ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2015 року Справа № 910/3890/15-г

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

Головуючого судді Кузьменка М.В.,

суддів Палія В.В.,

Селіваненка В.П.,

розглянувши

касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Укравтогаз"

Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

на рішення господарського суду міста Києва від 16.04.2015 р. та постанову Київського апеляційного

господарського суду від 23.06.2015 р.

у справі № 910/3890/15-г господарського суду міста Києва

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"

до Дочірнього підприємства "Укравтогаз"

Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

про стягнення 77 368,50 грн.

за участю представників:

ПАТ "Укртрансгаз" - Ковригін О.В.;

ДП "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України" - Новіков С.Ю.;

в с т а н о в и л а :

Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом та просило суд стягнути з відповідача - Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 77 368,50 грн., у т.ч. 61 826,36 грн. основної заборгованості, 2 362,95 грн. пені, 5 574,54 грн. процентів річних, 3 276,80 грн. збитків від інфляції та 4 327,85 грн. штрафу.

В обгрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань в частині здійснення розрахунку за поставлений йому товар відповідно до умов договору поставки № Д-1111-83/192-Д від 20.09.2010 р. (а.с.9-12).

Відповідач у справі - ДП "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України" у відзиві на позов просить у задоволенні заявлених вимог відмовити, посилаючись на відсутність рахунків-фактур, які є підставою для оплати поставленого товару. Крім того, відповідачем подано заяву про застосування позовної давності до заявлених вимог (а.с.37-40).

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.04.2015 р. позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 61 826,36 грн. основної заборгованості, 2 362,95 грн. пені, 3 276,80 грн. збитків від інфляції та 5 574,54 грн. процентів річних (а.с.78-80).

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що:

- відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання в установлений договором строк в частині здійснення розрахунків за поставлений йому товар;

- договором встановлена відповідальність за невиконання зобов'язання щодо оплати поставленого товару у вигляді пені, у зв'язку з чим, вимоги позивача у цій частині мотивовані;

- у задоволенні вимоги про стягнення штрафу на підставі ч. 2 ст. 231 ГК України відмовлено, у зв'язку з тим, що підприємство позивача не відноситься до державного сектору економіки;

- за порушення виконання грошових зобов'язань ст. 625 ЦК України встановлено відповідальність у вигляді зобов'язання сплатити суму боргу з урахуванням трьох процентів річних та збитків від інфляції, у зв'язку з чим, вимоги позивача у цій частині мотивовані.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.06.2015 р. рішення господарського суду міста Києва від 16.04.2015 р. скасовано в частині задоволення вимоги про стягнення пені. В цій частині прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову, у зв'язку зі спливом позовної давності. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін (а.с.107-118).

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові.

Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням судами норм матеріального та процесуального права (а.с.125-126).

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції під час вирішення спору у справі по суті заявлених вимог та перегляду прийнятого рішення в апеляційному порядку відповідно встановлені наступні обставини.

30.09.2010 р. між сторонами у справі укладено договір поставки № Д-1111-83/192-Д, відповідно до умов якого постачальник (позивач) зобов'язується поставити у зумовлені строки покупцеві певну продукцію (товар), а покупець (відповідач) зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах даного договору.

Предметом спору у даній справі є виконання відповідачем обов'язку за цим договором щодо здійснення остаточних розрахунків за поставлений товар.

Укладений сторонами договір, в силу ст. ст. 173-175 ГК України, є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань.

За умовами укладеного сторонами договору, відповідач взяв на себе зобов'язання оплатити поставлений йому позивачем товар.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.

Відповідно до п. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно п. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Поставка позивачем товару на суму 61 826,36 грн., як вірно встановлено судами, підтверджується наявною у матеріалах справи накладною № 74 від 30.09.2010 р.

Відповідно до п. 2.2 договору, оплата товару здійснюється протягом 30 робочих днів з дня надходження товару, що постачається за даним договором, у розмірі 100 % вартості обладнання, відповідно до умов п. 6.3 даного договору, на підставі накладної на отримання товарно-матеріальних цінностей уповноваженому представнику покупця, який діє на підставі оригіналу довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей встановленого зразка. Датою передачі товару є дата оформлення та підписання уповноваженими представниками сторін накладної.

Відповідач за поставлений товар не розрахувався, таким чином сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 61 826,36 грн.

Разом з тим, представник відповідача подав заяву про застосування позовної давності, в якій просив суд відмовити у задоволенні позову, зважаючи на пропущення позивачем строку, в межах якого він міг звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

В силу ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Судами встановлено, що свій обов'язок з оплати товару за договором на суму 61 826,36 грн. відповідач повинен був виконати до 11.11.2010 р. (включно), отже, перебіг позовної давності за вказаним договором розпочався з 12.11.2010 р. та спливає відповідно 12.11.2013 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 264 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (ч. 3 ст. 264 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.

Відтак, судами встановлено, що підписання та скріплення печатками уповноваженими представниками сторін актів звірки від 31.03.2013 р. та 30.09.2013 р. є саме тими діями, які свідчать про визнання боргу відповідачем, у зв'язку з чим, перебіг позовної давності переривався.

Враховуючи наведене, правильним є висновок судів про те, що, враховуючи положення ч. 3 ст. 264 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності для захисту позивачем своїх порушених прав розпочався заново з 01.04.2013 р. та спливає 01.04.2016 р.

За таких обставин, суди дійшли правильного висновку про обгрунтованість заявлених вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 61 826,36 грн. основної заборгованості за поставлений товар.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача проценти річні у розмірі 5 574,54 грн. та збитки від інфляції у сумі 3 276,80 грн. за період з 11.11.2010 р. по 11.11.2013 р.

Зазначені вимоги правомірно визнані судами обгрунтованими.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором позивачем було нараховано та заявлено до стягнення 2 362,95 грн. пені за період з 11.11.2010 р. по 09.05.2011 р.

В силу ст. 216, ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч. 2 ст. 217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесена, зокрема, пеня.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ЦК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Договором передбачена відповідальність у випадку порушення строків оплати товару у вигляді пені, розмір якої рівний обліковій ставці НБУ (п.7.2 договору).

Враховуючи наведене, судом першої інстанції задоволено вимогу про стягнення з відповідача пені у заявленому розмірі.

Однак, зважаючи на подану відповідачем заяву про застосування позовної давності, суд апеляційної інстанції врахував наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Приймаючи до уваги дату звернення позивача з даним позовом до суду (19.02.2015 р.), а також, зважаючи на те, що доказів переривання строків позовної давності щодо нарахування пені позивачем суду не надано, суди дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 2 362,95 грн. у зв'язку із спливом позовної давності.

Також, позивач просить стягнути з відповідача штраф у розмірі 7 % від вартості товару на підставі ст. 231 Господарського кодексу України.

В задоволенні зазначеної вимоги судами обгрунтовано відмовлено.

Так, суд першої інстанції відмовив у задоволенні вимоги про стягнення штрафу, посилаючись на неналежність підприємства позивача до державного сектору економіки, а суд апеляційної інстанції послався на пропущення позивачем строку позовної давності щодо вимоги про стягнення штрафу.

Разом з цим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що в силу ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у розмірі: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Згідно п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 р. № 14, штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовуються за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги, що сплата відповідачем заборгованості у розмірі 61 826,36 грн. є грошовим зобов'язанням, стягнення штрафу на підставі положень статті 231 Господарського кодексу України є безпідставним.

За таких обставин, підстав для зміни чи скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 23.06.2015 р. немає.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.06.2015 р. у справі № 910/3890/15-г господарського суду міста Києва залишити без змін, а касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" - без задоволення.

Головуючий суддя Кузьменко М.В.

Судді Палій В.В.

Селіваненко В.П.