ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2015 року Справа № 911/114/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Гольцової Л.А. (доповідач)суддівКозир Т.П., Попікової О.В.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські маркетингові товари та скло"на рішення та постановуГосподарського суду Київської області від 21.04.2015 Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2015у справі№ 911/114/15Господарського судуКиївської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Актив-Банк"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Українські маркетингові товари та скло"простягнення 145109,04 євроза участю представників:

позивача: повідомлений, але не з'явився;

відповідача: повідомлений, але не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 21.04.2015 у справі № 911/114/15 (суддя Карпечкін Т.П.) позовні вимоги задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Андрієнко В.В., судді Шапран В.В., Буравльов С.І.) рішення Господарського суду Київської області від 21.04.2015 у справі № 911/114/15 залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення 105000,00 євро поточної заборгованості за кредитом, 35000,00 євро простроченої заборгованості за кредитом, 874,52 євро заборгованості за поточними процентами, 4234,52 євро заборгованості за простроченими процентами, 499999,00 грн простроченої заборгованості за кредитом, 33452,00 грн заборгованості за простроченими процентами.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що між позивачем (Банк) та відповідачем (Клієнт) 05.09.2013 укладений договір про здійснення кредитних операцій № 0905/01, за умовами якого (з урахуванням додаткових договорів від 27.12.2013 та 12.02.2014) Банк зобов'язався надати Клієнту кредит в сумі 140000,00 євро та 812000,00 грн, а Клієнт зобов'язався прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, сплатити плату за кредит, що відповідно до п. 3.1 кредитного договору становить 12 % річних в валюті євро та відповідно до п. 3.2 кредитного договору 22 % річних в гривнях.

Відповідно до графіка погашення платежів, Клієнт зобов'язався повернути Банку кредит, отриманий в євро до 04.12.2015, а кредит в гривнях: 31.12.2013 здійснити погашення в сумі 312000,00 грн, 12.02.2014 здійснити погашення в сумі 499999,00грн, решту коштів в гривнях, що становить 1,00 грн сплатити 04.09.2014.

Клієнт зобов'язався виконати основне зобов'язання в строки (в тому числі достроково), в порядку та відповідно до умов договору (п. 15.1 договору).

Пунктом 10.2.1 договору визначено, що незалежно від інших положень кредитного договору, у випадку настання негативної обставини, Банк має право в односторонньому порядку вимагати від Клієнта достроково повернути наданий Клієнтові кредит в повному обсязі. Клієнт зобов'язаний незважаючи на інші положення договору виконати зазначену вимогу Банку і повернути отриманий кредит в повному обсязі разом із нарахованою платою за кредитну операцію і штрафними санкціями, що підлягають сплаті Клієнтом на користь Банку, в строк не пізніше 30 календарних днів з дня направлення Банком Клієнту відповідної вимоги.

Суди встановили, що позивач належним чином виконав взяті на себе кредитні зобов'язання, надавши в повному обсязі грошові кошти, однак відповідач в порушення умов договору свої зобов'язання зі сплати чергових платежів своєчасно та в повному обсязі не виконав, у зв'язку з чим, позивач листом від 23.12.2014 № 7540/11 звернувся до відповідача з вимогою про дострокове повернення кредиту.

Оскільки відповідачем не погашено заборгованість за кредитним договором, позивач звернувся до суду з даним позовом про повернення всієї суми кредиту та сплати нарахованих відсотків.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, керуючись положеннями ЦК України, надавши оцінку всім матеріалам справи в сукупності, дійшов висновку про обґрунтованість позову та наявність підстав для його задоволення в повному обсязі.

При цьому, суди врахували, що відповідачем 13.02.2015 направлено позивачу доручення про перерахування коштів в сумі 300595,57 грн та 7497,60 євро з поточного рахунку відповідача в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №0905/01, однак ця операція позивачем проведена не була, оскільки рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №158 з 24.12.2014 розпочато процедуру ліквідації та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію в ПАТ "КБ "Актив-Банк", ліквідацію в ПАТ "КБ "Актив-Банк" запроваджено строком на 1 рік з 24.12.2014 по 23.12.2015.

Надавши оцінку зазначеним обставинам, врахувавши норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", суди зазначили, що виконання доручення про списання коштів з рахунку відповідача стала неможливим, оскільки вимоги за зобов'язаннями Банку, які виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури в порядку, передбаченому Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду (ч. 2 ст. 1115 ГПК України).

Відповідно до абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст.628 ЦК України).

Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст.526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст.525 ЦК України).

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).

Враховуючи вищезазначене, а також встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи щодо не доведення відповідачем належного виконання останнім зобов'язання за кредитним договором, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судами в порядку ст.43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Відповідно до ст. 1117 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З приводу посилання відповідача в касаційній скарзі на незадоволення судом першої інстанції його клопотання про витребування у позивача доказів щодо зарахування коштів в сумі 300595,57 грн та 7497,60 євро в погашення боргу відповідача, колегія суддів зазначає, що господарським судом під час розгляду справи було надано оцінку всім матеріалами справи в сукупності, зокрема, й листу позивача від 23.03.2015 № 781/11, в якому останній дав відповідь відповідачу щодо його звернення від 13.03.2015 стосовно питання про зарахування. Таким чином, у суду були відсутні підстави для задоволення клопотання відповідача в наведеній частині.

Що стосується доводів скаржника про безпідставність не задоволення місцевим господарським судом його клопотання про призначення у справі судово-економічної експертизи, то слід звернути увагу, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Інші доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження суду апеляційної інстанції, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судом висновків. При цьому, в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам ст. 1115, 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Враховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись статтями 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські маркетингові товари та скло" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 21.04.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2015 у справі № 911/114/15 - без змін.

Головуючий суддя Л.А. ГОЛЬЦОВА

Судді Т.П. КОЗИР

О.В. ПОПІКОВА