ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2016 року Справа № 910/1264/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Барицької Т.Л.,суддів:Губенко Н.М., Картере В.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Євростіл-ПАК"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 05.09.2016та на рішеннягосподарського суду міста Києва від 01.03.2016у справі№ 910/1264/16 господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Євростіл-ПАК"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Арда Метал Пекеджинг Україна"простягнення сум за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання, ціна позову 771 526,32 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники:

- ТОВ "Євростіл-ПАК" Пелюк С.С.,

- ТОВ "Арда Метал Пекеджинг Україна" Садова О.П., Розман А.П. - керівник,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 01.03.2016 у справі №910/1264/16 (суддя Паламар П.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.09.2016 (судді: Зеленін В.О., Ткаченко Б.О., Зубець Л.П.), відмовлено в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Євростіл-ПАК" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Арда Метал Пекеджинг Україна" про стягнення сум за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання.

Позивач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити та стягнути з відповідача 107 862,33 грн. 3% річних та 663 663,99 грн. інфляційних втрат.

Ознайомившись з матеріалами та встановленими судами попередніх інстанцій обставинами, перевіривши повноту їх встановлення та правильність юридичної оцінки судами попередніх інстанцій, дотримання ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Предметом даного спору є вимога позивача про стягнення з відповідача 107 862,33 грн. 3% річних та 663 663,99 грн. інфляційних втрат, нарахованих на суму боргу, стягнутого з відповідача рішенням господарського суду міста Києва у справі №910/18291/14 від 03.08.2015 у сумі 827 511,21 грн., яке (рішення суду) було виконано відповідачем лише 13.01.2016 у примусовому порядку. Строк, за який позивач просить стягнути з відповідача на підставі ст. 625 ЦК України інфляційні втрати та 3% річних, становить: з 09.09.2011 (дата настання прострочення виконання відповідачем свого обов'язку з оплати поставленого йому товару) по 12.01.2016 (дата зарахування на рахунок позивача суми основного боргу).

Суди попередніх інстанцій, розглядаючи дану справу, встановили, що: 08.09.2011 на підставі видаткових накладних №№РН-000000000192 та 000000000193, ТОВ "Металпак" поставило відповідачу товар на суму 827 511,21 грн., який відповідач мав оплатити в день поставки, проте не сплатив.

26.08.2014 ТОВ "Металпак" передало (відступило) позивачу право вимоги до відповідача за поставлений товар по вищевказаним накладним.

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.08.2015 у справі №910/18291/14, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 10.12.2015, стягнуто з відповідача у даній справі на користь позивача у даній справі основний борг у сумі 827 511,21 грн. та судовий збір.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у даній справі, суди попередніх інстанцій, виходили з того, що позивачем пропущений строк позовної давності на стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних на суму 827 511,21 грн., оскільки про порушення свого права позивач міг довідатися 09.09.2011 (дата настання порушення виконання відповідачем свого грошового зобов'язання); на вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних розповсюджується трирічний строк позовної давності, який, на дату звернення позивача до суду із даним позовом (2016 рік) вже сплив і про застосування якого заявив відповідач. При цьому, відхиляючи доводи позивача про переривання строку позовної давності шляхом подання ним позову у справі №910/18291/14, суди попередніх інстанцій виходили з того, що заявлені у справі №910/18291/14 вимоги в частині стягнення на підставі ст. 625 ЦК України інфляційних та 3% річних стосувалися простроченого зобов'язання з договору поставки №06/09/11 від 06.09.2011, а не зі спірного договору з відповідачем, укладеного в усній формі. Після зміни заявою від 02.06.2015 підстав позову (зменшення позовних вимог) у даній справі позивач в установленому законом порядку не заявляв вимоги про стягнення з відповідача сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, яке виникло з усного договору, а подана заява у справі №910/18291/14 не розглядалася судом, через її відкликання позивачем, а тому, оскільки вимоги про стягнення в порядку ст. 625 ЦК України інфляційних втрат та 3% річних не пред'являлися під час розгляду справи №910/18291/14, то, відповідно, відсутні підстави для переривання позовної давності для цих вимог.

В силу ст.ст. 42, 43, 47 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Вищий господарський суд України вважає, що прийняті у даній справі судові рішення, не відповідають вказаним вимогам, що ставляться до судового рішення, а висновки судів попередніх інстанцій є передчасними з огляду на таке.

Так, по-перше, колегія суддів зазначає, що всупереч наведених норм, судами попередніх інстанцій надана передчасна оцінка обставинам та фактам, встановленим судовим рішенням у справі №910/18291/14 та, відповідно, зміненим позивачем підставам позову, заявленого у вказаній справі, виходячи з його заяви про зміну підстав позову від 02.06.2015, прийнятою господарським судом міста Києва і саме за якою здійснювався розгляд зазначеної справи. Так, суди попередніх інстанцій зазначаючи про те, що позов у справі №910/18291/14 заявлявся на підставі договору поставки №06/09/11 від 06.09.2011, а не на підставі укладеного в спрощений спосіб договору поставки, поставка за яким відбувалася на підставі накладних №№РН-000000000192 та 000000000193, не звернули увагу на змінені позивачем підстави позову відповідно до його заяви від 02.06.2015, про що зазначено як у самому рішенні господарського суду міста Києва, прийнятого у справі №910/18291/14, так і в наявному в матеріалах даної справи примірнику заяви позивача про зміну підстав позову.

По-друге, стосовно висновку судів попередніх інстанцій про те, що ТОВ "Євростіл-Пак" (позивачем) при розгляді справи №910/18291/14 після зменшення позовних вимог не заявлялися вимоги про стягнення з відповідача сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, яке виникло з усного договору, який також став підставою для відмови у позові у даній справі з підстав пропуску позивачем строку позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (такої правової позиції дотримується Верховний Суд України від 06.06.2012 у справі N 6-49цс12, від 24.10.2011 у справі N 6-38цс11).

За приписами статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено в три роки.

Перебіг позовної давності, відповідно до статті 261 Цивільного кодексу України, починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Строк позовної давності тривалістю в три роки застосовується у вигляді загального правила, якщо для відповідної вимоги не встановлено спеціального строку.

Згідно зі статтею 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Як передбачено статтею 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; закінчення строку позовної давності є підставою для відмови в позові.

Стаття 264 названого Кодексу передбачає, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Зазначена стаття встановлює підстави, за наявності яких починається новий перебіг строку позовної давності, незалежно від строку, який сплив до часу виникнення цих обставин, за умови, якщо до виникнення цих підстав не сплив строк позовної давності. Норма частини 2 статті 264 Цивільного кодексу України визначає підставою для переривання перебігу позовної давності, зокрема, пред'явлення позову до одного із кількох боржників. Крім того, перебіг позовної давності переривається пред'явленням позову, якщо предметом цього позову є лише частина вимоги. З цього випливає можливість подовження строку позовної давності шляхом пред'явлення позову лише щодо частини вимоги, якщо за характером відповідного зобов'язання припускається можливість виокремлення такої частини. При цьому, слід зазначити, що частиною вимоги може бути вимога про сплату інфляційних втрат та трьох відсотків річних за грошовим зобов'язанням (ч. 2 ст. 625 ЦК), які є складовою частиною основного боргу, а також сплата неустойки (штрафу, пені), якщо вони передбачені законом або договором.

В абзаці 1 п. 5.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" роз'яснено, що зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених ст. ст. 536, 625 ЦК України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж ст. 625 ЦК України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань, оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу).

Отже, виходячи з наведених норм, та враховуючи вказану позицію Верховного Суду України, можна зробити висновок про те, що: - інфляційні втрати та 3% річних, передбачені ст.625 ЦК України, входять до складу грошового зобов'язання (яке має виконати боржник); - на такі вимоги розповсюджується загальна позовна давність, що й до вимог про повернення або сплату грошових коштів строком три роки; - зі спливом строку позовної давності до вимоги про стягнення грошових коштів спливають вимоги й до додаткових вимог, таких як стягнення інфляційних втрат та 3% річних; - переривання строку позовної давності можливе, зокрема, пред'явленням позову лише щодо частини вимоги, якщо за характером відповідного зобов'язання припускається можливість виокремлення такої частини; - частиною вимоги може бути вимога про сплату інфляційних втрат та трьох відсотків річних за грошовим зобов'язанням, які входять до складу цього грошового зобов'язання.

Проте, всупереч наведених норм, суди попередніх інстанцій прийшли до передчасного висновку, що заявлення позивачем позову у справі №910/18291/14 лише про стягнення основної заборгованості відповідно до його заяви про зміну підстав позову та зменшення розміру позовних вимог, і незаявлення вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних в порядку статті 625 ЦК України, не свідчить про переривання строку позовної давності до таких додаткових вимог, які, як вказувалося вище, входять до складу грошового зобов'язання.

Крім того, відповідно до приписів п. 4.4.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 №10 збільшення або зменшення розміру позовних вимог (частина четверта статті 22 ГПК) не змінює моменту переривання перебігу позовної давності, що настав у зв'язку з поданням позову.

Отже, колегія суддів зазначає, що суди попередніх інстанцій прийшли до передчасного висновку про відмову позивача у справі №910/18291/14 від частини позовних вимог, в тому числі й від стягнення грошового зобов'язання в порядку ст. 625 ЦК України, оскільки, як вказувалося вище, мала місце не відмова від позову, а зменшення позовних вимог, що, виходячи з наведених положень, не змінює моменту переривання перебігу, а заява, неприйнята до провадження судом, також не може свідчити ані про переривання, ані про непереривання строку позовної давності.

Відповідно до частини другої статті 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій не в повному обсязі розглянуто справу та не надано оцінки всім її матеріалам. Виправлення допущених судами попередніх інстанцій порушень призвело б до виходу судом касаційної інстанції поза межі перегляду справи у суді касаційної інстанції, адже потребує переоцінки встановлених судами доказів та встановлення нових обставин, що не входить до компетенції суду касаційної інстанції, а тому, прийняті у даній справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи до суду першої інстанції на новий розгляд. Під час здійснення нового розгляду судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Євростіл-ПАК" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.09.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 01.03.2016 у справі № 910/1264/16 скасувати і справу направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва

Головуючий суддя Т.Л. Барицька

Судді: Н.М. Губенко

В.І. Картере