ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2016 року Справа № 907/890/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого : Кравчука Г.А.,

суддів: Дроботової Т.Б., Мачульського Г.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 30.08.2016у справі Господарського суду№ 907/890/15 Закарпатської областіза позовомприватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Аха Страхування"дофізичної особи-підприємця ОСОБА_1 простягнення в порядку регресу страхового відшкодування в розмірі 112 383,52 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники:

позивачаГусєв П.В., дов. № 3714/18 від 15.12.2015;відповідача:не з'явились;

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Аха Страхування" (далі - Страхова компанія) звернулось до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою, у якій просило стягнути на його користь з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - Підприємець) в порядку регресу суму страхового відшкодування у розмірі 112 383,52 грн.

Позовні вимоги Страхова компанія, посилаючись на ст. ст. 22, 993, 1166, 1188, 1191 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ст. 27 Закону України "Про страхування" обґрунтовувала тим, що на виконання умов договору добровільного страхування наземного транспорту № 2300708/05/11 від 09.11.2012 воно виплатило страхувальнику страхове відшкодування в розмірі 161 873,52 грн., в результаті чого, за вирахуванням вже відшкодованих йому 49 490,00 грн., набуло права зворотної вимоги до Підприємця, як роботодавця винного у ДТП водія.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 23.05.2016 (колегія суддів: Бобрик Г.Й., Мокану В.В., Івашкович І.В.) позов задоволено у повному обсязі. Стягнуто з Підприємця на користь Страхової компанії 112 383,52 грн. страхового відшкодування та 2 440,85 грн. судового збору.

Вказане рішення прийнято з мотивів, викладених Страховою компанією у позовній заяві. При цьому, за результатами дослідження наявних у справі доказів у їх сукупності судом не взято до уваги результати проведеної у справі судової товарознавчої експертизи, якою встановлено менший матеріальний збиток від відшкодованого позивачем за договором добровільного страхування.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.08.2016 (колегія суддів: Бонк Т.Б., Бойко С.М., Якімець Г.Г.) скасовано рішення Господарського суду Закарпатської області від 23.05.2016 в частині стягнення з Підприємця на користь Страхової компанії 41 885,48 грн. страхового відшкодування та прийнято в цій частині нове рішення про відмову в позові. В іншій частині рішення залишено без змін.

В основу прийняття постанови покладено було покладено висновки судової товарознавчої експертизи, які на думку суду апеляційної інстанції не спростовуються матеріалами справи.

Підприємець звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.08.2016 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 23.05.2016 в частині стягнення з нього на користь Страхової компанії 19 318,24 грн. страхового відшкодування, а також судових витрат та здійснити новий їх розподіл. Викладені у касаційній скарзі вимоги Підприємець обґрунтовує посиланням на обставини справи, окремі умови договору добровільного страхування наземного транспорту № 2300708/05/11 від 09.11.2012 щодо розрахунків за ним, приписи ст. 509, 525, 526, 629, 979, 988, 990 ЦК України, ст. 49 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), ст. ст. 8, 9, 20, 25 Закону України "Про страхування" та ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

Страхова компанія скористалась правом, наданим ст. 1112 ГПК України, та надіслала до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу Підприємця, у якому не погоджується з підставами її заявлення, просить залишити її без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.08.2016 - без змін.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Підприємця підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами на підставі матеріалів справи встановлено, що:

- 29.12.2012 о 15 год. 30 хв. на автодорозі Київ - Чоп на 81 км водій ОСОБА_3, керуючи автомобілем марки MAN (реєстраційний номер НОМЕР_1) з напівпричепом KOGEL (реєстраційний номер НОМЕР_2), здійснив зіткнення з автомобілем марки LAND ROVER RANGE ROVER (реєстраційний номер НОМЕР_3), під керуванням ОСОБА_4, чим спричинив пошкодження транспортного засобу та наніс матеріальні збитки. За фактом ДТП підрозділом Державтоінспекції МВС у Закарпатській області було складено довідку від 29.12.2012 про дорожньо-транспортну пригоду та 02.04.2013 аварійним комісаром ОСОБА_5 складено акт огляду транспортного засобу;

- згідно з постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.02.2013 у справі № 308/1706/13-п, вказана ДТП сталася внаслідок того, що ОСОБА_3, який працює водієм Підприємця, не впорався з керуванням та зачепив автомобіль марки LAND ROVER RANGE ROVER (реєстраційний номер НОМЕР_3). Своїми діями ОСОБА_3 вчинив адміністративне правопорушення передбачене ст. 124 КУпАП;

- згідно зазначеної довідки про дорожньо-транспортну пригоду від 29.12.2012 ТЗ отримав механічні пошкодження: деформовано капот, праве переднє крило, відламано передній бампер, розбито праву блокфару, знищено ліву блокфару, пошкоджено праву передню дверку. За висновком автотоварознавчої експертизи № 021/13 від 21.01.2013 з визначенням розміру матеріального збитку, завданого дорожньо-транспортною пригодою від 29.12.2012, проведеної за заявою Страхової компанії, вартість матеріального збитку становила 183 835,55 грн.;

- на виконання умов договору добровільного страхування наземного транспорту № 2300708/05/11 від 09.11.2012, згідно страхових актів: № 1.001.12.05702/VESKO2700 від 25.01.2013, № 1.001.12.05702/VESKO10949 від 26.03.2013 та № 1.001.12.05702/VESKO12049 від 03.04.2013, рахунків ТОВ "Віннер Автомотів": № 1004505 від 11.01.2013, № 1004507 від 11.01.2013, № 1004541 від 14.01.2013, № 1000571 від 21.03.2013, № 1005971 від 21.03.2013, № 1006192 від 30.03.2013 та ремонтних калькуляцій від 24.01.2013 виплатило страхувальнику страхове відшкодування в розмірі 161 873,52 грн., що підтверджується платіжними дорученнями: № 5281 від 28.01.2013, № 20427 від 28.03.2013 та № 22648 від 05.04.2013;

- цивільно-правову відповідальність водія автомобіля марки MAN (реєстраційний номер НОМЕР_1) з напівпричепом KOGEL (реєстраційний номер НОМЕР_2) - ОСОБА_3 було застраховано приватним акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Інго Україна", у зв'язку з чим, остання відшкодувала Страховій компанії в межах ліміту відповідальності за шкоду, заподіяну майну та за вирахуванням франшизи 49 490,00 грн.;

- Страхова компанія звернулась до суду із даним позовом про стягнення залишку виплаченого страхового відшкодування у розмірі 112 383,52 грн. Нормативною підставою позову позивачем зазначено ст. ст. 993, 1166, 1188, 1191 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування";

- з огляду на те, що спір у справі між сторонами звівся до розміру заподіяних збитків, місцевим господарським судом було призначено судову автотоварознавчу експертизу. Висновком експертизи дослідження пошкодженого автомобіля LAND ROVER RANGE ROVER номерний знак НОМЕР_3, яке проводилося за матеріалами справи № 907/890/15 Господарського суду Закарпатської області, визначено, що матеріальний збиток, завданий власникові LAND ROVER RANGE ROVER номерний знак НОМЕР_3, в результаті його пошкодження при дорожньо-транспортній пригоді, яка мала місце 29.12.2012 складає 119 988,04 грн.

Як вже частково зазначалося вище, задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, місцевий господарський суд із посиланням на положення ст. ст. 993, 1166, 1191 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" виходив з того, що матеріалами справи у їх сукупності розмір страхового відшкодування підтверджується, у зв'язку із чим, заявлена до стягнення сума задоволена у повному обсязі. Висновок проведеної у справі експертизи з урахуванням сукупності доказів, наявних у матеріалах справи до уваги не взято.

При відмові у стягненні з Підприємця на користь Страхової компанії 41 885,48 грн. судом апеляційної інстанції було взято до уваги висновок проведеної судової товарознавчої експертизи. При цьому, судом апеляційної інстанції також застосовано статті 993, 1166, 1191 ЦК України та статті 27 Закону України "Про страхування" у їх сукупності.

Скаржник у касаційній скарзі не погоджується зі стягненням з нього 19 318,24 грн. страхового відшкодування, а також судових витрат, просить скасувати прийняті у справі судові рішення в цій частині та здійснити новий розподіл судових витрат.

Разом із тим, згідно зі статтею 1117 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Абзацом третім пункту 11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.11.2011 № 11 "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України" роз'яснено, що суд касаційної інстанції не зв'язаний доводами касаційної скарги щодо порушення чи неправильного застосування нижчими судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права та може встановлювати порушення чи неправильне застосування відповідних норм, на які не було посилання в такій скарзі.

За результатами перегляду справи в касаційному порядку колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає наступне.

Виходячи з предмету та підстав позову у даній справі слід враховувати правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 23.09.2015 у справі № 910/22731/14 щодо необхідності розмежування переходу права вимоги (суброгації), яка має місце у даній справі і регулюється положеннями статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України "Про страхування", від зворотної вимоги (регресу), яка регулюється положеннями статті 1191 ЦК України.

Відтак приписи статті 1191 ЦК України не підлягають до застосування у спірних правовідносинах, у зв'язку із чим колегія суддів вважає неправомірним посилання судів попередніх інстанцій на неї при задоволенні позовних вимог у сукупності з положеннями законодавства, які врегульовують суброгацію.

Разом з тим, серед підстав позову Страховою компанією також визначено статтю 993 ЦК України та статтю 27 Закону України "Про страхування".

Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

За приписами ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

В силу положень ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Особа (водій ОСОБА_3), з вини якої заподіяна шкода (ДТП), знаходився з Підприємцем у трудових відносинах, відтак, виходячи з вимог ч. 2 ст. 1187 ЦК України та роз'яснень пленуму Верховного суду України у постанові № 6 від 27.03.1992 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", суди дійшли правильних висновків щодо правомірності заявлення даного позову саме до Підприємця.

Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій Підприємцем не заперечувались обставини заподіяння шкоди у зв'язку зі скоєнням ДТП його працівником, а спір між сторонами фактично звівся до розміру збитків, які підлягають відшкодуванню. З огляду на вказане місцевим господарським судом у справі було призначено судову автотоварознавчу експертизу.

За приписами ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються, зокрема письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили (ст. 43 ГПК України).

При цьому, у відповідності до частин 5 та 6 ст. 42 ГПК України, висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу. Відхилення господарським судом висновку судового експерта повинно бути мотивованим у рішенні.

Відхиляючи висновок проведеної у справі судової автотоварознавчої експертизи, місцевий господарський суд виходив з того, що пошкодження ТЗ та розмір заподіяних збитків підтверджується наявними у матеріалах справи належними та допустимими доказами у їх сукупності, зокрема: висновком автотоварознавчої експертизи № 021/13 від 21.01.2013, страховими актами, рахунками ТОВ "Віннер Автомотів", ремонтними калькуляціями, платіжними дорученнями на страхові відшкодування.

Враховуючи те, що судову автотоварознавчу експертизу було проведено виключно за матеріалами судової справи № 907/890/15 Господарського суду Закарпатської області та вже після проведення відновлювальних робіт ТЗ, місцевим господарським судом було цілком обґрунтовано взято до уваги наявні в справі докази у їх сукупності.

З огляду на наведене колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновок місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог у повному обсязі правомірним та обґрунтованим.

Суд апеляційної інстанції вищенаведеного не врахував, у зв'язку із чим дійшов помилкових висновків щодо часткового скасування правомірного і обґрунтованого рішення місцевого господарського суду.

Доводи касаційної скарги Підприємця ґрунтуються на обставинах виконання сторонами умов договору добровільного страхування наземного транспорту № 2300708/05/11 від 09.11.2012 щодо розрахунків за договором, зокрема графіку та порядку внесення страхових платежів. Однак умови та обставини виконання зазначеного договору стосуються виключно відносин між страховиком і страхувальником при виплаті страхового відшкодування та не створюють будь-яких прав та обов'язків для третіх осіб, у тому числі в контексті заявленого у даній справі позову.

За таких обставин вказані доводи скаржника не спростовують висновки судів попередніх інстанцій в зазначеній частині та не впливають на них, у зв'язку із чим відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.

У касаційній скарзі Підприємець не погоджується з розподілом судових витрат.

Виходячи з ціни позову та результатів розгляду спору, колегією суддів касаційної інстанції було перевірено правильність розрахунку судових витрат та з'ясовано, що на відповідача місцевим господарським судом неправомірно покладено стягнення 193,18 грн.

Частиною першою ст. 11110 ГПК України встановлено, що підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Зважаючи на усе вищевикладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що постанова Львівського апеляційного господарського суду від 30.08.2016 підлягає скасуванню. В той же час, рішення Господарського суду Закарпатської області від 23.05.2016 в частині стягнення з Підприємця на користь Страхової компанії 193,18 грн. судового збору підлягає скасуванню. В іншій частині рішення Господарського суду Закарпатської області від 23.05.2016 підлягає залишенню без змін з мотивів, викладених у даній постанові.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110 та 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.08.2016 у справі № 907/890/15 Господарського суду Закарпатської області скасувати.

Рішення Господарського суду Закарпатської області від 23.05.2016 в частині стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Аха Страхування" 193 (сто дев'яносто трьох) грн. 18 коп. судового збору скасувати. В іншій частині рішення Господарського суду Закарпатської області від 23.05.2016 залишити в силі.

Доручити Господарському суду Закарпатської області видати відповідний наказ.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Суддя Т.Б. Дроботова

Суддя Г.М. Мачульський