ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2016 року Справа № 910/9007/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСибіги О.М.,суддівДанилової М.В., Корсака В.А.розглянувши матеріали касаційної скаргиДержавного підприємства "Групова котельня УМТ та ГЗ ГУ МВС України в Київській області", м. Київна постановуКиївського апеляційного господарського суду від 13.09.2016 рокуу справі господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. КиївдоДержавного підприємства "Групова котельня УМТ та ГЗ ГУ МВС України в Київській області", м. Київпростягнення заборгованості в розмірі 966 369, 04 грн.

за участю представників

позивача: Демчук О.В.,

відповідача: Поштар Т.П.

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі за текстом - ПАТ "НАК "Нафтогаз України") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) до державного підприємства "Групова котельня УМТ та ГЗ ГУ МВС України в Київській області" (далі за текстом - ДП "Групова котельня УМТ та ГЗ ГУ МВС України в Київській області") про стягнення 392 182, 55 грн. інфляційних втрат, 30 694, 50 грн. 3 % річних та 166 080, 68 грн. пені.

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.06.2016 року залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2016 року позов задоволено частково: присуджено до стягнення з ДП "Групова котельня УМТ та ГЗ ГУ МВС України в Київській області" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 3 % річних у розмірі 30 667, 91 грн., інфляційні втрати у розмірі 352 959, 18 грн., пеню у розмірі 165 806, 75 грн. та судовий збір; в іншій частині позову - відмовлено.

Вищезазначені судові акти мотивовано тим, що враховуючи несвоєчасність виконання відповідачем зобов'язання з оплати отриманого газу вимоги про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат (після здійсненого судами перерахунку) є законними, обгрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню; при цьому, дослідивши обставини, на які відповідач посилався як на підставу для зменшення розміру пені, суди дійшли висновків, що останні не є винятковими у розумінні ч. 3 ст. 83 ГПК України, і відповідачем не надано належних та допустимих доказів дійсної наявності фінансових ускладнень у його діяльності.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, ДП "Групова котельня УМТ та ГЗ ГУ МВС України в Київській області" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 15.06.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2016 року і припинити провадження у справі.

ПАТ "НАК "Нафтогаз України" відзиву на касаційну скаргу подано не було.

В судовому засіданні представник відповідача просив касаційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду міста Києва від 15.06.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2016 року - скасувати і припинити провадження у справі, а представник позивача проти доводів касаційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 28.01.2014 року ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (продавець) та ДП "Групова котельня УМТ та ГЗ ГУ МВС України в Київській області" (покупець) укладено Договір купівлі-продажу природного газу № 2207/14-ТЕ-41 (далі за текстом - Договір), відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього Договору.

Газ, що продається за цим Договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням (п. 1.2. Договору).

Відповідно до п. 3.1. Договору право власності на газ переходить від продавця до покупця в пунктах приймання-передачі, після переходу права власності на газ покупець несе всі ризики і приймає всю відповідальність, пов'язану з правом власності на газ.

За змістом п. 3.3. Договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Відповідно до п. 6.1. Договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно з п. 7.1. Договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за Договором сторони несуть відповідальність згідно з цим Договором і чинним законодавством України.

Пунктом 7.2. Договору передбачено, що у разі невиконання покупцем умов п. 6.1. цього Договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем п. 6.1. умов цього Договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.01.2014 року і діє в частині реалізації газу до 31.12.2014 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов укладеного Договору позивач передав, а відповідач прийняв імпортований природний газ, що підтверджується Актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2014 року в кількості 170, 095 тис. куб. м. на загальну суму 222 688, 38 грн., від 28.02.2014 року в кількості 125 547 тис. куб. м. на загальну суму 164 366, 14 грн., від 31.03.2014 року в кількості 119, 598 тис. куб. м. на загальну суму 156 577, 71 грн., від 30.04.2014 року в кількості 57, 075 тис. куб. м. на загальну суму 74 722, 60 грн., від 31.05.2014 року в кількості 39, 240 тис. куб. м. на загальну суму 51 373, 01 грн., від 30.06.2014 року в кількості 30, 004 тис. куб. м. на загальну суму 39 281, 24 грн., 31.07.2014 року в кількості 17, 117 тис. куб. м. на загальну суму 22 409, 57 грн., від 31.10.2014 року в кількості 9 607 тис. куб. м. на загальну суму 12 577, 49 грн., від 30.11.2014 року в кількості 124, 697 тис. куб. м. на загальну суму 163 253, 32 грн., від 31.12.2014 року в кількості 147, 814 тис. куб. м. на загальну суму 193 518, 09 грн., які оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками сторін і скріплені печатками підприємств без зауважень та заперечень.

Однак, відповідачем в порушення умов Договору оплата за отриманий природний газ у розмірі 378 000, 01 грн. була здійснена з прострочкою платежу, що підтверджується платіжним дорученням № 371 від 28.01.2016 року та не заперечується відповідачем.

Враховуючи неналежне виконання відповідачем умов Договору, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 30 694, 50 грн. 3 % річних за загальний період прострочки з 15.02.2014 року по 28.01.2016 року, 392 182, 55 грн. інфляційних втрат та 166 080, 68 грн. пені.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Предметом спору у даній справі є стягнення пені, інфляційних втрат та 3 % річних за неналежне виконання умов договору купівлі-продажу природного газу в частині його своєчасної оплати, а, отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підстави виникнення господарських зобов'язань визначені в ст. 174 Господарського кодексу України, зокрема, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до положень ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В ст. 691 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно зі ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з положеннями ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Грошовими зобов'язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних. Оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань.

Таким чином, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що враховуючи умови Договору та норми чинного законодавства, господарські суди попередніх інстанцій після здійснення перерахунку судами дійшли вірних висновків про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 30 667, 91 грн. 3 % річних за загальний період прострочки з 15.02.2014 року по 28.01.2016 року та 352 959, 18 грн. інфляційних втрат за загальний період прострочки з лютого 2014 року по грудень 2015 року у зв'язку з несвоєчасністю виконання відповідачем зобов'язання з оплати отриманого газу, а у стягненні іншої частини 3 % річних та інфляційних втрат правомірно відмовлено у зв'язку невірним розрахунком позивача.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексу України, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

За приписами ч. ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідальність у вигляді сплати пені за несвоєчасне виконання покупцем грошових зобов'язань встановлена в п. 7.2 укладеного сторонами Договору купівлі-продажу природного газу № 2207/14-ТЕ-41 від 28.01.2014 року.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що господарські суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір в частині заявленої до стягнення пені та перевіривши її розрахунок, дійшли вірних висновків про необхідність часткового задоволення позовних вимог та правомірне нарахування пені в розмірі 165 806, 75 грн. за загальний період прострочки виконання відповідачем грошового зобов'язання за період з 15.02.2014 року по 14.07.2015 року, а в решті вимог відмовлено у зв'язку з невірним розрахунком позивача.

Також, дослідивши обставини, на які відповідач посилався як на підставу для зменшення розміру пені, суди дійшли висновків, що останні не є винятковими у розумінні ч. 3 ст. 83 ГПК України, а відповідачем не надано належних та допустимих доказів дійсної наявності фінансових ускладнень у його діяльності.

При цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити, що доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій положень ст. 233 Господарського кодексу України, ст. 551 Цивільного кодексу України та п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України не приймаються судом касаційної інстанції до уваги, оскільки зменшення розміру неустойки є правом суду, а не його обов'язком, при якому повинні враховуватись певні обставини, які в своїй сукупності утворюють винятковість.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходять до висновку, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Також, колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що інші доводи ДП "Групова котельня УМТ та ГЗ ГУ МВС України в Київській області", викладені у касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм, не спростовують сам факт відсутності своєчасної оплати отриманого газу та законних і обгрунтованих висновків господарських судів попередніх інстанцій.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2016 року у справі № 910/9007/16 - залишити без змін.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіМ.В. Данилова В.А. Корсак