цивільного кодексу України, що регулюють спірні правовідносини, а тому зміні чи скасуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 111-5 111-7- 111-9 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29 вересня 2015 року - без зміни.

Головуючий Т. Козир

Судді О. Євсіков

О. Кролевець