ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2016 року Справа № 908/1267/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Стратієнко Л.В. (доповідач)суддів Вовка І.В. Кондратової І.Д.за участі представників: позивача: відповідача: Гарнага П.А. не з'явивсярозглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватного підприємства "Укрспеціндустрія"на рішення та постановуГосподарського суду Запорізької області від 11 липня 2016 року Донецького апеляційного господарського суду від 25 серпня 2016 рокуу справі№ 908/1267/16за позовомдержавного спеціалізованого підприємства "Чорнобильська АЕС"доприватного підприємства "Укрспеціндустрія"про стягнення 79 925, 00 грн

ВСТАНОВИВ:

У травні 2016 р. позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 31 800, 00 грн пені та 48 125, 00 грн штрафу.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 11.07.2016 (суддя - Мойсеєнко Т.В.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 25.08.2015 (головуючий - Скакун О.А, судді - Радіонова О.О., Чернота Л.Ф.), позов задоволено.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 31 800, 00 грн пені, 48 125, 00 грн штрафу та судові витрати.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судами, 10.12.2015 між ДСП "Чорнобильська АЕС" (постачальник) та ПП "Укрспеціндустрія" (покупець) було укладено договір № 15-0306-1, за умовами якого постачальник зобов'язувався передати у власність покупцю металобрухт вуглецевої сталі загальною кількістю 300 т на загальну суму 757 500, 00 грн згідно зі специфікацією.

Відповідно до п. 2.2. договору розрахунки проводяться покупцем шляхом безготівкового перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника відповідно до виставленого ним рахунка на сплату. Покупець може здійснювати попередню оплату частинами, але повинен здійснити повну 100% оплату за товар у строк до 31.01.2016.

Пунктом 3.1. договору визначено, що постачальник зобов'язується передати покупцю обумовлений товар на своєму складі на умовах FCA згідно з міжнародними правилами Інкотермс в редакції 2010 року, на складському господарстві ЧАЕС у зоні відчуження: ДТМЦ зі складу 1.1. Зобов'язання щодо забезпечення автотранспортом для транспортування товару та понесення відповідних витрат покладається на покупця.

Згідно з п. 3.3. договору постачальник забезпечує товар такими документами: видаткова накладна, податкова накладна (в ел. вигляді), документи, які підтверджують проведення радіаційного контролю товару.

Відповідно до п. 8.1. договору він набирає чинності з моменту підписання обома сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

На виконання умов договору, покупець оплатив товар на загальну суму 757 500,00 грн, що підтверджується виписками з рахунку від 11.12.2015, від 15.03.2016 та від 21.03.2016.

За накладними № 03-46/192 від 21.12.2015, № 03-46/198 від 16.03.2016, № 03-46/199 від 22.03.2016 позивача поставив, а відповідач прийняв товар.

Оскільки відповідач оплатив товар з порушенням строку, передбаченого п. 2.2. договору, ДСП "Чорнобильська АЕС" просить стягнути з відповідача 31 800, 00 грн пені та 48 125, 00 грн штрафу.

Статтями 525, 526 і 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Аналогічні приписи містить і ст. 193 ГК України.

Згідно із ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 цього Кодексу визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК).

При цьому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Пунктом 5.4. договору передбачено, що за порушення термінів виконання покупцем зобов'язання, встановленого п. 2.2. договору, з 01.02.2016 з нього стягується пеня в розмірі 0,1% вартості товару або неоплаченої партії товару, з яких допущене прострочення здійснення попередньої оплати, за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів з покупця додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

У зв'язку із тим, що відповідач свої зобов'язання за договором щодо оплати товару своєчасно не виконав, то господарські суди прийшли до правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 31 800, 00 грн пені та 48 125, 00 грн штрафу.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідач не отримував рахунку від ДСП "Чорнобильська АЕС" за договором № 15-0306-1, а, відтак, у нього відсутні підстави щодо виконання зобов'язання за договором, уже були предметом розгляду в господарських судах, з приводу яких суди правильно зазначили про те, що вони є необґрунтованими, оскільки позивач надав суду першої інстанції належним чином засвідчену копію рахунку-фактури № 03-42/136 від 10.12.2015 (а. с. 40, т. 1). Разом з тим, рахунок на оплату є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; ненадання рахунку на оплату не є відкладальною умовою у розумінні ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 ЦК України, тому наявність або відсутність рахунку на оплату не звільняє відповідача від обов'язку сплатити отримані послуги (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду України від 29.09.2009 у справі № 37/405).

Крім того, укладений між сторонами договір, містив платіжні реквізити позивача, а тому будь-яких перешкод для виконання відповідачем свого обов'язку з оплати товару не існувало.

Щодо доводів відповідача в касаційній скарзі про те, що позивачем не було дотримано досудового порядку врегулювання спору, то слід зазначити таке.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 15-рп/2002 від 09.07.2002 (справа № 1-2/2002 про досудове врегулювання спорів) право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Разом з тим, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов'язків. У такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом.

Таким чином, позивач не був позбавлений був права на безпосереднє звернення до суду з вимогою про стягнення штрафних санкцій.

Доводи відповідача про те, що п. п. 2.2., 5.4. договору порушують права відповідача є безпідставними та були предметом розгляду апеляційного суду, який правомірно зазначив, що сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. При цьому, чинним законодавство не передбачено заборони, щодо погодження у договорі одночасного стягнення пені і штрафу.

Отже, підстав для скасування постановлених у справі судових рішень не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу приватного підприємства "Укрспеціндустрія" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Запорізької області від 11 липня 2016 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 25 серпня 2016 року у справі за № 908/1267/16 - без змін.

Головуючий, суддя Л. Стратієнко Суддя І. Вовк Суддя І. Кондратова