ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2016 року Справа № 911/151/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Демидової А.М. (доповідач у справі),суддів:Воліка І.М., Шевчук С.Р.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Іскра"на рішення та постановугосподарського суду Київської області від 17.03.2016 Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2016 у справі№ 911/151/16 господарського суду Київської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Іскра"доФізичної особи-підприємця ОСОБА_4 простягнення коштів,за участю представників: від позивачаКіт М.С.від відповідачане з'явився

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Іскра" (далі - ПАТ "Іскра") звернулося до господарського суду Київської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі - ФОП ОСОБА_4.) про стягнення 318 554,83 грн. боргу, 251 832,00 грн. інфляційних нарахувань та 20 214,00 грн. трьох відсотків річних.

Рішенням господарського суду Київської області від 17.03.2016 у справі № 911/151/16 (суддя Чонгова С.І.) у задоволенні позовних вимог ПАТ "Іскра" відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2016 (колегія суддів у складі: Зеленіна В.О. - головуючого, Жук Г.А., Зубець Л.П.) рішення господарського суду Київської області від 17.03.2016 у справі № 911/151/16 залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Київської області від 17.03.2016 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2016 у справі № 911/151/16, ПАТ "Іскра" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд скасувати оскаржувані судові акти і задовольнити позовну заяву ПАТ "Іскра".

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що оскаржувані рішення та постанова прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 02.08.2016 колегією суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого (доповідач у справі), Воліка І.М., Шевчук С.Р. прийнято зазначену касаційну скаргу ПАТ "Іскра" до касаційного провадження та призначено її розгляд у судовому засіданні на 16.08.2016 о 10 год. 50 хв.

16.08.2016, до початку судового засідання, через канцелярію Вищого господарського суду України від відповідача надішли письмові пояснення у справі № 911/151/16.

Учасники судового процесу, згідно з приписами ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач передбаченим законом правом на участь у розгляді скарги касаційною інстанцією не скористався.

Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 01.04.2011 між ФОП ОСОБА_4 (Експедитор-Замовник) та ПАТ "Іскра" (Перевізник) було укладено договір № 01/04/11 надання та організації послуг (далі - Договір).

Відповідно до умов Договору Перевізник взяв на себе зобов'язання перевозити наданий йому Експедитором-Замовником вантаж у міжнародному та міжміському сполученні автомобільним транспортом і видати вантаж уповноваженій особі Замовника (або іншій особі) на його одержання та надати при цьому інші додаткові передбачені цим Договором послуги, а Замовник зобов'язався після отримання послуг сплатити за них обумовлену плату (п. 1.1 Договору).

У п. 1.2 Договору сторони домовились, що Замовник виступає від імені, за дорученням та за рахунок свого клієнта. Перевізник для виконання своїх зобов'язань за цим Договором здійснює перевезення вантажів та гарантує, що має всі необхідні ліцензії, дозволи та документи для безперешкодного здійснення перевезень вантажів в повній відповідності з умовами Договору.

Згідно з п. 1.4 Договору кожне окреме перевезення здійснюється на основі заявки, яка при погоджені сторонами є невід'ємною частиною даного Договору. Розмір та обсяг робіт Перевізника визначають всі подані Замовником заявки.

Сторонами у п. 3.1 Договору узгоджено, що вартість послуг по кожному окремому перевезенню визначається у заявці на перевезення.

У п. 3.2 Договору сторони погодили, що оплату за послуги Замовник здійснює протягом 20 банківських днів та за умови отримання від Перевізника оригіналів документів, вказаних в п. 2.2.14, якщо інше не вказано в заявці. Оплата проводиться на основі оригіналу даного Договору з мокрими відтисками печаток і всіх правильно оформлених документів, вказаних в п. 2.2.14 Договору. При ненаданні Перевізником оригіналу акта про брак, про який зазначено в ТТН/CMR на перевезення, Замовником затримується оплата за перевезення до отримання від Перевізника акта про брак і визначення ступеня вини Перевізника і суми для відшкодування.

Договір набирає сили з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2011. Якщо за один місяць до закінчення терміну дії даного договору жодна із сторін не повідомить одна одну про своє бажання розірвати його, Договір вважається пролонгованим на тих самих умовах на наступний рік (п. 7.9 Договору).

Як встановили суди попередніх інстанцій, на виконання умов Договору позивач у період з липня 2013 року по жовтень 2013 року надав послуги з перевезення на загальну суму 318 554,83 грн., що підтверджується заявками на транспорт (а.с. 19, 25, 31, 38, 44, 50, 56, 62, 68, 74, 80, 86, 92), міжнародними товарно-транспортними накладними (а.с. 20, 26, 32, 39, 45, 51, 57, 63, 69, 75, 81, 87, 93) та актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) (а.с. 24, 30, 37, 43, 49, 55, 61, 67, 73, 79, 85, 91, 97).

Надіслання позивачем відповідачу зазначених документів та їх отримання останнім підтверджується наявними у матеріалах справи копіями списків згрупованих поштових відправлень, фіскальних чеків, журналу реєстрації вихідної кореспонденції, повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Однак, у порушення умов Договору, відповідач у встановлений строк не здійснив оплату перевезень, внаслідок чого утворилась заборгованість у загальній сумі 318 554,83 грн., на яку позивачем нараховані 251 832,00 грн. втрат від інфляції за період з жовтня 2013 року по листопад 2015 року та 20 214,00 грн. 3% річних за період з 03.10.2013 по 18.12.2015.

Предметом позову у даній справі є вимоги про стягнення з відповідача суми основного боргу, нарахованих інфляційних втрат та 3% річних.

У відзиві на позов, поданому під час розгляду справи у суді першої інстанції, відповідач заявив про застосування позовної давності, у зв'язку з чим просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (пп. 2.2 п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (далі - ГК України), що визначено статтею 175 ГК України.

У ч. 1 ст. 909 ЦК України встановлено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Частиною першою статті 306 ГК України визначено, що перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

Згідно з ч. 1 ст. 307 ГК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Статтями 929 ЦК України, 316 ГК України та 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" визначено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Місцевим господарським судом, з яким погодився суд апеляційної інстанції, встановлено, що Договір, укладений між позивачем та відповідачем, має всі істотні умови договору перевезення вантажу. При цьому, судами враховано, що відповідно до положень п. 1.2 Договору Замовник виступає від імені, за дорученням та за рахунок свого клієнта.

Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У ст. 526 ЦК України закріплено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у порушення умов Договору відповідач не виконав свої зобов'язання зі сплати вартості перевезення в загальній сумі 318 554,83 грн.; наявність та розмір вказаної заборгованості підтверджується доказами, наявними у матеріалах справи, отже право позивача є порушеним.

У ст. 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Згідно зі ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу).

Відповідно до ч. 3 ст. 925 ЦК України до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).

Частинами 5, 6 статті 315 ГК України встановлено, що для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк. Щодо спорів, пов'язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред'явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 32 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, до якої приєдналась Україна згідно із Законом України від 01.08.2006 № 57-V, термін позовної давності для вимог, що випливають з перевезення, на яке поширюється ця Конвенція, встановлюється в один рік. Однак, у випадку навмисного правопорушення або такого неналежного виконання обов'язків, яке згідно законодавства, що застосовується судом або арбітражем, який розглядає справу, прирівнюється до навмисного правопорушення, термін позовної давності встановлюється в три роки. Відлік терміну позовної давності починається: a) у випадку часткової втрати чи пошкодження вантажу, або прострочення в доставці - з дня доставки; b) у випадку втрати всього вантажу - з тридцятого дня по закінченню узгодженого терміну доставки, або, за відсутності такого терміну, - з шістдесятого дня після прийняття вантажу перевізником для перевезення; c) у всіх інших випадках - по закінченню тримісячного терміну з дня укладання договору перевезення. День початку відліку терміну позовної давності у термін не зараховується.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З огляду на викладене, з урахуванням того, що останній акт отримано відповідачем 12.11.2013, а за умовами Договору відповідач мав розрахуватись протягом 20 банківських днів, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що позивачем пропущено позовну давність, що є підставою для відмови у позові. При цьому, судами встановлено, що позивачем не надано доказів щодо поважності причин пропуску ним позовної давності.

За таких обставин, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог ПАТ "Іскра".

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 та ч.ч. 1, 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Твердження скаржника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права при прийнятті оскаржуваних рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування вказаних судових актів колегія суддів не вбачає.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Іскра" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2016 та рішення господарського суду Київської області від 17.03.2016 у справі № 911/151/16 залишити без змін.

Головуючий суддя А.М. Демидова

Судді І.М. Волік

С.Р. Шевчук