ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2016 року Справа № 910/3958/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіГольцової Л.А.(доповідач), суддів:Іванової Л.Б., Козир Т.П.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Херсонтеплогенерація"на рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2016та на постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2016у справі№ 910/3958/16Господарського судуміста Києва за позовомПриватного підприємства "Херсонтеплогенерація"доНаціональної акціонерної компанії "Нафтогаз України"провизнання договору недійснимза участю представників:

позивача - Оніщенко В.І., довір. від 23.07.2015

відповідача - Пронюк В.Я., довір. № 14-182 від 15.07.2014

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.05.2016 у справі № 910/3958/16 (суддя Цюкало Ю.В.) відмовлено Приватному підприємству "Херсонтеплогенерація" (позивач) у задоволені позовних вимог.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2016 у даній справі (головуючий суддя Агрикова О.В., Рудченко С.Г., Чорногуз М.Г.) залишено без змін рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2016 у справі № 910/3958/16.

Не погоджуючись із вказаними судовими актами, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить Вищий господарський суд України скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2016, постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2016 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача.

В касаційній скарзі заявник вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 179, 207, 232, 233 Господарського кодексу України, статті 215 Цивільного кодексу України.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що 28.12.2012 між Приватним підприємством "Херсонтеплогенерація" (покупець) та Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) укладено договір № 13/3159-БО-33 купівлі-продажу природного газу, відповідно до якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711210000, та/або природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію статті 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природній газ на умовах договору.

Згідно з пунктом 5.2 договору (з урахуванням змін і доповнень внесених додатковою угодою № 1 від 15.07.2013) ціна за 1000 куб. м. газу становить 3 459, 00 грн без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природній газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того: збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%; податок на додану вартість за ставкою - 20%. Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами всього з ПДВ - 295,60 грн. До сплати за 1 000 куб. м. природного газу - 3 823,78 грн, крім того ПДВ - 20% - 764,76 грн, всього з ПДВ - 4 588,54 грн.

Пунктом 6.1. договору встановлено, що оплата за природний газ проводиться покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

У пункті 9.3. договору зазначено, що строк у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав, за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафу, відсотків річних, інфляційних нарахувань встановлюється тривалістю у п'ять років.

Договір відповідно до пункту 11.1. набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2013 року, а в частині проведення розрахунків - до повного їх здійснення.

У березні 2016 року Приватне підприємство "Херсонтеплогенерація" звернулось до Господарського суду міста Києва позов до "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про визнання недійсним договору №13/3159-БО-33 від 28.12.2012 купівлі-продажу природного газу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірний договір щодо формування ціни, порядку обліку природного газу, розрахунків та відповідальності суперечать примірному договору про постачання природного газу за нерегульованим тарифом підприємствам теплоенергетики на виробництво теплової енергії для надання населенню послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1087 від 07.10.2009.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Крім того, позивач вказує на те, що даний договір укладений проти волі позивача та здійснювався під тиском тяжких обставин, які змусили позивача вчинити правочин.

Судами попередніх інстанцій, з позицією яких погоджується колегія суддів Вищого господарського суду України, відмовлено позивачеві у задоволенні позовних вимог.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У статті 628 Цивільного кодексу України зазначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. (п. 1 ст. 638 ЦК України).

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.10.2009 № 1087 із змінами, затверджено Примірний договір на постачання природного газу за нерегульованим тарифом підприємствам теплоенергетики на виробництво теплової енергії для надання населенню послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 203 вказаного Кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Відповідно до частини 1 статті 233 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

При цьому, в пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 Цивільного кодексу, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалась. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Тобто, для кваліфікації правочину за статтею 233 Цивільного кодексу України необхідна обов'язкова наявність зазначених двох умов у сукупності: вплив тяжкої обставини і вкрай невигідні умови. Крім того, має бути причинно-наслідковий зв'язок між тяжкими обставинами та укладеним правочином (його укладання саме з метою усунення обставин).

Позивачем не доведено існування тяжких обставин під впливом, яких позивачем укладено договір.

Колегією суддів не приймаються до уваги посилання позивача на ініціювання відповідачем позовів про стягнення штрафних санкцій, оскільки відповідальність сторони договору не настає при належному виконанні стороною умов договору. Тобто, залежить від добросовісності сторони.

Крім того, згідно зі статтею 44 Господарського кодексу України підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Розділом 7 договору сторони передбачили відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за договором.

Пунктом 9.3 договору сторони погодили, що строк, у межах якого сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнень основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 (п'ять) років.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 даного Кодексу встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Частина друга статті 258 Цивільного кодексу України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України).

Згідно із частинами першою, другою статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Таким чином, укладаючи спірний договір сторони скористались своїм правом, наданим статтею 259 Цивільного кодексу України, та збільшили строк позовної давності.

У пункті 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України закріплено принцип свободи договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до приписів статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу.

Таким чином судами попередніх інстанцій правомірно відмовлено позивачеві в задоволенні позовних вимог, враховуючи відсутність передбачених статтями 203, 233 Цивільного кодексу України підстав для визнання спірного договору недійсним.

Виходячи із встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, з урахуванням того, що господарські суди у порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно і повно дослідили подані сторонами докази, усім доводам надали обґрунтовану та належну правову оцінку, проаналізували відносини сторін та правильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального і процесуального права, відсутні підстави для зміни або скасування рішень судів попередніх інстанцій.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильного висновку судів попередніх інстанцій, зводяться передусім до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, передбачених статтями 111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Херсонтеплогенерація" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2016 у справі № 910/3958/16 залишити без змін.

Головуючий суддя Л.А. ГОЛЬЦОВА

Судді Л.Б. ІВАНОВА

Т.П. КОЗИР