ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2016 року Справа № 910/17685/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М. (доповідач),суддівДроботової Т.Б., Кравчука Г.А.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "АВІС"на постановуКиївського апеляційного господарського судувід06.09.2016у справі№910/17685/15Господарського судуміста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "АВІС"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Ферреро Україна"провизнання правочину недійсним

за участю

- відповідача:Оніщенко О.В. (довіреність від 17.08.2016),

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "АВІС" (далі - позивач) просило визнати недійсним правочин, вчинений Товариством з обмеженою відповідальністю "Ферреро Україна" (далі - відповідач) щодо одностороннього розірвання договору дистрибуції №UA-DA000205 від 01.09.2014.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем неправомірно та безпідставно вчинено правочин щодо одностороннього розірвання договору дистрибуції на підставі п.2.3 договору з причин невиконання позивачем п.2.2.15 вказаного договору.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Господарського суду міста Києва від 18.04.2016 (суддя Спичак О.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Власов Ю.Л., судді Майданевич А.Г., Федорчук Р.В.), в позові відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати ці судові рішення та прийняти нове, про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права.

У відзиві відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, вказуючи, що суди обох інстанцій повно встановили обставини справи та правильно застосували норми права.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.09.2014 між відповідачем (компанія) та позивачем (дистриб'ютор) було укладено договір дистрибуції №UA-DA000205, за умовами пункту 1.1 якого компанія зобов'язується поставити дистриб'ютору, а дистриб'ютор зобов'язується оплатити, прийняти товари, які є власністю компанії, та виконувати інші обов'язки, передбачені цим Договором.

Відповідно до п 2.2.15 договору Дистриб'ютор зобов'язується дотримуватися правила щодо наявності на складі Дистриб'ютора на момент розміщення замовлення товарного запасу в обсязі не менше 3-х (трьох) тижнів запланованого обсягу продажу по кожній асортиментній позиції (SKU), за виключенням сезонного асортименту.

Пунктом 2.3 договору передбачено, що у разі порушення Дистриб'ютором пунктів 2.2.1. - 2.2.15 цього договору Компанія має право негайно в односторонньому порядку розірвати договір шляхом надіслання письмового повідомлення на адресу дистриб'ютора.

Відповідно до пункту 4.1 договору постачання товарів здійснюється окремими партіями в межах трьох періодів поставки (сесія): перша сесія - 36-52 тиждень 2014 року, друга сесія - 01-18 тиждень 2015 року, третя сесія - 19-35 тиждень 2015 року.

Загальна кількість товарів, що рекомендована дистриб'ютору до продажу своїм клієнтам, визначається планом продажів, який розробляється компанією на базі аналізу стану ринку на кожну сесію та узгоджується сторонами у додатку №8, що становить невід'ємну частину договору (п. 4.2 договору).

У пункті 10.1.4 договору сторони погодили, що замовлення передається через систему "ОПТИМУМ" згідно розкладу, який встановлюється компанією за погодженням з дистриб'ютором на певний період часу, в окремих випадках - по факсу, поштою або через представника компанії. У випадку несвоєчасного розміщення замовлення своєчасна поставка товару не є гарантованою.

Відповідно до п.17.1.1 договору задля надання інформації, зазначеної в п.2.2.4 договору, дистриб'ютор зобов'язаний встановити систему "ОПТИМУМ", запропоновану компанією, та забезпечити безперебійність роботи системи, коректність даних у цій системі та своєчасність їх надходження у відповідності до додатку №6 до договору, що є невід'ємною частиною договору.

Згідно пункту 18.1 договору відповідач має право у будь-який час розірвати договір шляхом направлення позивачу письмового повідомлення у випадку, якщо, зокрема відповідач порушить будь-яке із зобов'язань, які були прийняті ним за договором.

Як визначено у пункті 5 додатку №6 від 01.09.2014 до договору, з метою перевірки виконання дистриб'ютором плану зі збільшення кількості покупців (клієнтів) згідно п.2.2.6 договору, а також рівня виконання заявок клієнтів згідно з п.2.2.12 договору всі дані повинні бути завантажені в інформаційно-аналітичну систему "ОПТИМУМ" до 07-00 10 числа місяця, наступного за звітним періодом. Дані, що надійшли після зазначеного часу, до розрахунку братись не будуть.

19.01.2015 сторонами зі справи підписано акт про надання маркетингових послуг та нарахування винагороди, відповідно до якого за звітний період з 01.09.2014 по 28.12.2014 (перша сесія), позивач з дотриманням умов договору надав, а відповідач прийняв маркетингові послуги зі стимулювання збуту та просування товарів відповідача на ринку, за які нараховує позивачу винагороду у вигляді бонусу, а саме: нарахування мотиваційних виплат у вигляді бонусу за виконання плану продажів товарів відповідача за звітний період, узгодженого сторонами у додатку № 8 до договору на суму 894321,46 грн. Мотиваційні виплати у вигляді бонусу за виконання плану продаж товарів відповідача за звітний період, узгодженого сторонами у додатку №8 до договору, оплачено відповідачем на користь позивача, що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача у Публічному акціонерному товаристві "ПУМБ" від 29.01.2015.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи в позові, виходили з того, що право відповідача на розірвання договору передбачено умовами договору, докази, надані позивачем, не спростовують законності дій відповідача, позивачем не доведено наявність підстав, з якими закон пов'язує недійсність правочину.

Підстави для скасування постанови апеляційного суду відсутні виходячи із наступного.

Відповідно до приписів статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами (ч.3). До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину (ч.5).

Згідно із положеннями статті 208 цього кодексу у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами (ч.1 п.1).

Таким чином якщо згідно наведених норм права правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, визначальним є встановлення строку, з якого такі цивільні права та обов'язки набуваються або припиняються.

Положеннями частини 1-ї статті 203 зазначеного кодексу встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а згідно частини 1-ї статті 215 наведеного кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Судами обох інстанцій встановлено, що 22.01.2015 позивач одержав лист відповідача від 22.01.2015 №1316-01, в якому відповідач повідомив позивача про розірвання договору дистрибуції №UA-DA000205 від 01.09.2014 з 01.02.2015.

Таким чином із встановлених судами обставин вбачається, що за своєю правовою природою лист відповідача від 22.01.2015 № 1316-01, який був одержаний позивачем у той же день, є одностороннім правочином, який є вчиненим з моменту вираження відповідачем волевиявлення щодо настання певних юридичних наслідків у виді розірвання договору дистрибуції.

Спростовуючи доводи позивача щодо підтвердження факту наявності на складі на момент розміщення замовлення товарного запасу в обсязі не менше трьохтижневого запланованого обсягу продажу по кожній асортиментній позиції (БКІІ), за виключенням сезонного асортименту (п.2.2.15. договору), суди виходили із того, що оскільки умовами договору сторони визначили єдиний спосіб контролю та надання інформації щодо продажу та залишку товару за допомогою системи "ОПТИМУМ", то саме на підставі цієї системи і мають встановлюватися обставини щодо кількості товарного запасу (п.2.2.4 та п.17.1.1 договору, п. 5 додатку №6 від 01.09.2014 до договору).

Позивач цих обставин не спростував.

Отже встановивши, що позивачем було порушено умови п.2.2.15 Договору в частині дотримання правил щодо наявності на складі дистриб'ютора на момент розміщення замовлення товарного запасу в обсязі не менше 3-х (трьох) тижнів запланованого обсягу продажу по кожній асортиментній позиції (SKU), за виключенням сезонного асортименту, у зв'язку з чим відповідач, скористувався своїм правом на одностороннє розірвання договору, на підставі п.2.3 Договору, судом першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, було прийнято обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позову.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності судових рішень.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки судом апеляційної інстанції не вчинено фундаментальних порушень, підстав для скасування оскарженої постанови немає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІС" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2016 у справі Господарського суду міста Києва №910/17685/15, залишити без змін.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді Т.Б. Дроботова

Г.А. Кравчук