ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2016 року Справа № 922/4939/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М. (доповідач),суддівДроботової Т.Б., Кравчука Г.А.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуХарківської міської радина постановуХарківського апеляційного господарського судувід25.04.2016у справі№922/4939/15Господарського судуХарківської областіза позовомзаступника прокурора Київського району міста ХарковадоХарківської міської радитреті особи1.Управління Держземагентства у місті Харкові 2.Управління Держгеокадастру у місті Харковіпроскасування рішенняза участю

- прокурора:Збарих С.М. (посвідчення № 028728 від 05.09.2014)В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, заступника прокурора Київського району міста Харкова (далі - прокурор) просив визнати незаконним та скасувати пункт 19.1 додатку 1 рішення 43-ої сесії 5-ого скликання Харківської міської ради (далі - відповідач) від 29.04.2010 № 60/10 "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування".

В обґрунтування позовних вимог, прокурор посилається на те, що вказане вище рішення прийнято усупереч вимогам статті 41 Земельного кодексу, статтям 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного Кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 №186.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 09.11.2015 (суддя Добреля Н.С.) в позові відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 25.04.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., судді Пушай В.І., Барбашова С.В.) це рішення суду першої інстанції скасовано і прийнято нове, яким позов задоволено, вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 13.05.2016 виправлено описку, допущену у вказаній постанові, абзац четвертий, п'ятий та шостий резолютивної частини постанови викладено в наступній редакції: "Стягнути з відповідача - Харківської міської ради (пл. Конституції, 7, м. Харків, 61003, Код ЄДРПОУ 04059243) на користь Прокуратури Харківської області (61050, м. Харків, вул. Б. Хмельницького, 4, код ЄДРПОУ 02910108) 1339,80 грн. судового збору по скарзі. Стягнути з відповідача - Харківської міської ради (пл. Конституції, 7, м. Харків, 61003, Код ЄДРПОУ 04059243) в доход держбюджету України (одержувач коштів - Управління державної казначейської служби України у Дзержинському районі м. Харкова, вул. Бакуліна, 18, м. Харків, 61166, код ЄДРПОУ 37999654, рахунок 31215206783003, банк одержувача - Головне управління державної казначейської служби України у Харківський області, МФО 851011, код бюджетної класифікації 22030001) 1218,00 грн. судових витрат за позовну заяву. Накази доручити видати господарському суду Харківської області." В інший частині постанову Харківського апеляційного господарського суду залишено без змін.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржене судове рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, спірним рішенням відповідача надано ОК "ЖБК "Яблунева Садиба" у приватну власність земельну ділянку площею 9,0430 га за рахунок земель житлової та громадської забудови, по Білгородському шосе, 34 для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови. При цьому зазначено, що будівництво необхідно виконати до 31.12.2012.

Згідно пункту 1.1 статуту ОК "ЖБК "Яблунева Садиба" за організаційно-правовою формою є обслуговуючим кооперативом.

Відповідно до пункту 2 статуту ОК "ЖБК "Яблунева Садиба", кооператив організовується з метою будівництва будинків та забезпечення належного утримання будинку та прибудинкових територій.

При цьому апеляційним судом встановлено, що у статуті наведеного кооперативу не визначено кількості будинків або квартир у житловому будинку (будинках), які заплановані до будівництва кооперативом, що суперечить його меті та при його створенні засновниками (членами) виступили три особи згідно протоколу зборів засновників кооперативу від 17.03.2010.

Також встановлено, що відповідно до статуту ОК "ЖБК "Яблунева Садиба" та вищезазначеного протоколу загальних зборів засновників, кооператив не створювався при виконавчому комітеті місцевої ради, при підприємстві, установі чи організації, як це передбачено положеннями статті 137 ЖК УРСР.

Згідно п.3.1, п.3.2 статуту ОК "ЖБК "Яблунева Садиба" передбачено можливість юридичних осіб бути членами кооперативу та можливість членів кооперативу бути членами кількох кооперативів.

До того ж, у статуті ОК "ЖБК "Яблунева Садиба" не зазначено, що члени кооперативу повинні постійно проживати у місті Харкові і потребувати поліпшення житлових умов (перебувати на відповідному обліку).

Апеляційним судом встановлено, що на порушення вимог ст. 135 ЖК УРСР, абз.1 п.8 Примірного статуту зазначені особи не потребували поліпшення житлових умов та на момент прийняття спірного рішення відповідачем ці особи на обліку громадян, що потребують поліпшення житлових умов, не перебували.

Як встановлено судами, відповідно до відомостей щодо державної реєстрації припинення юридичної особи, 30.05.2012 номер запису 14801110006046287, статус суб`єкта (ОК "ЖБК "Яблунева Садиба") припинено.

Відмовляючи у позові місцевий господарський суд виходив із того, що відповідач приймаючи спірне рішення діяв у межах своєї компетенції щодо розпорядження земельною ділянкою, в матеріалах справи відсутні докази щодо невідповідності прийнятого рішення вимогам чинного законодавства, а оскільки позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи, а такого порушення не встановлено, у позові належить відмовити за його безпідставністю.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що прокурором дотримано строки позовної давності при зверненні до суду із зазначеним позовом, а отже, правові підстави для застосування наслідків, встановлених частиною 4 статті 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), відсутні. Такий висновок мотивовано посиланням на положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань удосконалення діяльності прокуратури" від 18.09.2012, яким до Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) внесено зміни, прокурорам надано право виступати самостійними позивачами у справах, а відтак, з дня набрання цим Законом чинності - 01.12.2012, для звернення прокурора з відповідним позовом до суду може почати обчислюватися окремий строк позовної давності.

Однак із такими висновками повністю погодитися не можна виходячи із наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, за наслідками прийняття спірного рішення спірна земельна ділянка вибула з власності територіальної громади та була безоплатно передана у приватну власність ОК "ЖБК "Яблунева Садиба" (далі - ЖБК) для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови.

Відповідно до приписів статті 41 Земельного кодексу України, у редакції, чинній на час прийняття спірного рішення, житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

Згідно статті 94 Господарського кодексу України кооперативи як добровільні об'єднання громадян створюються з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом.

Створення та діяльність житлово-будівельних кооперативів регулюються Цивільним та Господарським кодексами України, Законом України "Про кооперацію", а також чинними на даний час Житловим кодексом Української РСР та прийнятим на його основі Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу, що затверджений постановою Ради Міністрів Української РСР від 30.04.1985 зі змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України. Житлово-будівельні кооперативи створюються з метою забезпечення житлом членів кооперативу та членів їх сімей, а також для подальшої експлуатації та управління житлом.

Тобто статтею 41 Земельного кодексу України передбачено можливість безоплатної передачі земельних ділянок у власність житлово-будівельного кооперативу для здійснення житлового будівництва для забезпечення житлом членів кооперативу та членів їх сімей, а також для подальшої експлуатації та управління житлом, а тому при вирішенні питання щодо безоплатного надання земельної ділянки в порядку, визначеному наведеною нормою, слід враховувати, що порядок та підстави надання земельної ділянки за статтею 41 Земельного кодексу України не передбачають можливості для надання земельної ділянки у власність з іншою метою, зокрема, для здійснення житлового будівництва поза межами забезпечення житлом членів кооперативу.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, в порушення статті 137 Житлового кодексу УРСР, статут ЖБК не відповідає вимогам абз. 2 п. 5 Примірного статуту.

Так, п. 3.1. Статуту ЖБК всупереч статей 133, 135 Житлового кодексу УРСР та абз. 1 п. 8 Примірного статуту передбачає можливість юридичних осіб бути членами кооперативу, п. 3.2. статуту кооперативу всупереч п. 45 Примірного статуту передбачає можливість членів кооперативу бути членами кількох кооперативів. До того ж, в статуті ЖБК всупереч статті 135 Житлового кодексу УРСР та абз. 1 п. 8 Примірного статуту не зазначено, що члени кооперативу повинні постійно проживати у місті Харкові і потребувати поліпшення житлових умов (перебувати на відповідному обліку).

У порушення вимог статті 135 ЖК УРСР, абз.1 п.8 Примірного статуту зазначені особи не потребували поліпшення житлових умов. На момент прийняття спірного рішення Харківської міської ради останні на обліку громадян, що потребують поліпшення житлових умов, не перебували.

Отже, за організаційно-правовою формою ЖБК є обслуговуючим кооперативом, що відображено у п.1.1. Статуту кооперативу.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитися у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою N 14902/04 у справі "Відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами NN 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК).

Відповідно до приписів статті 257 ЦК загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Визначення початку відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК, зокрема відповідно до частини 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Крім того, інститут позовної давності передбачає обставини, які є підставами для зупинення та переривання строку давності, вичерпний перелік яких встановлено статтями 263, 264 ЦК.

Разом із тим частинами 2, 4 статті 29 ГПК (у редакції, чинній на час звернення прокурора з відповідним позовом) встановлено, що у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

При цьому Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань удосконалення діяльності прокуратури" від 18.09.2012, на який посилається суд апеляційної інстанції, не встановлює і не змінює строку позовної давності, підстав його зупинення або переривання для звернення прокурора до суду з відповідним позовом.

Слід також зазначити, що оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку мають норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

За вказаних обставин суд апеляційної інстанції неправильно застосував вказані норми законодавства.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 11.05.2016 зі справи №910/3723/14 Господарського суду міста Києва, яка відповідно до приписів статті 11128 Господарського процесуального кодексу України має враховуватися судами.

Оскільки у порушення вимог статті 32 ГПК, частини 1 статті 261 ЦК і всупереч наведеній правовій позиції Верховного Суду України у справі, яка розглядається, суди не встановили початку перебігу строку позовної давності, а відповідно до статті 1117 ГПК касаційна інстанція не може встановлювати або вважати доведеними обставини справи, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, перевіряти докази та надавати їм оцінку, згідно до статті 1119 частини 1 пункту 3 наведеного кодексу, вказані обставини є підставою для скасування судових рішень, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 13.05.2016, і передачі справи на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене в цій постанові, всебічно, повно й об'єктивно встановити обставини справи та вирішити спір відповідно до вимог чинного законодавства.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.3, 11110 ч.1, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Харківської міської ради задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.04.2016 та рішення Господарського суду Харківської області від 09.11.2015 у справі №922/4939/15, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 13.05.2016, скасувати, справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді Т.Б. Дроботова

Г.А. Кравчук