ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2016 року Справа № 909/1159/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддяКорсак В.А.суддіДанилова М.В., Сибіга О.М.розглянувши матеріали касаційної скарги Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гетьмана Мазепи 35А"на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 22.08.2016у справі№ 909/1159/15 Господарського суду Івано-Франківської областіза позовомОб'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гетьмана Мазепи 35А"до 1.Івано-Франківської міської ради, 2.Приватного підприємства "Прогрес-буд ІФ"про припинення права постійного користування на частину земельної ділянки

в судовому засіданні взяли участь представники :

- - позивачаБоднарчук А.М.- - відповідача-1Устінський А.І.- - відповідача-2Павликівська Г.М.В С Т А Н О В И В:

В жовтні 2015 року Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гетьмана Мазепи, 35А" звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовною заявою до Івано-Франківської міської ради та Приватного підприємства "Прогрес-буд ІФ", в якій просило припинити право постійного користування на частину земельної ділянки площею 0,1449 га, що перебуває в користуванні останнього на підставі Державного акта на право постійного користування землею серії ІФ № 15/4-000037 від 24.06.1994, яку фактично використовує ОСББ "Гетьмана Мазепи, 35А" для обслуговування багатоквартирного житлового будинку по вул. Г. Мазепи, 35 А в м. Івано-Франківську.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 31.05.2016 (головуючий Фрич М.М, судді: Матуляк П.Я., Скапровська І.М.), залишеним без змін Львівського апеляційного господарського суду від 22.08.2016 (у складі головуючого судді Дубник О.П., суддів: Матущака О.І., Юрченка Я.О.) в задоволенні позову відмовлено повністю. Судові рішення мотивовані необґрунтованістю позову.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями судів, Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гетьмана Мазепи, 35А" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована порушенням попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 42, 120, 141,143, 152 ЗК України, ст. 15 ЦК України, 32 - 36 42 43 84 ГПК України.

Івано-Франківська міська рада не скористалась правом, наданим статтею 1112 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України), не надіслала відзив на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до рішення Івано-Франківської міської ради народних депутатів № 78 від 10.12.1993 Приватна виробничо-комерційна фірма "Прогрес-Прут" (правонаступником якого є Приватне підприємство "Прогрес-буд ІФ" - відповідач-2 у справі) є постійним землекористувачем земельної ділянки площею 0, 199 га на підставі Державного акта на право постійного користування землею серія ІФ №15/4-000037 від 24.06.1994, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 37.

12.11.2012 власниками квартир в 5-ти квартирному житловому будинку по вул. Г.Мазепи, 35А було створено Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гетьмана Мазепи, 35А" та зареєстровано у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців 23.11.2012.

В своєму позові позивач послався на необхідність припинення права постійного користування на частину земельної ділянки площею 0,1449 га, що перебуває в користуванні відповідача-2. Свою вимогу позивач обґрунтовує тим, що він, фактично, безперешкодно та тривалий час використовує цю земельну ділянку для обслуговування багатоквартирного житлового будинку по вул. Г. Мазепи, 35 А в м. Івано-Франківську.

Колегія суддів вважає висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав задоволення позову достатньо обґрунтованими, враховуючи наступне.

Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею суди повинні враховувати, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 ЗК. У випадках, визначеними цими нормами, припинення права власності на земельну ділянку чи права користування провадиться за позовом відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування в судовому порядку, недодержання якого є підставою для визнання рішення цього органу та виданих державних актів недійсними.

Розпорядження землями комунальної власності в межах м. Івано-Франківськ, в т.ч. спірної земельної ділянки, здійснює Івано-Франківська міська рада в межах наданих їй повноважень та відповідно до вимог діючого законодавства.

Рішень щодо спірної земельної ділянки Івано-Франківська міська рада не приймала та з позовом до суду про припинення права користування на частину земельної ділянки, як власник спірної частини земельної ділянки не зверталася. Доказів припинення права постійного користування на спірну земельну ділянку до матеріалів справи не надано.

Як встановлено судами, державний акт на право постійного користування земельною ділянкою пл. 0,199 га виданий 24.06.1994 ПВКФ "Прогрес-Прут" (правонаступником якого є Приватне підприємство "Прогрес-буд ІФ"), зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею та є дійсним.

В своєму рішенні № 5-рп/2005 від 22.09.2005 Конституційний Суд України зробив висновок про те, що ст.92 ЗК України (2768-14) не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте в установленому законодавством порядку станом на 01.01.2002 до його переоформлення.

Згідно ст. 143 ЗК України примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі: а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об'єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров'ю населення) в строки, встановлені вказівками (приписами) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі; в) конфіскації земельної ділянки; г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов'язаннях власника цієї земельної ділянки; д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Положення зазначеної статті не передбачає такої підстави припинення права землекористування, як набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, на що посилається позивач. Таким чином, діюче законодавство не передбачає такої підстави припинення права користування земельною ділянкою.

Позбавлення суб'єкта права постійного землекористування земельної ділянки після державної реєстрації цього права поза межами підстав, визначених ст. 143 ЗК України, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Судом першої інстанції встановлено, що спірна земельна ділянка на час вирішення даного судового спору перебуває у постійному користуванні Приватної виробничо-комерційної фірми "Прогрес-Прут" (правонаступником якої є Приватне підприємство "Прогрес-буд ІФ") на підставі Державного акта на право постійного користування землею серія ІФ №15/4-000037 від 24.06.1994.

Доказів вилучення цієї земельної ділянки у вказаного постійного землекористувача у встановленому законом порядку матеріали справи не містять. Відповідних обставин судами не встановлено.

В той же час, інших підстав припинення права постійного користування земельною ділянкою не встановлено. Відповідних відомостей матеріали справи не містять.

Статтею 120 ЗК України встановлено, що при переході права власності на будівлю і споруду до набувача нерухомого майна право власності на земельну ділянку, на якій розташована будівля або споруда, може переходити на підставі цивільно-правових угод між власниками земельної ділянки і набувачем будівель або споруд (договори купівлі-продажу, дарування, міни тощо).

При відсутності цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об'єкт нерухомості, слід застосовувати положення частини четвертої статті 120 ЗК України з огляду на таке.

Аналіз змісту норм статті 120 ЗК України у їх сукупності дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій щодо відсутності будь-яких порушень з боку ПП "Прогрес-буд ІФ" прав та охоронюваних інтересів позивача.

Поряд з цим, колегія суддів зазначає, що у відповідності до постанови пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" суди, вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, повинні враховувати, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140 - 149 ЗК. У випадках, визначених цими нормами, припинення права власності на землю чи права землекористування провадиться за позовом відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування в судовому порядку, недодержання якого є підставою для визнання рішення цього органу та виданих державних актів недійсними. У разі пред'явлення до органу виконавчої влади або місцевого самоврядування позову про незаконність припинення права землекористування через відсутність судового рішення про вилучення земельної ділянки відповідач вправі пред'явити зустрічний позов про таке вилучення, а суд має розглянути його разом із первинним позовом.

У п.2.14 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" роз'яснено, що з виникненням права власності на будівлю чи споруду у юридичної особи виникає право одержати земельну ділянку в користування, а розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов'язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування.

Колегія вважає за необхідне також звернути увагу на те, що в прохальній частині своєї позовної заяви позивач не зазначив особу, яка має припинити право постійного користування на частину земельної ділянки, яка перебуває в його користуванні.

Зважаючи на викладене, суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили у задоволенні позову.

Відповідно до приписів статті 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія вважає, що викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та пов'язані з вирішенням питання про достовірність поданих ним доказів, які на думку касатора, в зв'язку з вибірковим підходом до їх оцінки були безпідставно відхилені судами попередніх інстанцій, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.08.2016 у справі № 909/1159/15 залишити без змін.

Головуючий суддя В. А. Корсак

С у д д і М. В. Данилова

О. М. Сибіга