ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2016 року Справа № 5015/2856/11 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого : Кравчука Г.А.,

суддів: Мачульського Г.М., Дроботової Т.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Делакс -Україна"на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.09.2016у справі Господарського суду№ 5015/2856/11 Львівської областіза позовомБориславської міської ради Львівської областідо третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача за участютовариства з обмеженою відповідальністю "Делакс -Україна" товариство з обмеженою відповідальністю "Трускавець - комінвест" прокуратури м. Львовапровизнання недійсним договору оренди землі від 22.03.2006, зобов'язання відповідача звільнити земельну ділянку, привести її у придатний для використання стан та повернути позивачу

в судовому засіданні взяли участь представники:

прокурор Збарих С.Н., пос. № 028728 від 05.09.2014; позивача: не з'явились;відповідача: Коврижник В.І., дов. від 01.08.2016; третьої особи: не з'явились;

ВСТАНОВИВ:

У травні 2011 року Бориславська міська рада Львівської області (далі - Рада) звернулася до Господарського суду Львівської області з позовною заявою, у якій просила:

- визнати недійсним договір оренди землі від 22.03.2006, укладений між Радою та товариством з обмеженою відповідальністю "Делакс -Україна" (далі - Товариство), який зареєстрований у Бориславському міському відділі Львівської регіональної філії Центру державного земельного кадастру, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 13.06.2006 за № 04.06.439.00080;

- зобов'язати Товариство звільнити земельну ділянку площею 12,9624га за адресою: Львівська область, м. Борислав, вул. Трускавецька (в районі Трускавецького озера), привести земельну ділянку у придатний для використання стан та повернути Раді.

Позовні вимоги Рада, посилаючись на норми Конституції України, Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Господарського кодексу України (далі - ГК України), Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та Закону України "Про оренду землі", Закону України "Про оцінку земель" та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" обґрунтовувала тим, що спірний договір оренди землі було укладено за відсутності рішення Ради на підставі постанови Господарського суду Львівської області від 27.12.2005 у справі № 3/366-7/361. Вказану постанову скасовано за результатами перегляду в касаційному порядку, у зв'язку із чим спірний договір не відповідає положенням земельного законодавства, що є підставою для визнання його недійсним та повернення земельної ділянки.

У липні 2011 року Товариством було заявлено зустрічний позов до Ради про визнання права користування спірною земельною ділянкою, площею 12,9624 га, на умовах договору оренди землі від 22.03.2006, укладеного між Радою та Товариством.

Справа розглядалась господарськими судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 08.11.2012 первісний позов задоволено повністю. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.01.2013 рішення Господарського суду Львівської області від 08.11.2012 скасовано в частині задоволення первісних позовних вимог та прийнято в цій частині нове рішення про відмову в первісному позові. В решті рішення залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 01.07.2013 прийняті у справі рішення та постанову скасовано в частині результатів розгляду первісного позову. Справу в цій частині направлено на новий судовий розгляд. В частині відмови у задоволенні зустрічного позову судові рішення до Вищого господарського суду України не оскаржувались.

За результатами нового розгляду справи № 5015/2856/11 в частині первісного позову, рішенням Господарського суду Львівської області від 28.09.2015 (колегія суддів: Запотічняк О.Д., Долинська О.З., Яворський Б.І.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 07.12.2015 відмовлено в задоволенні позову Ради до Товариства про визнання недійсним договору оренди землі від 22.03.2006, зобов'язання відповідача звільнити земельну ділянку, привести її у придатний для використання стан та повернути позивачу.

Суди у рішеннях, визнавши порушеним право Ради, дійшли висновку про сплив позовної давності за первісною вимогою позивача. При цьому, початок перебігу строку на звернення до суду за захистом порушеного права Ради, за висновками колегії суддів, пов'язується з моментом винесення Львівським апеляційним адміністративним судом ухвали від 10.12.2007, якою закрито провадження у справі № 3/366-7/361 в частині позовних вимог Товариства до Ради про спонукання до укладення договору оренди землі.

Постановою Вищого господарського суду України від 07.06.2016 було скасовано постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.12.2015, справу направлено на новий судовий розгляд до Львівського апеляційного господарського суду.

Підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції з направленням на повторний судовий розгляд справи слугувало те, що судом не було надано правої оцінки обставина переривання строку позовної давності у зв'язку із подальшим розглядом по суті справи № 3/366-7/361 в частині вимог про визнання нечинним рішення Ради від 06.06.2005 про неприйняття рішення "Про передачу СП ТзОВ "Делакс Україна" земельної ділянки в оренду".

За результатами нового розгляду постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19.09.2016 (колегія суддів: Малех І.Б., Желік М.Б., Марко Р.І.) рішення Господарського суду Львівської області від 28.09.2015 скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позову.

Постанову мотивовано тим, що позовна давність за спірними правовідносинами переривалась, шляхом розгляду по суті справи №3/366-7/361 в частині вимог про визнання нечинним рішення Ради від 06.06.2005 про неприйняття рішення "Про передачу СП ТзОВ "Делакс Україна" земельної ділянки в оренду".

Товариство звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.09.2016 скасувати та залишити в силі постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.12.2015. Викладені у касаційній скарзі вимоги Товариство обґрунтовує посиланням на обставини справи, положення ст. 124 Конституції, ст. ст. 11, 203, 264 ЦК України, ст. 28 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. ст. 58, 84 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про неправильне застосування господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального права в частині обрахування строків позовної давності, неналежну обґрунтованість оскаржуваного судового рішення.

Інші особи, які беруть участь у справі, не скористались правом, наданим ст. 1112 ГПК України, та відзиви на касаційну скаргу Товариства до Вищого господарського суду України не надіслали, що не перешкоджає касаційному перегляду судового акту, який оскаржується.

16.11.2016 на адресу Вищого господарського суду України надійшло клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Трускавець - комінвест" про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку із неможливістю його представника прибути в судове засідання через пізнє отримання ухвали про призначення справи до розгляду.

Прокурор та представник відповідача проти задоволення заявленого клопотання заперечили, наголосили на можливості розгляду касаційної скарги за відсутності представника третьої особи.

За результатами розгляду клопотання колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що воно не підлягає задоволенню, оскільки: по-перше, всупереч вимогам ст. 33 ГПК України, до клопотання не додано доказів на підтвердження обставин, викладених у ньому, по-друге ухвалою Вищого господарського суду України від 07.11.2016, з урахуванням встановлених ГПК України меж перегляду справи у касаційному порядку, явка уповноважених представників у судове засідання 16.11.2016 обов'язковою не визнавалась.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Товариства підлягає задоволенню частково, враховуючи наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій на підставі матеріалів справи встановлено, що:

- постановою Господарського суду Львівської області від 27.12.2005 у справі № 3/366-7/361, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 06.03.2006 (прийнятою в порядку адміністративного судочинства), Раду було зобов'язано укласти з Товариством до договір оренди земельної ділянки, розміром 12,9624 га за адресою: м. Борислав, вул. Трускавецька, на умовах запропонованого проекту договору оренди. 05.04.2006 Відділом примусового виконання рішень державної виконавчої служби Львівської області відкрито виконавче провадження з примусового виконання судового наказу;

- на підставі вказаної постанови суду між Радою (Орендодавець) та Товариством (Орендар) 22.03.2006 було укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення площею 12,9624 га, яка знаходиться у м. Бориславі по вул. Трускавецька (в районі Трускавецького озера) для будівництва та обслуговування мотельного комплексу (далі - Договір). Державну реєстрацію договору здійснено 13.06.2006 за № 04.06.439.00080. Актом приймання-передачі від 30.05.2006 земельну ділянку передано орендарю;

- в подальшому, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.05.2007 постанову Господарського суду Львівської області від 27.12.2005 та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 06.03.2006 було скасовано. З огляду на скасування судового рішення, що слугувало підставою для укладення спірного Договору, Рада звернулась до суду з даним позовом.

Відповідно до частини першої ст. 6 Закону України "Про оренду землі" орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно з ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Пунктом 34 частини першої ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що питання регулювання земельних відносин (у тому числі надання земельної ділянки в оренду) вирішується виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

За приписами частини першої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Таким чином, необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або в комунальній власності, є наявність рішення відповідного органу про надання земельної ділянки в оренду.

Як встановлено місцевим та апеляційним господарськими судами та підтверджується матеріалами справи, спірний Договір було укладено за відсутності рішення Ради на підставі прийнятої у справі № 3/366-7/361 постанови Господарського суду Львівської області від 27.12.2005, яка набрала законної сили та у відповідності до ч. 5 ст. 124 Конституції України була обов'язковою до виконання на всій території України.

Однак, за результатами касаційного перегляду вказану постанову 23.05.2007 було скасовано ухвалою Вищого адміністративного суду України і вона втратила чинність.

За приписами частин. 1- 3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинною 3 ст. 215 ЦК України встановлено, що оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним в судовому порядку за позовом однієї із сторін цього правочину або іншої заінтересованої особи, що заперечують його дійсність на підставах, встановлених законом.

З огляду на те, що укладення спірного Договору відбулося на підставі, яка згодом відпала та враховуючи відсутність чинного рішення Ради про надання відповідачеві в оренду земельної ділянки, яке в силу наведених вище положень земельного законодавства є обов'язковою умовою укладення договорів оренди землі, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується із правовою позицією господарських судів попередніх інстанцій щодо порушення прав позивача у даному спорі. Відтак, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли вірного висновку про те, що вказана обставина є підставою для визнання спірного Договору недійсним та, в силу приписів п. 2 ч.1 ст. 216 ЦК України, підставою для повернення переданої за ним земельної ділянки.

Водночас, господарські суди попередніх інстанцій дійшли протилежних висновків щодо пропуску Радою строку позовної давності у даній справі, про застосування якого, Товариством заявлено клопотання від 07.09.2011 № 47/29 (т. 1, а.с. 148-149).

Як вже частково зазначалося вище, приймаючи останнє рішення у справі, місцевий господарський суд, із висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що початок перебігу строку на звернення до суду за захистом порушеного права Ради пов'язується з моментом винесення Львівським апеляційним адміністративним судом ухвали від 10.12.2007, якою закрито провадження у справі № 3/366-7/361 в частині позовних вимог Товариства до Ради про спонукання до укладення договору оренди землі.

Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Вищий господарський суд України вказав на необхідності дослідження обставин переривання строку позовної давності у зв'язку із подальшим розглядом по суті справи № 3/366-7/361 в частині вимог про визнання нечинним рішення Ради від 06.06.2005 про неприйняття рішення "Про передачу СП ТзОВ "Делакс Україна" земельної ділянки в оренду".

За результатами нового розгляду суд апеляційної інстанції дійшов висновків про те, що позовна давність за спірними правовідносинами із продовженням розгляду справи № 3/366-7/361 переривалась і Радою строк позовної давності не пропущено.

Між тим, колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитись з таким висновком суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Перебіг строку позовної давності починається з наступного дня після відповідної календарної дати або з настанням події, з якою пов'язано його початок (ч.1 ст. 253 ЦК України).

Як зазначалось вище, Рада звернулася до суду з позовом про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та застосування наслідків його недійсності з огляду на те, що підстава на якій цей договір було укладено згодом відпала і він більше не відповідає положенням законодавства України.

Враховуючи наведене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що при обрахуванні строку позовної давності у даній справі необхідно виходити саме із особливостей підстав позову. З урахуванням положень ч. 5 ст. 124 Конституції України невідповідність Договору положенням законодавства виникла з моменту, коли підстава його укладення (постанова суду) відпала (втратила чинність) - з прийняттям Вищим адміністративним судом України ухвали від 23.05.2007.

Як було з'ясовано місцевим господарським судом на підставі матеріалів справи судовий розгляд спору між Товариством та Радою в частині позовних вимог про спонукання останньої до укладення договору оренди земельної ділянки розміром 12,9624 га за адресою м. Борислав, вул. Трускавецька на умовах запропонованого договору оренди, було остаточно закрито ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2007.

Подальший розгляд даної справи стосувався виключно позовних вимог щодо визнання нечинним рішення Ради від 06.06.2005 про неприйняття рішення "Про передачу СП ТзОВ "Делакс Україна" земельної ділянки в оренду" та не впливав на порядок обрахування строку позовної давності у даній справі шляхом його переривання, оскільки чинність або скасування вказаного оскаржуваного рішення Ради жодним чином не стосувалася обов'язку Ради щодо укладення договору оренди спірної земельної ділянки.

Натомість Рада звернулась до суду з даним позовом лише 25.05.2011, тобто поза межами трирічного строку позовної давності, про застосування наслідків спливу якої було заявлено стороною.

В силу положень частин третьої та четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. плив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За таких обставин, виходячи зі змісту вищенаведених норм та матеріалів справи, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується із висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову Ради з підстав пропуску нею строків позовної давності до заявлених позовних вимог.

Частиною першою ст. 11110 ГПК України встановлено, що підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Зважаючи на наведене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що постанова Львівського апеляційного господарського суду від 19.09.2016 підлягає скасуванню як така, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права. В той же час, рішення Господарського суду Львівської області від 28.09.2015 підлягає залишенню без змін з мотивів, викладених у даній постанові.

При цьому касаційна скарга Товариства в частині прохання залишити в силі постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.12.2015 не підлягає задоволенню, оскільки зазначена постанова вже переглядалась в касаційному порядку та скасована постановою Вищого господарського суду України від 07.06.2016.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110 та 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Делакс -Україна" задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.09.2016 у справі № 5015/2856/11 Господарського суду Львівської області скасувати, а рішення Господарського суду Львівської області від 28.09.2015 залишити в силі.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Суддя Г.М. Мачульський

Суддя Т.Б. Дроботова