ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2015 року Справа № 910/5640/15-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоПолянського А.Г.,суддівКравчука Г.А., Мачульського Г.М. (доповідач),розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуДочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"на постановуКиївського апеляційного господарського судувід09.06.2015у справі№ 910/5640/15-гГосподарського судуміста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"доДочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"простягнення заборгованості

за участю

- позивача:Шикеринець Р.І. (довіреність від 29.12.2014)- відповідача:Ковригін О.В. (довіреність від 26.12.2014),

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" (далі - позивач) просило стягнути з Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - відповідач) 15 700,00 грн. боргу, 3 956,40 грн. інфляційних втрат, 2 857,40 грн. пені, 1 099, 00 грн. - 7% штрафу та 1 414,29 грн. - 3% річних, всього 25 027,09 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не розрахувався за постановлений йому відповідно до умов договору товар, у зв'язку з чим у нього перед позивачем виникла заборгованість, а позивач нарахував відповідачу пеню і штраф на підставі ч.2 ст.231 Господарського кодексу України та три відсотки річних і інфляційні втрати відповідно до положень ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.04.2015 (суддя Спичак О.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Новіков М.М., судді Мартюк А.І., Зубець Л.П.), позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 15 700,00 грн. основного боргу, 3 883,49 грн. інфляційних втрат, 1 331,70 грн. - три відсотки річних, в іншій частині позову відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати вказані судові рішення і прийняти нове, про відмову у позові, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права.

У відзиві позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, вказуючи, що суди повно встановили обставини справи та правильно застосували норми права.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 15.09.2011 між Дочірньою компанією "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", правонаступником якої є позивач, (продавець) та відповідачем (покупець) було укладено договір купівлі-продажу №282-К/284/11-К (далі - договір), відповідно до п.1.1. якого продавець зобов'язується продати, а покупець прийняти та оплатити установки електрогенераторні та перетворювачі обертові електричні (продукція), відповідно до специфікації, яка є невід'ємною частиною договору.

Специфікацією (додаток №1 до договору) сторони погодили найменування, кількість, ціну за одиницю та загальну вартість продукції.

Відповідно до п.3.4 договору продавець після поставки продукції та підписання сторонами відповідної видаткової накладної, виписує рахунок-фактуру, у якому зазначається ціна та вартість поставленої продукції згідно зі специфікацією до цього договору.

Згідно п.3.5 договору покупець здійснює 100% оплату вартості продукції протягом 5 днів після отримання рахунка-фактури шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця, зазначеного в розділі 10 договору.

Договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2011 (п.9.1).

Позивач поставив відповідачу продукцію на суму 15 700,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №42р/9/282-К від 27.09.2011.

Проте, відповідач в обумовлені договором строки вартість отриманого від позивача товару не сплатив, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість в сумі 15 700,00 грн.

При розгляді судом першої інстанції справи до винесення ним рішення відповідач подав заяву про застосування строків позовної давності, згідно якої, скаржник вказував, що строк позовної давності для заявлених позивачем вимог сплинув 27.09.2014.

Судами також було встановлено, що сторонами 01.10.2012 та 14.10.2013, тобто в межах строку позовної давності, складено акти звірки взаєморозрахунків станом на 30.09.2012 та 30.09.2013 на загальну суму 1 091 584,19 грн., який включає борг за договором №282-К/284/11-К в сумі 15 700,00 грн., що підтверджується довідкою позивача про дебіторську заборгованість відповідача. Даний акт підписаний повноважними представниками сторін, зокрема головним бухгалтером відповідача, та скріплений печатками юридичних осіб.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, своє рішення про часткове задоволення позову мотивував тим, що не виставлення позивачем рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку оплатити поставлену продукцію; строк позовної давності, про застосування наслідків пропуску якого просив відповідач, переривався, тому не пропущений; положення статті 231 Господарського кодексу України до спірних правовідносин щодо нарахування штрафу та пені не застосовуються, оскільки вказана стаття встановлює санкції за порушення зобов'язань з передачі товарів, виконання робіт та надання послуг, а не за порушення виконання грошового зобов'язання; вимоги щодо трьох відсотків річних та інфляційних втрат після перерахунку судом визнані обґрунтованими в частині.

Підстави для скасування судових рішень відсутні виходячи із наступного.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 655 цього кодексу за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено судами, товар був переданий відповідачу 27.09.2011 за накладною №42р/9/282-К від 27.09.2011 на загальну суму 15 700,00 грн., платіжні реквізити та ціну товару вказано у Договорі та видатковій накладній в графі реквізити сторін, а у п.3.5. Договору визначено, що покупець здійснює 100% оплату вартості продукції протягом 5 днів після отримання рахунка-фактури шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця, вказаний у розділі 10 договору.

Відповідно до положень статі 212 Цивільного кодексу України, якою керувались суди приймаючи оскаржені рішення, особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина) (ч.1). Особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити припинення прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (скасувальна обставина) (ч.2). Якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала (ч.3). Якщо настанню обставини недобросовісно сприяла сторона, якій це вигідно, обставина вважається такою, що не настала (ч.4).

Частиною першою статті 613 наведеного кодексу, якою також керувались суди, визначено, що кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Відповідно до ч.1 статті 692 цього кодексу покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Із встановлених судами обставин справи та доводів, наведених у касаційній скарзі, не вбачається, що відповідач не міг виконати свого обов'язку із оплати до отримання рахунка-фактури, оскільки умовами договору визначено поточний рахунок продавця, на який мають перераховуватись кошти, наведеною нормою Цивільного кодексу України визначено умову та, відповідно, термін оплати, як і не вбачається що встановлений інший строк оплати товару ніж той, який вбачається із приписів ч.1 статті 692 Цивільного кодексу України.

Враховуючи викладене, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення на підставі встановлених фактичних обставин справи суд касаційної інстанції зазначає, що суди попередніх інстанції дійшли правильного висновку про те, що ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статі 613 цього кодексу, тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку сплатити обумовлені умовами Договору кошти.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 29.09.2009 зі справи Господарського суду міста Києва №37/405.

Таким чином посилання відповідача на те, що не виставлення йому рахунку-фактури свідчить про відсутність обов'язку оплатити товар, суди обох інстанцій вірно визнали не обґрунтованими.

Також колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що шляхом підписання актів звірки взаєморозрахунків станом на 30.09.2012 та 30.09.2013 відбулось переривання строку позовної давності, про застосування наслідків пропуску якого просив відповідач.

Відповідно до статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Посилання відповідача в касаційній скарзі на те, що суди безпідставно взяли до уваги вказані акти звірки взаєморозрахунків, не заперечує вищезазначеного висновку, судами встановлено, що заборгованість за цими актами звірки включає і заборгованість за договором, на підставі якого здійснюється стягнення у даній справі.

Відповідач цих висновків у встановленому поряду не спростував, а суд касаційної інстанції в силу приписів ст.1115 ст.1117 Господарського процесуального кодексу України керується лише встановленими судами обставинами справи і не має права їх переоцінювати.

Крім того, головний бухгалтер, що підписав акт звірки, є за посадою уповноваженою на це особою, оскільки він веде весь бухгалтерський облік на підприємстві та організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій (ч.7 ст.8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Враховуючи викладене, оскільки порушень судами норм права при прийнятті оскаржуваних рішень не виявлено, а наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2015 у справі Господарського суду міста Києва №910/5640/15-г, залишити без змін.

Головуючий суддя А.Г. Полянський

Судді Г.А. Кравчук

Г.М. Мачульський