ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2015 року Справа № 910/15143/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКондратової І.Д. (доповідач),суддіБондаря С.В.,суддіВовка І.В.,за участю представника відповідачаБазиленка О.А.;розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Укрбудінвест"на рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.06.2015 рокуза позовомЗакритого акціонерного товариства "Укрбудінвест"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Майстербуд 2005"пророзірвання договору купівлі-продажу нежилого приміщення, припинення зобов'язань за договором, повернення майна та визнання права власності, ціна позову 590 000,00 грн

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2013 року Закрите акціонерне товариство "Укрбудінвест" (далі - ЗАТ "Укрбудінвест", позивач) звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мастербуд 2005" (далі - ТОВ "Мастербуд 2005", відповідач) в якому, посилаючись на порушення відповідачем оплати придбаного за договором купівлі-продажу нежилого приміщення, просило суд:

- розірвати договір купівлі-продажу нежилого приміщення від 17.05.2007 року, укладений між сторонами у справі, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовим Г.В., зареєстрований у реєстрі за № 2307, припинити зобов'язання сторін за цим договором;

- витребувати з володіння ТОВ "Мастербуд 2005" та повернути ЗАТ "Укрбудінвест" нежилі приміщення з № 1 (один) по № 14 (чотирнадцять) (групи приміщень № 191) - офіс, загальною площею 160,00 кв. м., що знаходиться за адресою: місто Київ, проспект Перемоги, будинок номер 125 (сто двадцять п'ять) (Літера А), що є предметом договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 17.05.2007 року;

- визнати за ЗАТ "Укрбудінвест" право власності на нежилі приміщення з № 1 (один) по № 14 (чотирнадцять) (групи приміщень № 191) - офіс, загальною площею 160,00 кв. м, що знаходиться за адресою: місто Київ, проспект Перемоги, будинок номер 125 (сто двадцять п'ять) (Літера А).

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач неналежним чином виконав взяті на себе зобов'язання за договором, сплативши лише 343480,00 грн за об'єкт купівлі-продажу. Позивач вважає таке порушення істотним, яке призвело до позбавлення позивача того, на що він розраховував при укладенні договору, а тому договір купівлі-продажу, на думку позивача, має бути розірваний відповідно до ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), а предмет договору (нерухоме майно) - витребуваний з володіння відповідача та повернутий позивачу на підставі ч. 4 ст. 653, ст. 1212 ЦК України, з визнанням права власності на майно за останнім відповідно до ст. 392 ЦК України.

Відповідач заперечував проти позову, зазначаючи, що: 1) вимога позивача про визнання права власності суперечить положенням глави 24 ЦК України; 2) позивач не довів факт порушення договору і його істотний характер, оскільки станом на 01.01.2010 року недоплата становила лише 2270,00 грн, що відображено в акті звірки взаємних розрахунків від 04.01.2010 року; 3) позов заявлений за межами строків позовної давності за відсутності поважних причин пропуску.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.07.2014 року у справі № 910/15143/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.10.2014 року, позов задоволено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2014 року рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2014 року у справі № 910/15143/13 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.10.2014 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.04.2015 року (колегія суддів у складі: головуючого судді Ярмак О.М., суддів: Домнічевої О.І., Шкурдової Л.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.06.2015 року (колегія суддів у складі: головуючого судді Коротун О.М. (доповідач), суддів: Гаврилюка О.М., Суліма В.В.), у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ЗАТ "Укрбудінвест" на користь ТОВ "Мастербуд 2005" 13 835, 00 судового збору за подання апеляційних та касаційної скарг, 24 500,00 грн витрат на оплату послуг адвоката.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права ( ч.ч. 2, 4 ст. 651, п. 3 ч. 3 ст. 1212 ЦК України) та процесуального права (ст. 35 Господарського процесуального права (надалі - ГПК України)), просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представника відповідача, перевіривши згідно ч. 2 ст. 1115, ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відхилення касаційної скарги з таких підстав.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 17.05.2007 року між сторонами був укладений договір купівлі-продажу приміщення (далі - договір купівлі-продажу), який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовим Г.В. та зареєстрований у реєстрі за № 2307, відповідно до умов якого позивач (продавець) продав, а відповідач (покупець) купив нежилі приміщення з № 1 до № 14 (групи приміщень № 191) офіс, загальною площею 160,00 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, пр. Перемоги, буд. № 125 (Літера А). Продаж майна було здійснено за ціною 590000,00 грн із строком платежу до 31.12.2007 року.

Суди встановили, що відповідач свої обов'язки за договором виконав частково, і заборгованість за договором становить 2270,00 грн, а не 246520,00 грн, як вважає позивач, оскільки на виконання договору у період з 27.11.2007 року по 22.12.2009 року перерахував на рахунок позивача кошти в сумі 587730,00 грн, в тому числі й за платіжними дорученнями № 102 від 27.11.2007 року на суму 5550,00 грн, № 151 від 26.05.2008 року на суму 10000,00 грн, № 193 від 24.07.2008 року на суму 115000,00 грн, № 194 від 31.07.2008 року на суму 105000,00 грн, які в призначенні платежу мають посилання на договір № 12-01/06 від 12.01.2006 року, оскільки листами № 7 від 02.06.2008 року (вх. № 140) та № 11 від 04.08.2008 року (вх. № 61), адресованими позивачу, відповідач змінив призначення платежу у вказаних платіжних дорученнях, зазначивши, що ці платежі слід вважати частковою оплатою за договором № 2307 від 17.05.2007 року, що не суперечить чинному законодавству, і в акті звірки взаєморозрахунків між сторонами від 04.01.2010 року, який підписаний та скріплений печатками, як відповідача, так і позивача без зауважень, станом на 01.01.2010 року заборгованість відповідача за договором купівлі-продажу становила 2270,00 грн.

Стаття 655 ЦК України закріплює законодавче визначення договору купівлі-продажу, згідно з яким це договір, за яким одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За загальним правилом (ч. 1 ст. 692 ЦК України) оплата товару за договором купівлі-продажу здійснюється після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно із ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Якщо покупець не виконує свого обов'язку щодо оплати переданого йому товару в установлений договором купівлі-продажу строк, продавець набуває право вимоги такої оплати та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами (ч. 3 ст. 692 ЦК України), або розірвання договору з підстав, передбачених ст. 651 ЦК України.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди; її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Відмовляючи в позові, місцевий господарський суд, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що зважаючи на листи відповідача № 7 від 02.06.2008 року (вх. № 140) та № 11 від 04.08.2008 року (вх. № 61) про зміну призначення платежу та акт звірки взаєморозрахунків між сторонами від 04.01.2010 року, який підписаний та скріплений печатками, як відповідача, так і позивача без зауважень, про заборгованість відповідача в сумі 2270,00 грн, доводи позивача про порушення відповідачем істотних умов договору купівлі - продажу через невиконання ним зобов'язань сплатити 246520,00 грн є безпідставними. Суд дійшов висновку, що несплата відповідачем 2270,00 грн у встановлений договором купівлі-продажу строк, порівняно із загальною вартістю проданого майна в розмірі 590000,00 грн, не може вважатися істотним порушенням умов договору та не є підставою для розірвання спірного договору. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про витребування (повернення) майна, суд виходив з того, що отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі п. 3 ч. 3 ст. 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання, проте набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним. У задоволенні позовних вимог про визнання права власності на спірне майно суд також відмовив, оскільки позивач не підтвердив належними доказами, що він відповідно до ст. 392 ЦК України є власником майна, яке було відчужено за договором купівлі-продажу, який є чинним і нерозірваний в установленому порядку, і його право підлягає захисту в судовому порядку.

Посилання позивача на те, що рішення Господарського суду Київської області у справі № 911/1900/13 від 12.08.2013 року, яким встановлено, що кошти за вказаними платіжними дорученнями одержані позивачем в рахунок оплати по договору № 12/01/06 від 12.01.2006 року, має преюдиціальне значення при розгляді цієї справи, суд відхилив, оскільки відповідач не брав участь у справі.

Беручи до уваги всі встановлені обставини справи, Вищий господарський суд України вважає, що висновки суду про відмову у задоволенні позову є законними та обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, ґрунтуються на вимогах норм матеріального і процесуального права.

Доводи заявника, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів, фактично зводяться до переоцінки встановлених судами обставин щодо правомірності зміни відповідачем призначення платежу у платіжних дорученнях, та наявності у відповідача заборгованості за договором лише в розмірі 2270,00 грн, а не 246520,00 грн, як вважає позивач, тоді як відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а тому судом касаційної інстанції не беруться до уваги.

Посилання позивача на порушення судами норми, закріпленої у ч. 3 ст. 35 ГПК України, суд відхиляє, оскільки за змістом цієї норми особи, які не брали участі в цивільній, господарській або адміністративній справі, в якій судом ухвалено відповідне судове рішення, мають право при розгляді іншої господарської справи за їх участю оспорювати обставини, встановлені цими судовими рішеннями. У такому випадку суд ухвалює рішення на основі досліджених у судовому засіданні доказів. Отже, оскільки відповідач - ТОВ "Мастербуд 2005" - у розгляді справи № 910/15143/03 участі не брав, то він мав право заперечувати достовірність встановлених цим судом обставин щодо зарахування спірних коштів в рахунок оплати за договором № 12/01/06 від 12.01.2006 року, і відповідно суди правомірно надали оцінку цим обставинам у загальному порядку.

За таких обставин, оскільки твердження заявника касаційної скарги про порушення місцевим та апеляційним господарськими судами норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішень у справі не знайшли свого підтвердження, касаційна скарга залишається без задоволення, а ухвалені у справі судові рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 49, 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Укрбудінвест" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.06.2015 року у справі № 910/15143/13 - без змін.

Головуючий суддя Кондратова І.Д.Суддя Бондар С.В.СуддяВовк І.В.