ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2015 року Справа № 904/6094/13

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_4на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.08.2015 (головуючий суддя Науменко І.М., судді Кузнецов В.О., Євстигнеєв О.С.) у справі№ 904/6094/13 Господарського суду Дніпропетровської областіза позовомОСОБА_5до1. ОСОБА_6, 2. ОСОБА_4, 3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Межрегіональне управління розвитку бізнесу", 4. ОСОБА_7, 5. ОСОБА_8,третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ОСОБА_9,провизнання права власності на частки в статутному фонді товариства,за участю представників:позивачаОСОБА_10,відповідача-1ОСОБА_6,відповідача-2ОСОБА_4, ОСОБА_11,відповідача-3Дергоусова Л.В., відповідача-4не з'явились,відповідача-5не з'явились,третьої особине з'явились,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28.04.2015 у справі №904/6094/13 відмовлено в позові ОСОБА_5 про визнання права власності на частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Межрегіональне управління розвитку бізнесу": в розмірі 46,7 %, що становить 46.700,00 грн., в тому числі частку в розмірі 23,3 %, що становить 23.300,00 грн., та згідно з установчими документами закріплена за ОСОБА_6, а також частку в розмірі 23,4 %, що становить 23.400,00 грн., та згідно з установчими документами закріплена за ОСОБА_4.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.08.2015 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.04.2015 у справі № 904/6094/13 скасовано, в позові відмовлено.

Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, відповідач-2 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову апеляційного суду скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.

Вимоги касаційної скарги мотивовані тим, що судом апеляційної інстанції неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального права, зокрема ст.ст. 16, 328 ЦК України, ст. ст. 51, 52 Закону України "Про господарські товариства". Доводи касаційної скарги зводяться до того, що апеляційний суд не врахував, що законодавство не передбачає можливості набуття учасником товариства права власності на частку іншого учасника товариства у випадку внесення ним частки замість такого учасника.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники відповідача-4, відповідача-5 та третьої особи не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності вказаних представників.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами, відповідно до Установчого договору про реєстрацію та діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю "Межрегіональне управління розвитку бізнесу" від 16.01.2002 його сторони створюють статутний фонд товариства у розмірі 100.000,00 грн. та розподіляють його між собою в наступному співвідношенні (п. 2.2 Установчого договору): ОСОБА_8 - 23.300,00 грн. або 23,3% статутного фонду; ОСОБА_5 - 30.000,00 грн. або 30% статутного фонду; ОСОБА_13 - 23.400,00 грн. або 23,4% статутного фонду; ОСОБА_9 - 23.300,00 грн. або 23,3% статутного фонду.

Відповідно до п. 2.3 Установчого договору на момент державної реєстрації товариства свої внески у статутний фонд засновники у розмірі 30% вносять грошима до установи банку. Повністю свої внески до статутного фонду товариства засновники вносять протягом одного року з моменту державної реєстрації (п. 2.4 Установчого договору).

25.01.2002 виконавчим комітетом Кіровської районної ради м. Дніпропетровська проведено державну реєстрацію статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Межрегіональне управління розвитку бізнесу", затвердженого загальними зборами учасників від 16.01.2002 (протокол № 1), реєстраційна справа № 04052471Ю0011740.

Однак, як встановлено апеляційним судом, статутний капітал було повністю сформовано за рахунок коштів ОСОБА_5, внесених ним на відповідний банківський рахунок платежами від 22.01.2002, від 28.02.2002 та від 01.03.2002.

11.11.2002 відбулись загальні збори учасників ТОВ "Межрегіональне управління розвитку бізнесу", на яких прийнято рішення: вивести ОСОБА_8 та ОСОБА_13 зі складу засновників товариства (в зв'язку з поданими заявами про вихід); прийняти ОСОБА_6 та ОСОБА_4 до складу засновників товариства.

10.12.2002 виконавчим комітетом Кіровської районної ради м. Дніпропетровська проведено державну реєстрацію змін до установчих документів Товариства з обмеженою відповідальністю "Межрегіональне управління розвитку бізнесу", затверджених загальними зборами учасників від 11.11.2002.

Згідно з п. 2.2 Установчого договору, з урахуванням внесених до нього змін, сторони створюють статутний фонд товариства у розмірі 100.000,00 грн. та розподіляють їх між собою в наступному співвідношенні: ОСОБА_5 - 30.000,00 грн. або 30% статутного фонду; ОСОБА_9 - 23.300,00 грн. або 23,3% статутного фонду; ОСОБА_6 - 23.300,00 грн. або 23,3% статутного фонду; ОСОБА_4 - 23.400,00 грн. або 23,4% статутного фонду.

10.06.2013 ОСОБА_9 подав на ім'я загальних зборів ТОВ "Межрегіональне управління розвитку бізнесу" заяву про вихід зі складу засновників товариства з передачею належної йому частки в розмірі 23,3 % на користь ОСОБА_5.

Згідно з ч. 1 ст. 113 ЦК України господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.

Товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом (ч. 1 ст. 140 ЦК України).

Корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами (ч. 1 ст. 167 ГК України).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 117 Цивільного кодексу України, п. б) ч. 1 ст. 11 Закону України "Про господарські товариства" учасники господарського товариства зобов'язані виконувати свої зобов'язання перед товариством, у тому числі ті, що пов'язані з майновою участю, а також робити вклади (оплачувати акції) у розмірі, в порядку та засобами, що передбачені установчим документом.

Частина 1 ст. 144 ЦК України визначає, що статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається із вкладів його учасників. Розмір статутного капіталу дорівнює сумі вартості таких вкладів. Статутний капітал товариства визначає мінімальний розмір майна товариства, що гарантує інтереси його кредиторів.

Не допускається звільнення учасника товариства з обмеженою відповідальністю від обов'язку внесення вкладу до статутного капіталу товариства, у тому числі шляхом зарахування вимог до товариства (ч. 2 ст. 144 ЦК України).

Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 ст. 13 Закону України "Про господарські товариства").

Зазначені об'єкти, згідно зі ст. 177 ЦК України, є об'єктами цивільних прав, відповідно і частка власника у статутному капіталі товариства є предметом цивільних відносин, яка засвідчує участь особи у товаристві.

Згідно зі ст. 52 Закону України "Про господарські товариства" (в редакції станом на час створення товариства та на час внесення змін до установчих документів товариства, пов'язаних зі зміною складу його учасників) у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється статутний фонд, розмір якого повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства з обмеженою відповідальністю.

До моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен з учасників зобов'язаний внести до статутного фонду не менше 30 відсотків вказаного в установчих документах вкладу. Внесення до статутного фонду грошей підтверджується документами, виданими банківською установою. Учасник зобов'язаний повністю внести свій вклад не пізніше року після реєстрації товариства. У разі невиконання цього зобов'язання у визначений строк учасник, якщо інше не передбачено установчими документами, сплачує за час прострочки 10 відсотків річних з недовнесеної суми. Учаснику товариства з обмеженою відповідальністю, який повністю вніс свій вклад, видається свідоцтво товариства.

Чинна редакція ст. 52 Закону України "Про господарські товариства" встановлює, що статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю підлягає сплаті учасниками товариства до закінчення першого року з дня державної реєстрації товариства. Якщо учасники до закінчення першого року з дня державної реєстрації товариства не внесли (не повністю внесли) свої вклади, загальні збори учасників приймають одне з таких рішень: про виключення із складу товариства тих учасників, які не внесли (не повністю внесли) свої вклади, та про визначення порядку перерозподілу часток у статутному капіталі; про зменшення статутного капіталу та про визначення порядку перерозподілу часток у статутному капіталі; про ліквідацію товариства. Учаснику товариства з обмеженою відповідальністю, який повністю вніс свій вклад, видається свідоцтво товариства.

Таким чином, передбачений в установчому документі розмір статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю розподіляється на частки кожного учасника пропорційно вартості його вкладу, тобто частка учасника в статутному капіталі товариства має відповідати вартості його майнової участі в такому капіталі. Відтак, особливістю статутного капіталу товариства є його поділ на частки кожного з учасників, які відповідно до цих часток здійснюють управління товариством в межах та порядку, визначених законодавством та установчим документом.

Отже, розмір часток учасників товариства встановлюється статутом, а право на частку є зустрічним надбанням, яке отримує учасник від товариства при внесенні вкладу до статутного капіталу товариства.

Участь у товаристві майном і узгодження між учасниками спільного управління ним наділяє учасника корпоративними правами, а тому відносини щодо цих прав мають характер корпоративних правовідносин.

До закінчення першого року з дня державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю розмір часток кожного з учасників встановлюється виключно статутом.

Зміни вартості майна, внесеного як вклад, та додаткові внески учасників не впливають на розмір їх частки у статутному капіталі, вказаної в установчих документах товариства, якщо інше не передбачено установчими документами (ч. 2 ст. 51 Закону України "Про господарські товариства").

Зазначене положення Закону кореспондується з положеннями абз. 2 ч. 4 ст. 82 ГК України, згідно з якими статутом може бути встановлено порядок визначення розміру часток учасників залежно від зміни вартості майна, внесеного як вклад, та додаткових внесків учасників. Таке законодавче врегулювання питання щодо участі у товаристві з обмеженою відповідальністю відповідає суті й змісту корпоративних відносин і ґрунтується на засадах свободи договору, справедливості, добросовісності та розумності (п. п. 3, 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).

Отже, лише протягом першого року з дня державної реєстрації товариства його учасники мають корпоративні права незалежно від факту повного чи часткового внесення (сплати) вкладів.

Як встановлено апеляційним господарським судом, статутом Товариства з обмеженою відповідальністю "Межрегіональне управління розвитку бізнесу" та Установчим договором порядку визначення розміру часток учасників при внесенні ними додаткових внесків не передбачено.

У свою чергу лише чинна редакція ст. 52 Закону України "Про господарські товариства" врегульовує питання щодо дій товариства з обмеженою відповідальністю у разі невнесення (неповного внесення) учасниками своїх вкладів до закінчення встановленого річного строку.

Редакція наведеної статті Закону станом на дату заснування товариства та включення до його складу нових учасників не визначає таких наслідків у випадку невиконання учасником товариства свого обов'язку щодо внесення вкладу протягом року з дня державної реєстрації товариства. Не регулює вказане питання також статут товариства та Установчий договір.

Як встановлено судами, учасники, які подали заяви про вихід зі складу товариства, а саме ОСОБА_8, ОСОБА_13 та ОСОБА_9, свої вклади до статутного капіталу товариства не вносили.

Положення Закону України "Про господарські товариства", які регулюють правовідносини між товариством з обмеженою відповідальністю та його учасником, пов'язані з виходом учасника з товариства, не забороняють товариству при виході учасника прийняти рішення щодо формування статутного капіталу іншим чином, в тому числі шляхом розподілу частки учасника товариства, що вийшов, між іншими учасниками, або шляхом прийняття до складу учасників товариства нових осіб та наділення їх часткою учасника, що вийшов, з покладанням на цих осіб обов'язку щодо формування статутного капіталу.

Рішенням загальних зборів товариства про вихід зі складу учасників товариства ОСОБА_8, ОСОБА_13 та прийняття до складу учасників товариства ОСОБА_6 та ОСОБА_4, на користь яких розподілено частки вибулих учасників, фактично покладено обов'язок на нових учасників щодо формування статутного капіталу Товариства у розмірі, встановленому Установчим договором в редакції змін до нього від 22.11.2002.

Будучи прийнятими до складу учасників ТОВ "Межрегіональне управління розвитку бізнесу", ОСОБА_6 та ОСОБА_4 свого обов'язку щодо внесення вкладів до статутного капіталу товариства не виконали. Належних і допустимих доказів протилежного матеріали справи не містять.

Згідно з положеннями ст. 144 ЦК України звільнення учасника товариства з обмеженою відповідальністю від обов'язку внесення вкладу до статутного капіталу товариства не допускається.

Водночас, як встановлено вище, статутний капітал ТОВ "Межрегіональне управління розвитку бізнесу" сформований у повному обсязі та виключно за рахунок грошових внесків ОСОБА_5.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ч. 1 ст. 392 ЦК України).

В свою чергу відповідно до висновку Конституційного суду України (рішення від 05.02.2013 у справі №1-3/2013) щодо офіційного тлумачення положень ч. 4 ст. 58 та ч. 1 ст. 64 Закону України "Про господарські товариства", положення ч. 4 ст. 58 Закону слід розуміти так, що при визначенні повноважності загальних зборів учасників товариства та результатів голосування за прийняття їх рішень враховується кількість голосів учасників, визначена пропорційно розміру їх часток у статутному капіталі, що встановлений статутом Товариства, незалежно від вартості реально внесених (сплачених) ними вкладів тільки протягом першого року з дня державної реєстрації товариства.

Питання ж щодо визначення кількості голосів для повноважності загальних зборів учасників товариства та результатів голосування за прийняття їх рішень у разі, якщо протягом першого року з дня державної реєстрації товариства учасник не виконав свого обов'язку стосовно формування статутного капіталу, а загальні збори учасників товариства не прийняли передбачених ч. 3 ст. 144 ЦК України і ч. 2 ст. 52 Закону рішень, відповідно до п. п. 7, 8 ч. 1 ст. 92 Конституції України підлягає законодавчому врегулюванню.

З наведеного апеляційний суд зробив висновок, що іншого шляху вирішення позивачем спірного питання щодо встановлення фактичної кількості голосів та повноважень загальних зборів товариства за умов невиконання протягом першого року з дня державної реєстрації Товариства відповідачами-1 та 2 обов'язку з формування статутного капіталу інакше, ніж у судовому порядку немає.

Проте колегія суддів відзначає, що ці питання не є предметом спору в даній справі з урахуванням визначеного позивачем предмету позову та його обгрунтування.

Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з недоведеності наявними у справі доказами факту порушення корпоративних прав позивача, внаслідок чого, на думку суду першої інстанції, відсутні й правові підстави для задоволення поданих відповідачами-1, 2, 4 заяв про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності.

Також місцевий господарський суд у своєму рішенні обраний позивачем спосіб захист порушеного права безпідставно визнав неналежним, при цьому не вказавши, в який саме спосіб за фактичних обставин справи позивач може захистити свої інтереси.

Як наслідок, помилковим слід визнати незастосування місцевим господарським судом до спірних правовідносин строків позовної давності з посиланням на п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 та ч. 1 ст. 261 ЦК України, з огляду на відсутність порушення прав позивача.

Помилковим колегія суддів вважає також твердження суду першої інстанції з приводу того, що обов'язкові під час нового розгляду справи вказівки Вищого господарського суду України (постанова від 05.02.2014 у справі № 904/6094/13) стосуються лише дослідження наявності підстав для застосування позовної давності, а наявність правових підстав для визнання за позивачем права власності на спірні частки у статутному капіталі товариства не встановлюють.

Проте апеляційний суд, вирішуючи спір по суті, цілком підставно взяв до уваги як правові висновки, так і вказівки, викладені у постанові Вищого господарського суду України від 05.02.2014 у цій справі, і дійшов висновку про наявність ознак порушення відповідачами-1 та 2 корпоративних прав позивача.

Водночас, у вирішенні питання щодо застосування до спірних правовідносин позовної давності (заява відповідачів - 1, 2 та 4), апеляційним судом встановлено таке.

Відповідно до ст.ст. 256, 257, 261 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Чинна редакція ст. 52 Закону України "Про господарські товариства" встановлює, що статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю підлягає сплаті учасниками товариства до закінчення першого року з дня державної реєстрації товариства. Аналогічні умови сплати учасниками товариства внесків до статутного капіталу встановлені також п. 2.4 Установчого договору.

Як встановлено вище, 10.12.2002 виконавчим комітетом Кіровської районної ради м. Дніпропетровська проведено державну реєстрацію змін до установчих документів Товариства з обмеженою відповідальністю "Межрегіональне управління розвитку бізнесу", затверджених загальними зборами учасників від 11.11.2002.

Встановлений ст. 52 Закону України "Про господарські товариства" та п. 2.4 Установчого договору річний строк сплати учасниками товариства (в даному випадку ОСОБА_6 та ОСОБА_4) внеску до статутного капіталу сплинув 10.12.2003. У зв'язку з наведеним, враховуючи, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, початком перебігу строку позовної давності слід вважати 11.12.2003.

Таким чином, трирічний строк позовної давності, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, сплинув 11.12.2006, тоді як позовна заява подана ОСОБА_5 лише 05.08.2013, тобто, із пропуском встановленого ст. 257 Цивільного кодексу України трирічного строку, що є підставою для відмови у позові.

Враховуючи наведене, рішення місцевого господарського суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для його скасування.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи, а також ґрунтуються на довільному тлумаченні чинного законодавства.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок апеляційного суду про відмову в позові з підстав пропуску строку позовної давності є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування прийнятої у справі постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.08.2015 у справі №904/6094/13 - без змін.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіО.А. Кролевець О.В. Попікова